Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

19.10.2005 17:31

Жерар Депардьє та інші... (Сучасне кіно Франції на МКФ "Молодість")

Сергій Локотко

Яскраво виражений “авторський погляд” – коли й режисером, і автором сценарію фільму є один мистець – продовжує домінувати у французькому кінематографі, тому й переважну більшість цьогорічної позаконкурсної програми кіна Франції складають саме такі стрічки. Типовий мейнстрим у вигляді традиційних комедій представлено в ній лише двома картинами за участи неодмінного Жерара Депардьє, який, здається, вже давно грає роль самого себе, але продовжує залишатись улюбленцем публіки.

Актор і режисер Жерар Жюньо у своїй останній стрічці “Будю”/Boudu досить своєрідним чином продовжив “монументалізацію” Депардьє, запропонувавши йому роль, що свого часу стала однією з найкращих кіноробіт леґендарного актора Мішеля Сімона. Французи зазвичай не роблять римейків, але Жюньо декларував, що орієнтувався не на класичного “Будю, врятованого з води” Жана Ренуара (1932), а на ориґінальну театральну п’єсу Рене Фошуа (1925). У всіх цих творах урятований від самогубства дрібним буржуа волоцюга Будю комфортно влаштовується в оселі свого благодійника, швидко вщент руйнуючи його стале й спокійне життя. З часом виразно змінюються лише акценти – п’єса Фошуа була досить прямим і жорстким попередженням у стилі “чого не слід робити”, Ренуар зафільмував комедію-бенефіс Сімона, а Жюньо в процесі осучаснення класики зробив Будю чи не універсальним благодійником для всіх. Комедія позбулась присмаку гіркоти руйнівної сили випадкових соціальних зіткнень і стала вже не бенефісом виконавця головної ролі, а замалим не звичайним портретом Депардьє-людини. Багато хто стверджує, що актор у житті – саме такий…

Своєрідним благодійником Депардьє постає і в комедії Еріка Толедано “Краще б ми залишилися друзями”/Je prefere qu’on reste amis. Життя 30-річного Клода Мендельбаума (Жан-Поль Рув) не назвеш щасливим – він працює у величезній адміністративній споруді, зовні нагадує продавця із супермаркету, має невеселу вдачу й лайливу матір. На весіллі у приятеля він знайомиться із взірцевим холостяком і великим поціновувачем маленьких радощів життя Сержем (Депардьє), після чого його існування докорінно змінюється. Ерік Толедано разом з Олів’є Накашем уже зняв кілька коротких метрів і давно заслужив репутацію багатообіцяючого комедіографа, який орієнтується за французькі “чоловічі комедії” зразка вісімдесятих (передусім Іва Робера). На других ролях у фільмі можна побачити всіх найвідоміших французьких коміків сучасности – Джамеля Деббуза, Ґада Ельмалеха, Ліонеля Абеланскі та ін.

Фільм із досить дивною назвою “Ракоподібні та мушлі” („Пляж Мореско”)/Crustacés et coquillages (насправді це слова з популярної пісеньки) режисерського тандему Олів’є Дюкастель – Жак Мартіно теж є комедією, але цього разу наближеною до легкого “пляжного” водевілю (у нинішній Франції цей іронічний ретро-жанр узагалі став досить поширеною модою). Влітку Марк (Жан-Марк Барр) вивозить свою сім’ю до успадкованого будинку на березі Середземного моря. Його дружина (Валерія Бруні-Тедескі) копирсається в садку й реґулярно зустрічається з коханцем, 19-річна дочка Лора не може дочекатися свого хлопця, який забере її на мотоциклі в інше місце, а 17-річний Чарлі пропадає на березі зі своїм приятелем Мартеном. Але батьки довідуються про гомосексуальні нахили Мартена й переймаються питанням щодо “нормальности” сина…

Своєрідною (і знову водевільною) ремаркою до класичної “Сусідки” Франсуа Трюффо є фільм із промовистою назвою “Почуття”/Les sentimеnts Ноемі Львовскі. Режисерка “позичила” у класика майже все – два провінційні будиночки один неподалік одного, дві подружні пари в них і несподівано бурхливий роман з усіма наслідками. Але якщо у Трюффо сюжет невблаганно веде до трагедії, то Львовскі коментує дійство іронічними пісеньками й досить дотепно жонґлює жанровими штампами. Справжньою прикрасою “Почуттів” став ансамбль виконавців – Жан-П’єр Бакрі, Наталі Бай, Ізабель Карре та Мельвіль Пупо.

