Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

06.05.2005 19:50

На обрії – Голлівуд("Тридцять восьма паралель", режисер Кан Чже-Ґю)

Олег Рой

"Тридцять восьма паралель" ("Національний прапор"/"Брати")/Taegukgi hwinalrimyeo (2004, Південна Корея, 140’); сценарист і режисер: Кан Чже-Ґю; актори: Чжан Дон-Кунь, Вонь Бінь, Лі Ин-Чжу, Цой Мінь-Сік. Український дистриб’ютор фільму: "Артхаус Трафік".

У режисера Кан Чже-Ґю особлива місія в контексті корейського кінематографа. Кожен наступний фільм постановника мусить бути як найдорожчим, так і найприбутковішим фільмом в історії кіна країни. Поки що режисер вельми успішно справляється з тим завданням. Навіть більше, військовий бойовик „Тридцять восьма паралель”, окрім безперечної видовищности, володіє також досить прийнятним художнім рівнем, що тішить, коли згадати попередню, ефектну, але безголову картину режисера „Шірі”. Принаймні, „Порятунок рядового Райана”, деякими візуальними знахідками котрого Кан Чже-Ґю скористався, на тлі „Тридцять восьмої паралелі” бачиться відтепер не інакше, як бідним родичем. Через що напрошується висновок: наступну стрічку режисер зніматиме в Голлівуді, і Голлівуд режисера знищить. Пригадаєте мої слова.

На сюжетному рівні картина звертається до найболючішої сторінки в новітній історії Корейського півострова – війни між Північчю й Півднем. Складні стосунки між розділеним народом – одна з основних тем для кінематографії Південної Кореї. Зокрема, найбільше кіновідкриття минулого кіносезону, Чен Вук-Пак, картиною „Зона спільної безпеки” долучив до внутрішньої проблематики глядачів зовнішнього світу. А Кан Чже-Ґю продовжив знайомити проґресивне людство з історичним болем власної нації, й суспільно-політичного сенсу в його версії більше. Бо „Тридцять восьма паралель” налаштована на повне розуміння глядачем широким, товстолобим. У її основі – класичний штамп мелодрами в його найкращому значенні. Є війна, любов (нехай і братня), зрада, помста, сльози й могутня гора чесного щодо глядача патосу...

Розпочинається ж стрічка в найліпших радянських традиціях – „пам’яті героїв”, що викликає певну підозру. Нас-бо привчили, що коли на початку військово-патріотичного фільму з’являються піонери, аби помаячіти на екрані яскраво-червоним, надалі нас чекає не стільки ігровий фільм, скільки візуальний додаток до монументальної групи на найближчій площі. Але в корейського кіна інші закони. І те, що на початку видається фальшем, надалі повністю реабілітується (загострена емоційність – то етнографічна особливість кіна Північно-Східної Азії, з якою ніяк не можуть змиритися деякі європейські критики, схильні вбачати в японських та корейських картинах невміння балансувати в рамках гарного смаку та акторську безпорадність). Сюжет про двох братів, яких силоміць, а як же інакше, примушують воювати, якраз і вимагає повного занурення в жорстоку безкомпромісну мелодраму, де є лише біле й чорне, ніяких зайвих відтінків. Але й за таких суворих умов режисеру вдається не впадати в політичну заанґажованість, не акцентувати уваги на стовідсотковій правді Півдня, а довершено конспектувати давню історію про абсурдність будь-якої бійні, про те, що навіть найблагородніша мета не виправдовує деяких методів, і про те, що людина, яка спробує смаку крови , уже не зупиниться. Звісно, без фірмової корейської брутальности а-ля „мізки на стелі” та „кишки по підлозі” „Паралель” обійтись не могла. І за те – окреме „красно дякую”. Особливо після останніх картин американського та російського виробництва, в яких „війна” та „ґламур” – мало не поняття-синоніми, що є злочином відносно нетямущих хлопчаків, яких через посередництво кіномистецтва готують до прийдешніх війноньок...



Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com