Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

16.09.2005 17:06

Голова Террі Ґілліама("Брати Ґрімм" режисера Террі Ґілліама)

Аксінья Куріна

"Брати Ґрімм"/The Brothers Grimm (Чехія – США, 2005); сценарист: Ерен Крюґер; режисер: Террі Ґілліам; актори: Метт Деймон, Гіт Леджер, Джонатан Прайс, Ліна Гіді, Петер Стормаре, Моніка Белуччі.

Здається, настав час, коли дикі та яскраві режисери намагаються щось зробити в зоні блокбастерів. Але працювати з голлівудськими босами – все одно, що продати душу дияволу. Це стосується й останніх досвідів Жане, Альфонсо Куарона, Тіма Бартона, можна згадати, що Голлівуд колись намагався приручити навіть Алехандро Ходоровського. І ось тепер – неперевершеного Террі Ґілліама, ікону сінефілів. Легко зрозуміти продюсерів стрічки братів Вайнштейнів – дикість містить справжню первісну силу. Але спроба примусити дикого режисера грати на чужому полі, за неприйнятними правилами зазвичай дає сумнівний результат. У випадку з “Братами Ґрімм” навіть вимогливі й сердиті критики не нападають, а радше співчувають і сумують. Любов до Ґілліама стерпить усе.

Бо якби існував такий атракціон "Голова Террі Ґілліама”, миттю вишикувалася б величезна черга на роки вперед, із тисячі бажаючих туди потрапити. Ще б пак, “Усе моє життя – суцільний сюрреалізм”, – каже сам Ґілліам. До, речі, ось кому було б до снаги опанувати химерний світ Булґакова та інферно Гоголя і зняти чи то “Майстра і Маргариту, чи то “Вія” зі “Страшною помстою”. Хоча Ґілліам від першоджерела не лишив би, мабуть, нічого. Від справжніх братів Ґрімм він зоставив хіба прізвище. Але творче свавілля, на жаль, не є головною проблемою кінотвору. Зрозуміло, проект “Брати Ґрімм” не тішив надіями на краще. Усе ж таки фірмовий стиль Ґілліама завжди випирає з будь-якого тісного проекту. Режисер намагався одним пострілом поцілити у дві мішені: зробити блокбастер і вирішити власні мистецькі завдання. Гумор та іронія лишилися при ньому, але тут небагато сарказму. Кіно, що приємно, не полікоректне, народи зображено анекдотично: французи – самовдоволені й пихаті ґурмани, їх мало що цікавить, крім їжі; італієць просто неврівноважений дурень, а з німців Ґілліам увесь час насміхається у зв’язку з їхньою обмеженістю й жахливою національною кухнею.

Брати Ґрімм (Гіт Леджер і Метт Деймон) теж мають хиби, й поводяться не зразково-показово – на життя ця двійка заробляє шахрайством: ґастролює Баварією і за гроші „проганяє” нечисть, якої насправді не існує. Але життю, повному раблезіанських радощів, кладе край наполеонівський генерал, який вимагає від братів розслідувати зникнення 11 дівчат у маленькому селищі. Якщо Ґрімми з цим не впораються, на них чекає страта. Брати є цілковитими протилежностями – старший (Леджер) має віру в потаємне, молодший (Деймон) – цинік і раціоналіст. Між ними весь час спалахують суперечки, які посилює знайомство з красунею-мисливицею Анжелікою (Ліна Гіді).

По ходу дії межа вигадки й реальности стирається. І королева-чаклунка (Моніка Белуччі) з цього приводу вставляє єхидну репліку: насправді все куди жахливіше, ніж у казках. Та саме це і примушує шахраїв стати героями: в них просто немає вибору. Старі уявлення про буття – ні до чого. Щоб вижити в чарівному лісі, братам потрібно бути адекватними тут і тепер. Навіть жабу слід поцілувати. І цілують – подітися нікуди. Усі більш-менш екстраваґантні вчинки героїв відкривають широкі можливості для інтерпретацій на будь який смак – чи то в дусі фройдизму, чи то юнґіанства. Комплекс на комплексі, архетип на архетипі: ліс-убивця – символ vagina dentata, чарівна сокира – комплекс кастрації, спасіння полонянок – ініціація тощо.

Узагалі вся творчість Ґілліама – безодня для інтерпретаторів. Можна згадувати Бахтіна, народну сміхову культуру, сюрреалізм, мистецтво цирку, природу ґротеску в кіні, британську іронію, якої набув Ґілліам за часи перебування в Америці. Ще можна провести певні паралелі між дурною наполеонівською армією та більш ніж безглуздою американською кампанією в Іраку. Але питання – чи варто витрачати на це час. Террі Ґілліам усе одно лишається тим, хто вміє створювати видовище. По суті, він повертає кіно туди, звідки воно прийшло, – на ярмарок. Від глядача потрібного єдиного – дозволити собі захопитися дивиною, а не вдавати із себе розумника. Інша річ, що атракціон справді не дуже-то і приголомшує. Все ж таки великі гроші (80 мільйонів долярів) – це й великі негаразди. Протистояння з продюсерами – братами Вайнштейнами – нагадує анекдоти. Йдеться про ніс, який вони заборонили наліпити Метту Деймону, або про Саманту Мортон, котра мала грати Анжеліку, але виявилась, як на продюсерський смак, затовстою. Тут, може, вони й мали рацію: подивившись, як елеґантно скаче на білому коні амазонка Ліна Гіді, розумієш, що Саманта Мортон бачилася б на її місці незграбною.

Задумуючись над “Братами Ґрімм”, доходиш висновку: комерція є найжорсткішою цензурою. Ґілліам, безперечно, Вайнштейнам програв, але зробив це достойно. Загалом стрічка справляє враження, що свого найкращого фільму режисер іще не зняв. Може, той самий неперевершений фільм – це і є нездійснений проект Ґілліама – “Дон Кіхот”?

Ґілліам, власне, демонструє обережний оптимізм: “Сучасні керівники голлівудських студій були свого часу фанами моїх ранніх фільмів, тож на них уся надія”.





P.S. Фанатам Ґілліама слід знати, що в кінотеатрах на них чекатиме спотворена неякісним дубляжем стрічка. Час іде, але звикнути до цього вандалізму російських дистриб’юторів усе одно неможливо.



Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com