Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

26.07.2005 12:18

«ОДЕСУ» – ОДЕСИТАМЗовсім не екранна саґа про зовсім не зоряні війни довкола «Кіно Арт-хаус Одеса»

Олег Мельничук

Віднедавна слоґан «Одесу – одеситам!» став у місті край Чорного моря якщо не чимось на кшталт місцевого варіанту «Нас багато i нас не подолати» чи «Свободу не спинити», то принаймні новою ідіомою, добре зрозумілою у вузьких колах. Це словосполучення можна було бачити на газетних шпальтах, на плакатах під Одеським міськвиконкомом чи будівлею господарського суду, в інтернеті – на обговореннях в одеських форумах – і навіть чути на мітинґах.

«Одеса» – це один із найстаріших кінотеатрів міста, за два квартали від Дерибасівської, навколо якого наприкінці лютого виникло протистояння, краю котрому не покладено досі й котре не має аналогів у вітчизняній кінопрокатній галузі.

Ще зовсім недавно, 1 вересня 2004 року, в кінотеатрі заступив на посаду новий директор – відома вітчизняна актриса Галина Сулима, яка з ентузіазмом представляла громадськості новий формат кінотеатру – перший в Україні арт-гаузний кінотеатр під новою назвою «Кіно Арт-хаус Одеса». Через неповні півроку ентузіазмові прийшли на зміну інші емоції: монологи директора більше підходили під сценарій трилера, а опис ситуації навколо кінотеатру нагадував радше зведення бойових дій.

Епізод 1. Атака клонів, або ж Історія однієї облоги…

22 лютого – тихого одеського ранку, який не віщував нічого незвичайного, до приміщення кінотеатру «Кіно Арт-хаус Одеса» завітала його попередня директорка, Людмила Клодчек (водночас – представник власника цієї будівлі – акціонерного товариства «Чорноморець», яке входить до складу великої одеської фінансово-промислової групи «Примор’я». Разом із нею туди ввійшла група охоронців ЗАТ «Чорноморець», тим самим і започаткувавши цю скандальну епопею. Представники власників кінотеатру зупинили поточну роботу кінозали, закрили приміщення й виставили охорону. Від цього історичного моменту дирекція і персонал закладу опинилися поза межами приміщення, не здатні потрапити досередини, де, за їхніми словами, залишалися фільмокопії дистриб’юторів, оргтехніка, обладнання та гроші, а також особисті речі співробітників.

23 лютого - відсторонений від роботи директор кінотеатру Галина Сулима, яка на той час перебувала в Києві, терміново вирушає до Одеси і звертається з екстреним відкритим листом у ЗМІ, заявляючи про юридичну і правову незаконність таких дій власників кінотеатру. Того самого дня від імени усуненої дирекції надходять заяви до районного відділу міліції та Одеської обласної прокуратури.

24 лютого - екстрені телеграми з описом ситуації довкола кінотеатру директор направляє до Києва на ім’я Президента України, прем’єр-міністра, генерального прокурора, віце-прем’єра з гуманітарних питань, міністра внутрішніх справ, міністра культури.

25 лютого - в Одесі відбувається екстрена прес-конференція Галини Сулими, де опальний директор публічно висуває свої версії конфлікту з власниками. Названо його гіпотетичні мотиви: від економічних (виходячи з можливого бажання власників позбутися дирекції, щоб після цього безперешкодно перепрофілювати будівлю для комерційно вигідніших цілей) аж до політичних. Заодно Галина Сулима заявляє про погрози на свою адресу.

26 лютого - під заблокованою будівлею кінотеатру відбувається невеликий мітинґ, у якому беруть участь кількадесят активістів «Пори» та місцевих громадських рухів.

Так починалася ця історія… І сталася вона «не давно-предавно» й тим паче не «десь у безкраїх просторах Галактики», а в Україні, в Одесі, за два квартали від Дерибасівської. Повірити, що таке нині можливо, важко. Тягнулася вона довго і в’яло. Правоохоронні органи «вивчали ситуацію», міська влада зберігала мовчанку, заявляючи, що це питання не до неї, оскільки кінотеатр є приватною власністю фінансово-промислової групи «Примор’я», і всі суперечки між орендаторами належить вирішувати в суді. Представники «Примор’я», зі свого боку, відмовлялися давати будь-які коментарі журналістам, обмежуючись стандартною фразою зі світу шоу-бізнесу: «Залиште ваш номер, і вам перетелефонують». У відділі культури Одеської облдержадміністрації заявляли, що готують звіти на запити віце-прем’єра з гуманітарних питань Миколи Томенка й міністра культури Оксани Білозір із приписом розібратися в ситуації. І так, мабуть, тривало б іще дуже довго й навряд, чи це колись завершилося б, якби не…

Епізод 2. Нова надія

15 березня – між дирекцією кінотеатру та представниками компанії «Примор’я» за посередництва одеських правоохоронних органів нарешті досягнуто домовлености про те, що 16 березня об 11.00 дирекцію і персонал буде допущено в кінотеатр для продовження роботи.

