Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

29.09.2005 15:13

Історія погляду("Примхлива хмара", режисер Цай Мінлян)

Зара Абдуллаєва

Примхлива хмара/Tian bian yi duo yun/The Wayward Cloud (112’, Тайвань – Китай – Франція, 2004); сценарист і режисер: Цай Мінлян; оператор: Ляо Пеньчжун; актори: Лі Каншен, Чень Ш’янчий, Лу Їчін.

"Примхлива хмара" Цай Мінляна приголомшила на Берлінале навіть давніх, цілком загартованих шанувальників режисера. Його нова картина – дуже смішна й нестерпно жорстка. Медитативна й ексцентрична. Ці риси ми нібито вже спостерігали в Мінляновому кіні і встигли їх полюбити. Але тут його нав’язливі мотиви, його погляд і оптику подано в незвичних пропорціях, розломах, кіногенії і, головне, – сенсах. У двох словах – про сюжет. Така собі панянка зустрічає в Тайбеї давнього знайомого (вперше їхні шляхи перетнулись у фільмі "Котра там година?"/Ni neibian jidian (2001)), тільки тепер він уже не годинники продає, а своє тіло, бо працює порноактором. До певного часу вона про це не відає, але, коли цю "страшну правду" дізнається, між ними виникає контакт, що був доти неможливий, відсунутий на дистанцію – і її потрібно було подолати… Дешеві виснажливі зйомки порновідео в місті, яке заморює посуха, перемежовано ґламурними, веселими, іронічними врізками мюзиклів, де повно води, майже нуль меланхолії і де грають, танцюють і співають ті самі актори, яких задіяно в "реальній" історії. Сценками з гонконзьких мюзиклів було перебивано безпросвітне життя персонажів (у фільмі "Діра"/Dong (1998)), які застрягли в місті, ураженому інфекцією, в будинку, звідки всіх евакуйовано. У цій кошмарній реальності, де безперестанку хлюпотить дощ, зубожів побут, витончилися почуття, поривання й надії, мюзик-гольні вставки обіцяли ілюзорну перемогу над відчаєм і крахом. І розмикали "потворне" животіння "прекрасними картинками". Здавалося б, і тепер той-таки прийомчик. Але у "Примхливій хмарі" він – за формальної тавтології – служить зовсім іншій меті, а Цай Мінлян не втішає сюрреальними обманками персонажів, які потерпають від спраги та порнозйомок. Тепер їм самим – понад – незалежно від бравурних вклейок – слід знайти в собі сили, щоб жити й навіть кохати. Але вже не у сновидних перетвореннях, а в "суворих буднях", просто під час порнофільмування, що за ним спостерігає невинна китаяночка Чен і що в ньому бере участь її знайомий разом із порноактрисою, яка впала в кому і зробилася лялькою – еротичним, так би мовити, фетишем.

Цай Мінлян – кумир кіноманів. Репутація почесна, однак недостатня, щоб не здаватись, а бути (чи стати) радикальним мистцем. Щоб здійснити ривок і зрушити кордони між двома радикальностями – комфортною, узаконеною, і неприємною, тією, що тверезить. У чому ж вона, остання? Певна річ, не в переступанні найрізноманітніших табу. Вона – в руйнуванні всіх і всяких ілюзій щодо самотности, сексу, мистецтва, соціальних обставин, у критиці кіна засобами кіна, у скасуванні – у фінальній мізансцені – цієї критики і в перегляді відносин між "життям" і "знімальним майданчиком". Між якнайхимернішими та якнайбуденнішими кінореаліями.

Авжеж-бо, Цай Мінлян мав одержати приз FIPRESCI. Цієї традиції ніхто не збирався порушувати, бо ж замалим не кожна його стрічка має таку почесну і… специфічну нагороду. На кшталт поздоровчої листівки "з привітом із ґетта"! Але цього року режисер одержав іще й приз засновника Берлінале Альфреда Бауера „за фільм, що веде кіномистецтво в новому напрямку”, а також „Срібного ведмедя” за сценарій – із різким, до полемічности, формулюванням: "За видатне мистецьке досягнення". У це не вірилося зовсім. Бо не вірилося в автора "Ґодзілли" і "Дня незалежности" Роланда Еммеріха, в голову журі. Але життя, як завжди, багатше за будь-які домисли, не кажучи про вимисли. Якраз така людина (і режисер) могла, позичивши в сірка очі, захопитися Мінляновою картиною. Еммеріх-бо утверджується на іншому терені. Він не якийсь-там самозакоханий член профспілки арт-гаузу, і від кліше цієї організації вільний. Крім того, люди в журі відчули: автори самостійних (щодо культури, мейнстриму, арт-резервацій) творів шукають себе в невжиткових крайнощах, наводять мости між аванґардовим кіномисленням і продувною потужністю мюзиклів. Що монтаж виробничої безчуттєвости порнозйомок і закличної чуттєвости музичних номерів викрешує третій сенс, породжує третє око, позбавляє нас інтелектуального та психологічного захисту. Зате схематичним персонажам – унаслідок турбулентних перетворень – він прояснює характери, скасовуючи їхнє безсилля не по той бік соціальних обставин (як було в попередніх стрічках Цай Мінляна), а саме по цей.

