Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

27.07.2005 18:56

СТУДІЯ СКАНДАЛІВХудрада Одеської кіностудії проти фільму Єви Нейман

Олег Мельничук

Якщо так піде й далі, то незабаром Одеську кіностудію замість «фабрики мрій» можна буде називати «фабрикою скандалів», а творчі працівники остаточно перекваліфікуються з кінематографістів у ньюсмейкерів.

Наприкінці минулого тижня кіностудія опинилася в епіцентрі нового кінематографічного буму. Цього разу – такого радикального й несподіваного, що важко здогадатися, чим він закінчиться. У четвер, 21 липня, худрада Одеської кіностудії ухвалила рішення про складення своїх повноважень і саморозпуск на знак протесту. Наступного ранку відповідну телеграму за підписом десятьох одеських кінематографістів було відправлено на ім'я прем'єр-міністра України та міністра культури і туризму. Почувши про причину таких кроків – першої миті аж не віриш. Та факт залишається фактом: поштовхом до категоричного вчинку стали не традиційні скарги кіномистців на кшталт «недостатнього фінансування кінематографа державою» чи «відсутности держзамовлень для студії», а навпаки – виділення владою коштів для виробництва на Одеській кіностудії одного проекту.

Отже, текст телеграми:

Прем’єр-міністру України

пані Тимошенко Ю.В.

Міністру культури і туризму України

пані Білозір О.В.


Художня рада Одеської кіностудії складає свої повноваження на знак протесту проти волюнтаристського рішення Міністерства культури і туризму України розпочати виробництво фільму „Біля річки” на кошти українського платника податків, за держзамовленням, іноземного режисера-початківця, в якому Україна постає дикунською країною.

Водночас Міністерством проігнорований пакет кінопроектів, сформований за участю Худради останніми роками.

Народний артист України, режисер-постановник Вілен Новак

Народний артист України, режисер-постановник Ярослав Лупій

Заслужений діяч мистецтв України, режисер-постановник Вадим Костроменко

Заслужений діяч України, режисер-постановник Валентин Козачков

Заслужений діяч України, режисер-постановник Леонід Бурлака

Режисер-постановник Наталя Збандут

Режисер-постановник Микола Седнєв

Режисер-постановник Віктор Ноздрюхін-Заболотний

Організатор кіновиробництва Алла Мещерякова

Кінодраматург Євгенія Рудих

21 липня 2005 р.

Найважче, працюючи над цією статтею, було дотриматися журналістського нейтралітету. Адже, як з'ясувалось, автор цих рядків (на відміну від членів худради) бачив одну з попередніх робіт цього навіть не названого в телеграмі на ім’я „іноземного режисера-початківця”. І тому щиро зрадів, коли ще в червні дізнався, що держзамовлення на постановку повнометражного фільму цього разу довірене талановитому й самобутньому режисерові. Але про все – своєю чергою...

Проект „Біля річки”

Таємничий «іноземний режисер-початківець” – це 31-річна Єва Нейман. Народжена 1974 року в Запоріжжі, в 1993-му вона переїхала до Німеччини, від 1997-го навчалася кінорежисури в Німецькій академії кіна і телебачення в Берліні. Працювала асистентом режисера на Одеській кіностудії в кіногрупі Кіри Муратової на зйомках «Другорядних людей». Тоді ж створила в Одесі короткометражну стрічку «Замри, відімри», що її було представлено в конкурсній програмі Київського кінофестивалю «Молодість». Торішню короткометражну документальну роботу Єви Нейман «Все по-старому» було показано поза конкурсом на останньому 34-му Роттердамському фестивалі, а на І Міжнародному українському фестивалі документальних фільмів «Контакт» вона одержала диплом журі. Торік восени Фонд Роттердамського кінофестивалю ім. Губерта Балса (IFFR Hubert Bals Fund) виділив Єві Нейман для роботи над проектом «Біля річки» ґрант у розділі „Script and project development”.