16 березня, 11.00 - до дирекції та співробітників, котрі зібралися біля все ще замкнутої будівлі кінозакладу, замість цього приїжджають два юристи ЗАТ «Чорноморець» і пропонують директорові проїхати в офіс «Примор’я» для укладення нового договору. Цього разу – на оренду кінопроекційної апаратури, що передбачало б додаткову оплату 25 тисяч гривень плюс ПДВ щомісяця, причому – заднім числом, починаючи від 1 вересня 2004 року. Дирекція відмовляється від нових угод доти, доки її не буде допущено в кінотеатр. Юристи від’їздять, піймавши облизня.

22 березня - дирекція проводить брифінґ для журналістів, на якому інформує їх про ситуацію. Заодно демонструє повідомлення, яке надійшло до неї напередодні з міліції і в якому йдеться про те, що правоохоронні органи відмовляють дирекції в порушенні карної справи за фактом її відсторонення, бо «конфліктні ситуації, пов’язані з умовами оренди, не належать до компетенції органів внутрішніх справ», а відтак рекомендують звернутися до суду.

23 березня, ранок - здивовано всіх. На початку робочого дня в лавах одеських журналістів прокотилася сенсаційна інформація, що дирекція ввійшла до кінотеатру й викликала міліцію, виявивши зникнення грошей із сейфа. Приїхавши на місце, можна було спостерігати картинку з поліцейських фільмів: директори кінотеатру, Галина Сулима й Олена Липецька, показують міліції під пильним оком журналістів і телекамер, як їм вдалося підібрати ключ до одних дверей, увійти досередини, фіксуючи на відео в присутності понятих кожен свій крок, і виявити в кабінеті директора зламаний сейф, із якого зникли близько трьох із половиною тисяч гривень. Після вивчення всіх документів представники правоохоронних органів підтверджують, що дирекція має законні підстави перебувати в цьому приміщенні й продовжувати роботу, а також занотовують факт викрадення коштів та деяких особистих речей і грошей співробітників.

Директор кінотеатру, Галина Сулима, схвильовано плаче перед телекамерами, заявляючи журналістам, що через кілька днів кінотеатр поновить роботу. Але цього не сталось ані через кілька днів, ані через кілька тижнів, ані навіть через кілька місяців…

Епізод 3. Примарна загроза, або Облога переходить в оборону

23 березня – того самого дня, за пару годин після «вторгнення» в багатостраждальний кінотеатр опальної дирекції, туди ж прибуває в оточенні охоронців його колишній директор, співробітник «Примор’я» Людмила Клодчек. Після спілкування з правоохоронними органами за закритими дверми вона так само швидко зникає, навідріз відмовившись давати коментарі журналістам. Залишений у кінотеатрі представник «Примор’я», юрист ЗАТ «Чорноморець» Олена Фельдман, від коментарів медіям теж рішуче відмовляється й навіть не бажає представитись. І лише нагадування їй пункту із «Закону про інформацію», де йдеться про відповідальність офіційних осіб за ненадання інформації журналістам, змушує її бодай назвати свої прізвище та посаду.

24 березня – після «зміни мешканців» кінотеатр переживає двовладдя. Центральні двері до будівлі пильнує охорона, найнята дирекцією, що повернулася. Вхід у внутрішній двір закладу, що веде до кінопроекторської, а також до фліґеля з касами, контролюють охоронці «Примор’я». Дирекції досі не допускають до кінопроекторської, де, крім апаратури, зберігаються й надалі кілька дистриб’юторських кінокопій. Біля мурів кінотеатру раз по раз курсують підозрілі суб’єкти.

24 березня, вечір – під будівлею «Кіно Арт-хаус Одеси» помічено п’ять пожежних машин. За словами дирекції, надвечір у залі вчули запах диму, тому викликали пожежників. За оповідями очевидців, пожежників, які приїхали, відмовлялися впустити до внутрішнього двору охоронці «Примор’я». Версії інциденту суперечливі й заплутані – одна сторона говорить про підпал дверей чи димову шашку з отруйними речовинами, друга – про фальшивий виклик. Зрештою, факт задимлености глядацької зали зафіксований і самими пожежниками.