Це майже німий фільм, у ньому – один крихітний (на дві репліки) діалог між героями. Те, що не може бути сказане, може бути показане – у цьому напевне переконаний режисер. Він завжди практикував ризиковані повороти сценарію. Але у "Примхливій хмарі" до "групи ризику" належить кожен кадр. Але перший план – так привчило нас гадати догматичне арт-кіно – конче вимагає інтерпретацій, бо екранізує лише позірне. Поза тим в останній картині Цай Мінлян здійснює немислиме: все, що показано, воно саме те й означає. Але водночас – загадковий такий фільм – усе, що показано і що щось означає, залишається ще незбагненнішим, ніж невидиме. Усунувши діалоги, режисер змусив своїх акторів заговорити мовою тіла, що його він називає скопищем води, харчів, кохання, грошей і сексу. На прес-конференції в Берліні він визнав, що контролювати тіло куди складніше, ніж рятувати наші душі або… загнуздати капризну уяву.

Механічну працю порноакторів Мінлян опосередковує безхитрісними й від того ще комічнішими трюками, щоб насамкінець поєднати героїв у акті кохання. А доки до того дійде, режисер компенсує суху, зневоднену реальність Тайбея палкими номерами, в яких співачки-танцівнички присягаються у вічній любові… пам’ятникові Чан Кайші; вони ж таки – в ролі туалетних робітниць із вантузами – підбадьорюють нашого героя на шляху до щастя; а в кліпі людини-амфібії, на яку перетворився порноактор, він співає про холодне місячне сяйво, що наповнило журбою його душу …

Очевидно, що "Примхлива хмара" потрошку висотувала вологу з попередніх фільмів Мінляна. А посуха, яка примушує персонажів економити, красти, збирати воду або ж пити до нудоти кавуновий сік, адже кавунів навалом, а їх дешевизна зашкалює, –природний трюк режисера, який помітно зловживав у своїх картинах водяними струменями. Тому цей водний світ мусив нарешті вичерпатись, а персонажів мало бути вимучено не тільки сухістю всіх органів чуттів, а й безплідною природою взагалі. У цьому сенсі "Примхлива хмара" – фільм… про екологію… чуттів, залежних, ясна річ, від середовища, але більше – від мстивої природи взагалі, що її з незаздрою постійністю виснажують, ґвалтують, заражають, "вживають" і нищать.

Повернімося до початку. Героїня прибула в Тайбей із Парижа (із фільму "Котра там година?"), тримаючи валізу, якої не вдається відкрити ані їй, ані її знайомому. Знервована, вона викидає ключик на шлях, де робітники саме ладнають асфальт, і вони… його туди вкатують. Коли ж той ключик витягне Сяо (так звуть порноактора), саме на тому місці заструменить джерельна вода. Ось метафора невідомого коду до фільму. Його зашифрованого сенсу, що інтриґує розгадками. А проте... Через наслідування виснаженої (в порнозйомці) природи, а також еротичної (в мюзиклах) фактури маскульту режисер реалізує у фіналі трансґресію: позбавляє героїню (глядачку порнозйомки) цноти, а нас – змоги приєднатися до знаменитих теоретиків порноестетики, які давно пояснили, що предметом порнографії є не секс, а смерть. Цай Мінлян цими відкриттями не задовольняється. І на тілі-обличчі героїні, яка озвучує криками кіносеанс порноактора з безживною моделлю, з’являється сльозинка. Ніякого ілюзіону, ніякого вуаєризму. Вона дивиться на порнозйомку з верхньої точки, і Сяо насамкінець здійснює взяття цієї "Піднебесної"!

Кожен із персонажів, із глядачів переживає на екрані і в залі власну "історію ока". А Цай Мінлян повертає їм (і нам) травматичну й вітальну спроможність не тільки бачити, а й розуміти.



Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com