Сценарій „Біля річки” написаний одеським літератором і сценаристом Сергієм Четвертковим (автором кількох сценаріїв та новел до фільмів Кіри Муратової) за мотивами двох оповідань Фрідріха Горенштейна (знаного письменника, автора сценаріїв до фільмів „Соляри” Андрєя Тарковського та „Раба кохання” Нікіти Міхалкова. – Ред.).

За словами самої Єви Нейман, сценарій на її прохання почав готувати сам Горенштейн, із яким вона познайомилася, дізнавшись його телефонний номер через довідкову службу, коли він жив у Берліні. По смерті письменника до роботи над сценарієм узявся Четвертков. Режисерка намагалася здійснити постановку впродовж трьох останніх років. За рекомендацією Кіри Муратової сценарій затвердило Міністерство культури України – ще тоді, коли кінодепартамент очолювала Ганна Чміль, – після чого його приймали вже вдруге, й нарешті, втретє ухвалу про затвердження сценарію та виділення фінансування фільму виголосив уже новий, „пост-революційний”, склад Мінкульту.

Проект виробляє Одеська кіностудія на замовлення Міністерства культури і туризму України та свого майбутнього інвестора – „Нової кіностудії” (Київ), яким і належатимуть права на фільм. Сума бюджетних коштів, що їх виділяє на постановку держава, за словами директора Одеської кіностудії Ольги Невєрко, „спочатку становила два з половиною мільйони гривень, але зараз її буде трохи збільшено. При цьому решту частин фінансування фільму передбачено за рахунок приватних інвесторів...” Термін здачі картини – травень 2006 року.

На сьогодні проект перебуває в підготовчому періоді, зйомки мають початися в Одесі у вересні, низку натурних сцен фільмуватимуть під Вінницею та Бердичевом. Зараз тривають остаточні переговори й затвердження виконавців, серед яких – українські й російські. У понеділок, 25 липня, Єва Нейман виїхала до Москви для зустрічей з акторами РФ. Оператором у кіногрупі буде випускник ВДІКу, учень Лєбєшева, Олексій Убєйволк (операторська робота у фільмі Алєксєя Ґєрмана-молодшого „Дурники”). Художником з костюмів у фільмі стане одесит Руслан Хвастов, володар премії „Ніка” в розділі „найкраща робота художника з костюмів” за стрічку Муратової „Чеховські мотиви”.

Можна було тільки спостерігати, як розвивається проект, над яким працюють цікаві й, поза сумнівом, талановиті люди, але... ситуація раптом склалася зовсім по-іншому.

Бунт на кораблі...

Основними причинами невдоволення худради стало те, що:

по-перше, кошти на постановку виділяють фільмові, сценарій якого не пройшов через ту ж таки худраду, тоді як Мінкульт зіґнорував усі підтримані нею проекти одеських кінематографістів;

по-друге, на думку тих, хто підписав заяву, сценарій фільму відверто слабкий, переповнений чорнухою та натуралізмом і представляє Україну та українців у непривабливому вигляді;

по-третє, фільм зніматиме «іноземний режисер із забезпеченої країни».

Прокоментувати ситуацію згодився виконувач обов’язків голови Одеського відділення Національної спілки кінематографістів, народний артист України Ярослав Лупій:

– Це перший виступ кінематографістів на свій професійний захист. У жодній із країн світу професійні спілки не дозволяють давати роботу стороннім особам, у даному випадку – знімати й використовувати з цією метою наші бюджетні гроші. І якщо Україна думає розвивати свій кінематограф, вона повинна звертатися насамперед до своїх творців…

У даному конкретному випадку – сценарій «Біля річки». Ми обговорили його й дійшли єдиної думки, що сценарій абсолютно слабкий. Це нібито й не український сценарій, його написано ще на матеріалі СРСР. І нічого ми там не побачили такого цікавого, що могло б пояснити, чому ж саме цей сценарій переміг у конкурсі. Хто читав його з київської комісії, ми не знаємо. Режисер на обговорення не прибув. Редактор картини не з'явився. Для чого тоді існує худрада? Просто собі галочка, щоб мати якийсь висновок, що це обговорено? Але, як виявляється, на Одеську кіностудію виділено три мільйони, і ці гроші підуть для режисера-початківця з Німеччини, а в сюжеті картини – наскрізна ідея, що всі ми, населення України, – це, знаєте, як німці називали, «русіш швайн» або «украініш швайн»... Ось із таким ставленням усе це написано… Це, окрім почуття прикрости, нічого у нас не викликало. Тож усі чинили опір, і практично всі наші режисери були одностайні в думці: допоки Міністерство культури може з нами бавитися в якісь хованки?