Комічне фліртує з жахливим в елеґантних “Вусах”/La moustache Емманюеля Каррера – цей відомий письменник вирішив екранізувати власний роман 20-річної давнини. Заради жарту Марк (Венсан Ліндон) якось вирішує позбутися своєї одвічної “прикраси” й елементарно поголитись, але ані дружина (Емманюель Девос), ані численні друзі не помічають цього й навіть стверджують, що Марк ніколи не був вусанем. Режисерові-дебютанту вдалося поєднати бурлескну комедію із психологічним трилером і показати, яка тонка межа відділяє людину від ірраціональности й навіть божевілля.

Найвдалішим фільмом Франції минулого року несподівано стали “Хористи”/Les choristes Крістофа Барратьє – його відвідала найбільша кількість глядачів. І знову нетиповий для країни римейк – цього разу “Клітки для солов”я” (1947) Жана Ґремійона. У повоєнному притулку для „важких” дітей новий вихователь Клеман Матьє (Жерар Жюньо) не погоджується з жорсткими педагогічними методами директора Рашена (Франсуа Берлеан) – він вирішує відшукати інший шлях до серця вихованців і створити хор. Спів докорінно змінює життя багатьох юних… Своїм успіхом “Хористи” завдячили, насамперед, двом складовим – новою модою на лінійне, ностальгійне і зрозуміле “татусеве кіно” та музиці найкращого в Європі кінокомпозитора Брюно Куле.

Однією з подій цьогорічного Каннського фестивалю став фільм Арно й Жана-Марі Лар’є “Малювати чи кохатися”/Peindre ou faire l’amour. Подружжя з 30-річним стажем купує у сліпого чоловіка напрочуд красивий будинок у горах, куди потім пускає жити колишнього хазяїна з його молодою супутницею… Фільм змусив критиків заговорити про поєднання епікурейства Ренуара з бунюелівським гумором, і напрочуд вдало спробував відповісти на питання, чи можливі життєві радощі після тридцяти років спільного спокійного існування.

Французький режисер арабського походження Ісмаель Феррукі у свою “Велику подорож”/Le grand voyage відправив батька із сином – батько 20-річного Реди вирішив відвідати Мекку, а відвезти його туди автомобілем здатен тільки син. Від Франції до Саудівської Аравії шлях далекий, і впродовж мандрівки прочани пробують краще зрозуміти одне одного…

Інший французький автор іноземного походження – чилійський інтелектуал Рауль Руїс, який уже давно живе у Парижі, – у своєму останньому за часом створення фільмі “Втрачена земля”/Le domaine perdu проводить свого героя через буремні роки непростого ХХ століття. Вересневий заколот у Чилі 1973-го року примушує Макса (Ґреґуар Колен) втекти подалі зі столиці й повернутися у спогадах на 40 років назад – до знайомства з французьким авіатором Антуаном (Франсуа Клюзе). Долі Макса й Антуана неодноразово перетнуться – в Європі й Латинській Америці, в роки миру та війни…

Подібно Руїсові, колишній скандаліст і розбещений enfant terrible французького кіна, який просто на очах стрімко перетворюється на живого класика, вже 40-річний Франсуа Озон продовжує радувати своїх прихильників новими роботами, видаючи не менше, ніж по стрічці щороку. Дитячий епатаж, жорстокі підліткові вибрики й невпевнені роздуми молодої людини – позаду. Остаточно переконавши себе й частину публіки в недієвості двостатевого кохання та інституту шлюбу взагалі, Озон виразно переживає зараз кризу середнього віку. У своєму “Часі прощання”/Le temps qui reste режисер помітно подорослішав і почав замислюватись над неминучістю смерти й продовженням себе в дітях – що для людей нетрадиційної статевої орієнтації зазвичай досить проблематично. Логічний крок і непоганий фільм – майбутні класики повинні порушувати вічні теми…

KINO-КОЛОгазета на МКФ "Молодість", #1, 2005

Також читайте:

Твоя 35-та МОЛОДІСТЬ...

KINO-КОЛОгазета на МКФ "Молодість": перше число

Німецька класика у Києві

"Молодість" представляє програму "Сучасне кіно Франції" в кінотеатрі "Україна"



Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com