Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

15.04.2005 17:20

Легка, як повітряна кулька("Подивись на мене" Аньєс Жауї)

Олег Рой

"Подивись на мене"/Comme une image (2004, Франція – Італія, 110’); сценаристи: Жан-П’єр Бакрі та Аньєс Жауї; режисер: Аньєс Жауї; оператор: Стефан Фонтен; актори: Марілу Беррі, Жан-П’єр Бакрі, Аньєс Жауї, Лоран Ґревіль, Серж Рябукін. Український дистриб’ютор фільму: “Сінерґія”.

Cтрічка "Подивись на мене" вельми вигідно розташувалась у контексті суцільної фемінізації сучасного французького кіна. На відміну від двох радикально протилежних за настроєм точок тенденції ("Трахни мене" Віржіні Деспан та Коралі й "Салону краси "Венера" Тоні Маршалл), картина Аньєс Жауї аж ніяк не годиться в маніфести чого-небудь. У ній немає зловживання згущеними фарбами люті з приводу шовіністичного свинства чоловіків, як і зачудованого милування всілякими аспектами простого бабського щастя. "Подивись на мене" – стрічка, значно більш схожа на скромні чоловічі замальовки пасторального характеру з украпленнями коричневого гумору, якими свого часу повноправно пишалися Режіс Варньє ("Я – господар замку") чи Етьєн Шатієс ("Життя – то довга спокійна ріка"). Єдине, чим можна дорікнути Жауї, – то занадто чітка сюжетна структурованість її картини, що аж ніяк не личить гірко-солодкому ліричному етюдові без претензії на горде звання "мелодрами".

20-річна Лоліта, незважаючи на зобов’язання, котрі мало б покладати на неї те ім’я, аж ніяк не є претенденткою на місце в серці середньостатистичного чоловіка. Швидше навпаки. Вантаж запущених комплексів через одну вельми серйозну ваду – надмірну вагу – приводить її в теплі обійми самотности. Її, власне, сама Лоліта й випестувала роками важких тренувань. Будучи донькою популярного письменника, всі знаки чоловічої уваги вона списувала на рахунок батька. Усе це врешті-решт додало до списку проблем дівчини ще й комплекс Електри, який екстраваґантно проявився в Лолітиних намаганнях досягти поваги (чи просто уваги) татуся власними зусиллями. Так розпочалася підготовка до найважливішої події в сучасній історії дівчини – духовного концерту в місцевій церкві, який вона дасть разом із друзями і який татусь неодмінно проведе за кулісами. Не зловмисно, а просто так. Отож, як наслідок, – ніч гірких сліз, гістерик і, мабуть, духовного катарсису, принаймні в тому його варіанті, на який здатні персонажі цього драматичного водевілю.

Спрощення формального підходу за рахунок виразнішої психологічної деталізації – тенденція не лише французька. Щоправда, в Голлівуді вона супроводжується непомірним роздуттям патосу й необхідністю зробити чіткий висновок на основі демонстрованого. Симпатичність картини Жауї (та, власне, й більшости таких європейських проектів) – у його необов’язковості. Так само як фільм є, його могло не бути. Ніхто й не помітив би. І те ні в якому разі не є недоліком. Бо саме ті стрічки, які не примушують через силу з ними рахуватися, зазвичай найприємніші для перегляду. Невагома, як повітряна кулька, картина Аньєс Жауї у своїй надлегкій ваговій категорії практично позбавлена недоліків. Природні діалоги, переконливі акторські роботи (донька Жозіан Баласко – Марілу Беррі зі своїм дебютом одразу опинилася в пантеоні французьких суперзірок), гарна атмосфера затишних домашніх чвар, по-доброму сором’язлива режисура із присмаком побутової достовірности. Одним словом, якісне жіноче кіно, яке раніше чомусь уміли знімати лише чоловіки. Певно, навіть із комерційним потенціалом, хоча в наших краях про те варто забути. Підтвердження тому – й кількаразові зміни дати релізу, й номінації на "Сезара" з "Феліксом", що для наших глядачів є, на жаль, ефективною антирекламою...



Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com