Але найдивовижніше те, що ніхто не розуміє, як ця людина з'явилась у нас на студії. Ми п'ять років посилаємо до Мінкульту наші темплани – й на молодих режисерів, і на представників середнього та старшого поколінь – усі наші плани відхиляють. А замість цього у плані опиняються абсолютно випадкові люди, і як саме – незрозуміло…


Під текстом телеграми худради немає підпису Кіри Муратової. Як стало відомо, Кіра Георгіївна не прийшла на її збори. Проте, за інформацією, одержаною від одного з режисерів (який, до речі, теж підписався під заявою), раніше відбулись інші збори – правління Одеського відділення Національної спілки кінематографістів, на яких Кіра Муратова виступила на підтримку Єви Нейман, але тут-таки була перебита емоційними висловами своїх колеґ, м'яко кажучи, на підвищених тонах. Щоправда, виконувач обов’язків голови Одеського відділення Національної спілки кінематографістів Ярослав Лупій повідомив, ніби нічого такого на зборах правління не було.

Водночас не можна сказати й про інше. За твердженням кінематографістів, котрі підписали заяву, про незаплановану худраду й необхідність у терміновому порядку затвердити на ній фільм „Біля річки” їх повідомили напередодні ввечері. Якщо це так, то їх, по суті, елементарно поставили перед фактом: вони мусять негайно зібратися й затвердити проект заднім числом, бо підготовчий період роботи над фільмом почався ще в червні. За інформацією одного з кіномистців (який попросив не називати його прізвища), таке розпорядження надійшло безпосередньо з Міністерства культури і туризму України. Ярослав Лупій на запитання, від кого саме з Мінкульту була така рознарядка, відповідати не став – лише зазначив, що на худраду всіх збирала редактор кіностудії Тамара Хміадашвілі: „...це треба в неї запитати, вона знає”. Редактор кіностудії, своєю чергою, відмовилася коментувати ситуацію і навіть інформувати про неї, заявивши: „...не хочу втручатися в цей бруд, хоча розумію і ту, й іншу сторону”. Інформацію про рознарядку з Мінкульту спростувала тільки директор кіностудії Ольга Невєрко: „Нічого цього не було, тим більше, що худрада не має повноважень затверджувати фільм – це лише консультативний орган”.

От і спробуй розібратися, коли один заперечує другого, а третій відмовляється від коментарів чи недоговорює і посилає до четвертого. Після таких вербальних каруселей кортіло залишити майстрів мистецтв самотужки розбиратися, хто-кому-коли-в-чому-навіщо й за яких умов…

Заява дирекції студії...

У понеділок свою позицію щодо цього конфлікту, який на той момент доріс уже до всеукраїнського масштабу, в екстреному порядку висловила директор Одеської кіностудії Ольга Невєрко, яка поширила офіційну заяву, що її публікуємо нижче:

Заява директора Одеської кіностудії художніх фільмів Ольги Невєрко:

З приводу заяви, яку оприлюднила частина Художньої ради студії, необхідно внести суттєві корективи.

1. Передусім, сценарій фільму за мотивами оповідань Фрідріха Горенштейна “Старушки” і “Разговор”, написаний у співавторстві із Сергієм Четвертковим та Євою Нейман, режисера-дебютанта Єви Нейман затверджувало Міністерство культури і туризму України, а не Художня рада студії. Статус та обов’язки Художньої ради – як дорадчого органу на сьогодні ніде законодавчо не виписані.

