Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

18.10.2005 17:37

Країна мовчання й пітьми(Фільми Вернера Герцоґа на МКФ "Молодість")

Олег Сидор-Гібелинда, KINO-КОЛОгазета

Вернер Герцоґ – це взагалі-то Вернер Стіпетіч, уроджений баварець. Надалі він уряди-годи запитуватиме рідних мітів і віддаватиме перевагу мітам чужим. Об’їздить заледве не весь світ, навіть Австралію відвідає. Звісно, з творчою метою.

Вернер Герцоґ – це Клаус Кінскі, еротоман-розбишака, його “любий ворог”, із яким режисер колись чубився просто на знімальному майданчику; талісман автора, присутній у п’яти – найкращих! – із понад сорока стрічок. Друг дитинства, до слова: викликаний нашим автором на стадії перетворення своєї виразної вроди на почварну маску.

Вернер Герцоґ – це “лектор у темряві”, співець сутінків, “відлунь із похмурого царства”, упирів, що страхаються денного променя, гірських ущелин, де бабраються гноми. Та не меншою мірою – і сліпучих снігів, які вкривають гірські ж верхівки. Себто альпініста (“Крик з каменю”) він поважає не менш од вурдалака (“Носферату”). З тим одним застереженням, що кожен – фанатик своєї справи, байдуже – сумнівної чи шляхетної.

Вернер Герцоґ – це романтичний дивак, котрий незрозумілим чином перетнув риску Міленіуму – і продовжує працювати далі, вшановуючи своїх двійників. Якби міг, то зазнімкував би й Гельдерліна – останніх літ життя, коли той був уже несповна розуму. Утім, “Скляне серце” напевне засмакувало б Новалісові, а Каспар Гаузер (“Кожен за себе, а Бог проти всіх”), як і Войцек (однойменна екранізація трагедії Ґеорґа Бюхнера) – пізні жертви цієї прекрасної та незугарної доби, недоумки від народження чи з примусу. Яка різниця: вибалушені очі тевтонського Мауґлі, чи землисто-концтабірне лице замученого жовніра?! І хоча Самсон історично передує Зіґфрідові, та Цейше Брайбер, коваль-атлет із єврейського містечка на сході Польщі, який за примхою долі втрапив на сцену арійського кабаре, знаходить у собі сили зірвати з власної голови білу перуку переможця драконів, аби примірити на себе вінок “нового рятівника Ізраїлю”. До речі, без успіху; всім героям Герцоґових стрічок хронічно не таланить. Якщо і трапиться на їхньому шляху перемога, то неодмінно – піррова.

Вернер Герцоґ – це художник, суто романтично не здатний (а може, він свідомо того не бажає) відділити мистецтво від життя, виконавця від героя – для чого, бува, користає з гіпнозу. Якщо зйомки “Фіцкаральдо” й “Аґірре” за небезпекою зрівнялися зі справдешніми подіями – з проміжком у чотириста років – у сельві Латинської Америки, що були підмурівком творчого задуму, то Бруно С., власне Б. Шлейншейн, у двох картинах 1974–1977 років продовжив лінію своєї біографії, посіченої безпритульністю і злиднями (хіба що пункції спинного мозку в нього тут не беруть, як це вчинили з ним у 1941-му нацисти). Аби не наганяти зайвих смурів, оповім кумедну деталь: після вдалого закінчення знімального процесу сам Герцоґ стрибнув на кактус, як про це побився об заклад раніше – а потім півроку потерпав од наслідків свого стрибка. Гулять – так гулять.

Вернер Герцоґ – це надхненний упорядник “каталогу Вернера” (подібно до “каталогу Федеріко”). На відміну від Фелліні, залюбленого в екзотизм потворности, своїх персонажів – ліліпутів чи сліпоглухонімих – він трактуватиме з усією можливою повагою та щирим захопленням, ставлячи їх поперед будь-якого красеня з філістерською душею (тож і скидається містечко у “Войцеку” на аракчєєвське військове поселення, окрасою якого є… околиця з полем червоних маків, де остаточно втрачає глузд його герой). Його карлики, загнані в буцегарню, здатні на відчайдушний бунт, а підточений сухотами вождь амазонського племені еріеу (новела з колективного збірника “На 10 хвилин довше”), як і колись, співає бойову пісню. Дарма, що на ньому – смішна футболка… а від племені лишилося три душі.

Вернер Герцоґ – симпатик зеленої барви, що логічно випливає з його любови до лісових хащ на всіх можливих континентах, крізь які продираються й бунтівний конквістадор, і новочасний фанатик опери (сам режисер поставив у театрі “Лоенґріна” й “Чарівну флейту”) – хащ, де никають кобри та мурахи. При тім майстер стремить до відкритих просторів галявин, ясність яких лише пронизливіше відчуваєш у контрасті з джунґлевим лабіринтом. Та саме тут (варіант: посеред широкої річки) на героїв найчастіше чигає смерть.

Вернер Герцоґ – це, поза всім іншим, сам по собі “гнів божий”, але ж і “різьбяр” (екранних тіней) – та “маленький солдат” (кінематографа), “пастух сонця” – і “привид ночі”, “нескорений ” – упродовж 43-х останніх років – знавець “знаків життя” й захисник “нечуваної моці німецького хреста”.

KINO-КОЛОгазета на МКФ "Молодість", #1, 2005




Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com