Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

03.06.2005 17:41

Брутальні братки(„Піжмурки” Алєксєя Балабанова)

Олег Рой

"Піжмурки"/"Жмурки" (Росія, 2005, 109’); сценаристи: Стас Мохначьов, Алєксєй Балабанов, режисер: Алєксєй Балабанов, актори: Алєксєй Панін, Дмітрій Дюжев, Сергій Маковецький, Ґріґорій Сіятвінда, Анатолій Журавльов, Віктор Сухоруков, Нікіта Міхалков, Кірілл Піроґов, Алєксєй Сєрєбряков, Дмітрій Пєвцов, Ґарік Сукачьов, Юрій Стєпанов, Рєната Літвінова, Алєксандр Баширов, Андрєй Краско, Серґєй Ґлазунов, Андрєй Панін, Андрєй Мєрзлікін, Жанна Болотова, Татьяна Доґілєва.

Свого часу Алєксєй Балабанов зняв стрічку, популярність якої на теренах Союзу не знала аналогів у світі. “Брат-2” спричинив мало не революцію у свідомості мас, став самодостатньою торговою маркою і довів, що мегаблокбастерові не конче мати голлівудську прописку із супербюджетом. Усі ці газетні епітети свідчать лише про одне: в Росії нарешті з’явився фільм, про який модно говорити як в артистичних салонах, так і в середовищі вихованих вулицею підлітків. Формула успіху була чітко прорахована аж до дрібниць, та це аж ніяк не принижувало достоїнств стрічки. Важко було не помітити, як хитрий і не позбавлений артистичного смаку постановник Алєксєй Балабанов бавився в жанрове кіно, намагаючись роздати „кожній сестрі по цебрі”. Водночас важко не погодитися, що все те виходило в нього вельми органічно. Незадоволені фільмом залишилися хіба що ревні прихильники першої частини, яких не влаштувала зміна жанру (від соціально-кримінальної драми до легковажного напівказкового бойовика) та ще деякі політичні сили в Україні, через антиукраїнський патос стрічки. „Піжмуркам” нізащо не повторити настільки різнобічного успіху. І незадоволених цього разу буде значно більше. Бо нова картина – не що інше, як брутальна пародія, яка не лише розвінчує ідеологічну мітологему обох „Братів”, а й намагається зняти щедро розвішану локшину з вух звичайних громадян, які колись надто серйозно перейнялися новою російською кіногероїкою. Щоправда, робить вона те якось незграбно і, як би м’якше сказати, ліниво чи що...

Отже, початок дев’яностих. Доба накопичення первинного капіталу й розвинутого бандитизму. Провінційний наркобарон налагоджує справи, не зважаючи на кількість трупів у багажниках, і добрі помічники йому в тому двійко пацанів – один із котрих, деґенеративного вигляду бугай, великий прихильник рок-музики сімдесятих, а другий на його тлі – справжнісінький лідер, хоч і досить кволої комплекції. На замовлення свого боса, котрого, як завжди, ексцентрично втілює Нікіта Міхалков, хлопці вляпуються по самісінькі вуха у справу з викраденою валізою наркотиків, після чого кров ллється рікою, гумор стає чорніший чорного, а Квентін Тарантіно знову поблажливо усміхається.

Власне, зі своїм деструктивним меседжем про зняття недоторканности з „романтики великої російської дороги”, картина впоралася на всі п’ять. Більш мерзенно-сміховинним бандитський побут у російському кіні ще не бачився. Зате до інших компонентів виникають претензії. І чималі. По перше, розсипи цитат (від „Таксиста” до вже давно непристойного в культурному середовищі „Кримінального читва”) бачаться в Балабанова саме розсипами – без найменшої доцільности, а про влучність – годі й казати. Тим часом заявлена претензія на суцільний фарс по-голлівудськи потребує чіткого обґрунтування кожного запозичення, тож і Балабанову, і якому-небудь Скіпу Вудсу („Кривавий четвер”) варто записатися на курси до Джіма Абрагамса, який уміє і знає, як подати цитати дотепно. Друга проблема – запаморочливо-зоряний кастинґ стрічки. За кожним із виконавців ролей тягнеться довгий шлейф амплуа, який теж намагаються пародіювати. Та коли Міхалкову дозволили (до речі, дарма) знову розвернутися на авторизованій території „барина-хама”, то що, для прикладу, символізує подвійна поява на екрані Рєнати Літвінової, дотямити важко. І не лише через епізодичність цієї появи: швидше за все роль Літвінова отримала автоматично, аби не поруйнувати навіть у деталях зоряного статусу проекту. Але головний і найсерйозніший прорахунок постановника – це нібито однозначно критичний фінал картини. Абсолютно в дусі сатиричних телепроектів, подібних до „Городка” тощо, „Піжмурки” викривально демонструють справжню природу походження сучасної російської політичної та бізнесової еліти. І тим самим на корені рубають головну ідею проекту – змиття романтичного флеру з діяльности „бриґад”. Бо кров кров’ю, бруд брудом, а мета того варта. Так вирішить кожен випадковий глядач чергового „тусовочного” російського фільму, якого менш за все чекаєш саме від Балабанова. А тим часом „Бумер” і досі залишається єдиним правильним „бандитським” фільмом в історії нового російського кіна.



Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com