2. Єва Нейман є вихованицею відомого українського режисера Кіри Муратової, яка так само, як і значна кількість професіоналів студії, підтримує дебют молодого режисера. Є.Нейман, яка, до речі, отримала додаткову освіту в Німецькій академії телебачення і кіно в м. Берліні.

3. Заяви щодо того, що у сценарії написаному за мотивами оповідань відомого нашого співвітчизника, письменника Фрідріха Горенштейна, “український народ зображується в непривабливому вигляді”, взагалі інакше, як безглуздими, не назвеш. Горенштейн – автор, визнаний у світі й завжди писав про свою батьківщину та людей, які тут живуть. Сценарій – виключно тонка лірична історія про взаємини між людьми й без жодного натяку на політику.

4. Фільм знімається переважно на українські кошти – як державні, так і приватні. Також планується залучити фінансування Фонду Міжнародного кінофестивалю в Роттердамі ім. Губерта Балса, який уже дав на те згоду, а також Німецької академії телебачення і кіно в м. Берліні. Згідно з планом асигнувань із загального фонду бюджету на 2005 р., Одеській кіностудії виділено 6 468 800 тис. грн. Вперше за останні часи ми маємо змогу запустити не один фільм. Кожен із проектів, (за винятком фільмів-дебютів) передбачає залучення додаткового фінансування від приватних інвесторів. Вартість жодного з проектів не преревищує 800 тисяч доларів, що для повнометражних фільмів, які зараз знімаються в нашій частині світу, є достатнім, але далеко не значним бюджетом. Але прикро, що деякі члени Художньої ради, заявки яких на реалізацію власних проектів були відхилені Радою з питань кінематографії Міністерства культури і туризму України, не зовсім адекватно відреагували на початок роботи їхньої молодої колеги.

25 липня 2005 р.

Батьки і діти...

На Одеській кіностудії дався взнаки вічний конфлікт між старим і новим. Це відчуття, яке визрівало в надрах усього вітчизняного кінематографічного середовища (загрожуючи от-от вибухнути громом і блискавками), в Одесі матеріалізувалося на прикладі конкретної ситуації. Провівши кілька днів на студії і поспілкувавшися з безпосередніми фігурантами скандалу, та й просто з кінематографістами різних поколінь, доводилося в цьому остаточно переконатися.

І річ тут зовсім не в прізвищах чи особах – саме в цій статті менш за все хотілося б конкретизуватися на людях, кожен із яких, поза сумнівом, має право на свою думку і свою позицію. Можна зрозуміти тих, чиї підписи стоять під заявою худради: їм випала нелегка доля: спершу опинитися в потязі, який надовго зупинився, а потім спостерігати, як цей потяг іде без них. Але ми живемо в жорсткому і швидкому світі, в якому доводиться щодня доводити самому собі й усім довкола, що ти щось собою становиш у цьому житті. Що заважає старшим кінематографістам тепер, маючи ім'я і створені фільми за плечима, шукати інвесторів і переконувати їх, що в їхні постановки є сенс вкладати гроші? Найпростіше чекати й дурити себе надіями, ніби всіх забезпечить держзамовленням влада. Тим більше, що в умовах ринкової економіки цього вже не буде, адже не може бути у принципі. У всьому світі державні інституції та фонди підтримують або роботи дебютантів, або некомерційні, авторські постановки режисерів зі світовим ім'ям, які становитимуть для держави могутній іміджевий інтерес і підтримуватимуть престиж національного кіна на фестивалях.

Сьогодні ми бачимо, як на Одеській кіностудії створено прецедент фінансування державою першого повнометражного фільму талановитого режисера-дебютанта. Природно, ніхто не стверджує на всі сто, що вийде вдалий фільм, адже фінансування дебюту – це завжди ризик, а для режисера – величезна відповідальність. Але, на жаль, замість добрих слів підтримки на адресу молодого режисера, в деяких колеґ (яким не посміхнувся успіх у вигляді затвердженої Мінкультом постановки) взяли гору емоції та заздрість.