25 березня – кінотеатр містичним чином виявляється відключений від електропостачання, опалення й телефонного зв’язку. Затяжна облога переходить у не менш затяжну оборону…

Епізод 4. Помста ситхів, або Договір дорожче грошей

Як відомо, незмінне правило – в будь-якому конфлікті репрезентувати погляди протилежних сторін. І якщо дирекція кінотеатру виявляла повну відкритість, демонструвала журналістам абсолютно всі статутні документи й проплачені квитанції на оренду, ніколи не відмовлялася від коментарів, то інша сторона конфлікту демонструвала вражаючу закритість.

Саме тому в даному випадку журналістська об’єктивність виявлялася до певної міри заблокована саме з вини «Примор’я». Попри те, авторові цих рядків усе ж пощастило, і коментар іншої сторони одержати вдалося, навіть несподівано для себе. Причому – від безпосереднього учасника всіх подій, починаючи з лютневого опечатування кінотеатру, – його колишнього директора, співробітника компанії «Примор’я», директора розважального центру «Чорноморець» Людмили Клодчек. Зустріч відбулася по-одеськи банально, просто на вулиці. Випадково опинившись лицем до лиця за квартал від кінотеатру й почувши, що автор цих рядків таки сподівається одержати її офіційні коментарі, Людмила Клодчек дозволила собі сказати те, чого так і не зміг почути від неї за всі ці місяці жоден журналіст Одеси.

За словами пані Клодчек, єдина причина, через яку власники вирішили ось так радикально «розлучитися» з дирекцією кінотеатру, – це несплата оренди. При цьому, щоправда, вона підтвердила: дирекція справно перераховувала кошти за приміщення, але не платила за апаратуру. З іншого боку, пролунала фраза, що між дирекцією і ЗАТ «Чорноморець» НЕ ІСНУВАЛО окремого договору на оплату оренди апаратури, бо – далі дослівно – «ми хотіли, щоб Галина Сулима якомога швидше взялася до роботи, тому уклали з нею договір на оренду приміщення, а угоду про оренду апаратури відсунули на потім, однак із її підписанням вони зволікали». Іншими словами, юридичного договору на оренду апаратури не існує як такого й понині. Без коментарів.

На запитання про перепрофілювання кінотеатру Людмила Клодчек відповіла, що про це не йдеться. Водночас, у тій самій розмові пролунала фраза, що в комерційному плані кінотеатр не становив інтересу для їхньої компанії. Були й емоційніші звинувачення – що у відкритому при кінозакладі арт-гауз клубі «Вогні великого міста», приміщння якого відремонтувала нова дирекція, збиралися наркомани. Хоча тут-таки прозвучало прохання не оприлюднювати цієї інформації у пресі.

На завершення цього спонтанного вуличного коментарю, Людмила Клодчек запевнила, що їхню правоту буде доведено в суді, однак чи подано туди позов, відповісти не змогла, лише сказала, що цим займається їхня юридична служба.

Прощаючись, залишалося поставити запитання: чи можна буде знову звернутися до неї по коментарі, коли події навколо кінотеатру розвиватимуться далі. На це прозвучала недвозначна порада турбувати безпосередньо керівників «Примор’я», адже в пані Клодчек і так вистачає неприємностей від начальства. Після таких слів стало зрозумілим, що ці перші коментарі протилежної сторони виявляться й останніми.

Епізод 5. Імперія відповідає на удар, або Від зміни власника результат не змінюється…

Тягнулися дні, Південна Пальміра переживала віртуальне відлуння вуличної демократії під Приморським райсудом та місцевий варіант «мирної революції по-одеськи», яка завершилася заміною в кріслі мера одного персонажа іншим. Кожен новий день приносив враження, ніби щось таки змінюється, щоправда, бозна в якому напрямку. В «Кіно Арт-хаус Одесі», щоправда, все лишалось як доти, кінотеатр по-старому скнів без світла, опалення, телефонного зв’язку, з опечатаною кінопроекторською та замкнутими вхідними дверми.

19 квітня - Одеський господарський суд береться до розгляду позову ЗАТ «Чорноморець» проти дирекції «Кіно Арт-хаус Одеси».

