Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

10.06.2005 16:31

Жах еМТіВілля(“Амітівілльський жах” Ендрю Даґлеса)

Олег Рой

"Амітівілльський жах"/ The Amityville Horror (США, 2005, 90’); сценарист: Скотт Косар, режисер: Ендрю Даґлес, актори: Раян Рейнолдс, Мелісса Джордж, Джессі Джеймс, Філіп Бейкер Голл.

За останні кілька років жанр молодіжного горору досягнув справжнісінького розквіту. Кожна друга стрічка – щонайменше непогано зроблена, а щонайбільше – претендент на жанровий зразок. Дивно, але таку ситуацію можна пояснити впевненістю провідних продюсерів та студій-мейджорів у тому, що фільм жахів – низький жанр, який не вимагає серйозного до себе ставлення. Звідси – невеликі бюджети, які розв’язують постановникам руки, й нікому не відомі імена самих режисерів, зацікавлених у гарному кінцевому результаті заради власного промо. Так і виходить, що заслужені майстри мистецтв Лі Тамагорі („ХХХ 2”), Джон Мактірнен („База „Клейтон”) та Річард Доннер („У пастці часу”) зі своїми мегабюджетами стають ідеальними мішенями для нескінченних дотепів, а зухвалі дебютанти Ілай Рот („Лихоманка”), Джеймс Вен („Пилка”) та Жан-Батіст Андреа („Тупик”) із розбігу проголошуються новими великими надіями комерційного кіна. Зауважимо: небезпідставно. Кліпмейкер Ендрю Даґлес зі своїм повнометражним ігровим дебютом, може, й не вартий аплодування стоячи, але екзамен на професійну придатність він склав принаймні на тверду четвірку. Новий „Амітівілльський жах” – значно більшою мірою жах, ніж класична стрічка Стюарта Розенберґа, а це вже є жирним плюсом у біографії. Чи багато ви знаєте римейків, кращих за всіма пунктами, ніж ориґінали?

...Родині Лутців страшенно пощастило. Майже за безцінь вони придбали будинок своєї мрії. Розкішна садиба на березі озера, може, трохи й занедбана, зате вельми простора, якраз для дружної сім’ї із п’яти осіб. Дарма, що жінка-ріелтор на оглядинах поводиться нервово, а за рік до покупки тут не з своєї волі вирушила на той світ дружна родина, ідентична за складом. Поки що всі щасливі й веселі. Привиди із дзеркал та голоси з підвалу поповзуть трохи згодом, десь хвилині на п’ятнадцятій. Саме тоді відразу всім стане незатишно. І родині Лутців, і глядачеві у залі...

Не так, щоб усе те було надто ориґінальним чи високохудожнім. Даґлес просто майстерно мікшує штампи із кліше й навпаки, приміряє корону сатанізму на звичайнісіньку історію про психопатію, користується задокументованими подіями (адже фільм базовано на реальній історії), аби вони набули формату повного логічного колапсу, і створює дух Discovery засобами „еМТіВі”. Одним словом, грається в „леґо” із захопленням та завзяттям трирічної дитини. Саме через його власну небайдужість до того, чим саме і як нас лякатимуть найближчими хвилинами, стрічка, власне, й викликає, до себе певну повагу. І це при тому, що Даґлес із нечуваною легковажністю поставився до реальних подій. Ніякі закатовані індіанці в підвалі та м’які іграшки, що вилізли з могили, в гучній справі про Емітівілль не фігурували. У новітній версії вони з’явились лише для того, щоб нам із вами було лячніше, аби ми з вами не питали один в одного: „Ну то й що?” – як після перегляду старої картини Стюарта Розенберґа, де в якості сценарію було використано протоколи слідства. Тут уже не до буденних запитань, тут сумніви не душать. Від того, що діється на екрані, насправді не лише дах з’їхав би, а й підвал би не вцілів. Коротше кажучи, підлітки будуть у захваті, типові громадяни фрустровані, а критики змовчать. Класична реакція на класичний молодіжний горор...



Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com