Звичайно ж, члени худради мали право й на заяви, й на такі радикальні кроки (тим більше, якщо відповідає істині версія про урядовців, котрі в поспішному порядку вирішили зібрати худраду і сказати мистцям екрана, яке рішення вони повинні ухвалювати). Але, як творчі люди, кінематографісти навряд чи мали морально-етичне право спрямовувати свій запал проти режисера-дебютанта, намагаючись мотивувати це тим, що „гроші українського платника податків віддавано на постановку іноземному режисерові із забезпеченої країни”, тоді як „у нас багато своїх випускників кінофакультетів”, та й одеські кінематографісти сидять без роботи.

Усе це більше нагадувало б ситуацію, коли гравці „Мілана” зажадали б депортації на історичну батьківщину Андрія Шевченка, пояснюючи це тим, що в них в Італії багато своїх випускників спортшкіл, які мріють грати за клуб національної гордости всіх італійців.

Годі й казати, що сама фраза про „іноземного режисера-початківця” пахла відвертим шовінізмом. Якщо на те пішло, то нехай хоч і десять „леґіонерів” створюють свої фільми на українських студіях і чесно конкурують за право здійснити постановку нарівні з вітчизняними режисерами. Головне, щоб у результаті вийшов якісний і конкурентоспроможний продукт, який успішно презентував би імідж українського кіновиробництва у глобалізованому світі. У мультикультурній і толерантній Європі вже давно так і відбувається, і ніхто не б'є з цього приводу на сполох.

Ще абсурднішими видаються вислови щодо „іноземного режисера-початківця”, який „на кошти українського платника податків” зніматиме фільм, у якому „Україна постає дикунською країною”, коли все це сказано на адресу уродженки України Єви Нейман, яка знімає фільм за сценарієм одесита Сергія Четверткова, на основі оповідань Фрідріха Горенштейна, котрий народився в Києві. Але якщо такі настрої були публічно озвучені кінематографістами, то залишалося поставити питання про громадянство безпосередньо Єві Нейман, на що було дано відповідь:

– Я громадянка України. В Німеччині я тому, що там навчалася. І всі фільми, які я робила, я робила тільки тут: у мене був короткометражний „Замри, відімри”, два документальні, і їх я зробила в Одесі: один називається „Все по-старому”, який ішов на Роттердамському кінофестивалі, другий – „Шляхи Господні”. І ще був один фільм, маленький, десятихвилинний, – „Побачити море”. Усе це я зробила в Одесі. Ще один п'ятихвилинний фільм я колись зняла в Запоріжжі – „Рай”. Якісь, звичайно, роботи в мене були і в Німеччині, але це були курсові, швидше щось на кшталт вправ. Виходить, що більше часу я провожду тут, бо в Німеччині кіношколу вже закінчила, і там я тільки займаюся... справами чи що. А далі працювати збираюся в Одесі...

Сам собі худрада...

І останнє. Може, буде різко сказано, та коли чесно, одеські кінематографісти створили ситуацію, коли міністр культури і туризму Оксана Білозір тепер просто зобов'язана низько вклонитися кожному із членів саморозпущеної худради. Більше того, якщо за прикладом одеських колеґ підуть і худради інших студій, то ще незрозуміло, буде це на шкоду чи на користь українському кінематографу.

Дана ситуація лише довела, що худради в тому вигляді, в якому вони продовжують існувати, є пережитками минулого й не відповідають новій, ринковій моделі кіновиробництва, тож їм уже немає місця не тільки в осяжному ліберальному майбутньому, а й у цілком відчутному „перехідному” теперішньому часі. В умовах ринкової економіки „худрадою” повинні бути талант, наполегливість і творчі амбіції режисера, інтуїція та організаторські здібності продюсера, професіоналізм і далекоглядність прокатників, а ще – думка глядачів, які й покликані підбити підсумок усього цього „худрадівського” циклу кількістю гривень, залишених у касах кінотеатрів перед сеансами.

Одеса



Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com