Найголовнішою несподіванкою стало те, що позов було подано не проти Галини Сулими (на адресу якої досі лунали всі звинувачення власників кінотеатру), а проти її компаньйона – Олени Липецької, яка виконувала обов’язки директора арт-клубу «Вогні великого міста». Заявники закидали їй порушення договору оренди, що полягало в її несплаті, використанні будівлі не за призначенням і проведенні там танцювальних вечорів, а також переобладнанні приміщення, що, зокрема, полягало в… заміні покриття підлоги. Журналістів на засідання суду не пустила секретарка, яка стала за один день „зіркою” місцевих телеканалів. Юрист сторони відповідача після засідання прокоментував представникам ЗМІ звинувачення, подані проти дирекції, як такі, що не мають ніяких документальних підтверджень. Юристи протилежної сторони від спілкування й коментарів традиційно відмовились, а вже знайома нам Олена Фельдман, йдучи від працівників ЗМІ, які зібралися під дверима судді, мотивувала свою відмову упередженістю журналістів. Будівлю суду пікетували активісти «Партії захисників вітчизни», скандуючи «Одесу – одеситам!» та радикальніші гасла, що стосувалися «Примор’я» та його керівника – народного депутата Леоніда Климова, за сумісництвом – однієї з перших осіб штабу Януковича в Одесі.

27 квітня - ніщо не віщувало нових несподіванок. Але вони трапились. Цього разу «ньюсмейкером» ситуації навколо кінотеатру стала Одеська міськрада. Її сесія за представленням прокурора міста зненацька поквапно прийняла рішення повернути кінотеатр «Одеса» в комунальну міську власність. Таким чином депутатський корпус Південної Пальміри одноголосно скасував своє ж таки рішення від 11 липня 2003 року щодо передання цієї споруди у приватну власність ЗАТ «Чорноморець». Основна причина, яку було озвучено на сесії, полягала в тому, що приватизацію її – пам’ятки архітектури та мистецтва – здійснювали з порушеннями, зокрема її не узгодили з Управлінням культурної спадщини.

Зрештою, навіть після цього доленосного й підозрілого «осяяння» одеських депутатів ситуація навколо кінотеатру так само підозріло нітрохи не змінювалася.

3 травня – настав час дивуватися знову. Попри те, що колишній власник кінотеатру, згідно з рішенням сесії міськради, таким уже не був, у Одеському господарському суді почався розгляд нового позову ЗАТ «Чорноморець» проти дирекції «Кіно Арт-хаус Одеси».Цього разу його подали вже безпосередньо проти директора, Галини Сулими, а суть його зводилася до експлуатації дирекцією кінотеатру проекційного обладнання без договору оренди.

24 травня – господарський суд приймає рішення за першим позовом ЗАТ «Чорноморець» проти Олени Липецької на користь позивача й задовольняє його вимогу розторгнення договору оренди з Оленою Липецькою. Програвши суд, дирекція кінотеатру заявляє про оскарження рішення судді й подає відповідну скаргу до Апеляційного суду.

6 червня – за другим позовом ЗАТ «Чорноморець» проти Галини Сулими суд виголошує аналогічне рішення на користь позивача й задовольняє вимогу щодо розторгнення договору оренди. Галина Сулима також подає скаргу в Апеляційний суд.

Цей заплутаний і схожий при погляді збоку на абсурд судовий процес викликав хіба що подив, бо між собою продовжують змагатися сторони, жодна з яких уже не є ані власником, ані орендатором, ані суборендатором кінотеатру. Ще таємничішою і загадковішою стає з кожним днем позиція міської влади, яка зберігає мовчанку, що бачиться підозрілою і не віщує в таких випадках зазвичай нічого доброго. Кінотеатр тим часом залишається пустий, він зачаївся в очікуванні невідомого. Далі буде…

Епізод, якого бракує…

Важко повірити, що переміни в нашому житті справді відбуваються, коли на прикладі таких-от ситуацій бачиш, як усупереч майже піврічній боротьбі, громадській думці й резонансові у пресі «Кіно Арт-хаус Одеса» таки не працює, а її доля настільки ж туманна й загадкова, як недосяжні простори Галактики.

Важко сподіватися, що життя навколо нас справді змінюється, коли стосунки між орендаторами кінотеатру (який, власне, повинен мати статус культурного й цивілізованого закладу) виясняються за допомогою не переговорів і навіть не суду, а охорони, яка одного ранку просто-напросто зачиняє приміщення й виставляє персонал із дирекцією на вулицю.

Важко сказати, що прозорість справді стає нормою нашого життя, коли жоден чиновник високого ранґу не здійснив ніякого публічного й конкретного кроку в напрямку вреґулювання ситуації довкола кінотеатру. І лише неабиякий скандал, що дійшов до найвищих ешелонів керівництва країни, виніс на поверхню дивовижне питання: як приміщення культурної установи, до того ж пам’ятку архітектури, можна тихо й таємничо приватизувати?

Попри те, ситуація навколо «Кіно Арт-хаус Одеси» вже давно вийшла за межі міста і, схоже, головних несподіванок іще слід чекати. Найцікавіше попереду. Фінальний епізод незоряної саґи про історію цього відомого кінозакладу ще має бути дописано. Чи скоро?



Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com