Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

19.12.2002 18:43

Одним дурнем менше("Дім дурнів" Андрона Кончаловського і фантом російського авторського кіна)

Антон Долін

Кінокомпанія “Ексклюзив”, яка працює у співтоваристві з Київським МКФ “Молодість”, продовжує український прокат фільму Андрєя (або ж – Андрона) Кончаловського «Дім дурнів»/“Дом дураков”. (У Харкові – “Кінопалац”; у Києві – “Кінопалац” і “Україна”). Автор рецензії – кореспондент російського видання “Газета”. RED.


З фільму, який належить рецензувати, лаяти або хвалити, «Дім дурнів» Андрона Кончаловського сьогодні перетворився на явище культури: єдиний російський фільм, що він здобув найбільший фестивальний приз за останні роки, був облаяний пресою, а потім галасливо висунений Росією на «Оскара».

Серед численних парадоксів, про існування яких ніхто не усвідомлює, деякі пов'язані з кіном. Наприклад, такий: сьогодні в Росії не існує авторського кінематографа. Спробуємо деталізувати. Авторське кіно в Європі, Азії або Америці має свою армію прихильників. Коли новий фільм Девіда Лінча або Франсуа Озона виходить на екрани, на величезні касові збори його прокатники не розраховують, але в тих поодиноких кінотеатрах, які беруть подібні картини до репертуару, завжди аншлаґи. Уявити собі аншлаґи, бучні прем'єри і охочих до «зайвого квитка» біля входу на показах фільмів таких російських авторів, як Кіра Муратова, Алєксандр Сокуров і Алєксєй Ґєрман, практично неможливо. У нас для їхніх фільмів є своє визначення – «кіно не для всіх». Кажучи грубо, для вар’ятів, що готові страждати в кінозалі за відсутности голих баб, туалетного гумору і голлівудських шмарклів. Деякі глядачі, котрі випадково зайшли до кіна, ходять в касу скандалити. Деякі критики знаходять в собі сили докоряти незрозумілим мистцям за віддаленість від народу. Спробував би хтось сказати щось подібне на адресу Лінча в Європі, його б засміяли: хочеш зрозумілого – ходи на «Титанік». У нас народ і мистецтво зобов'язані бути нероздільними.

Тому, напевно, сім'я Міхалкових і посіла таке унікальне місце. Патріарх Сєрґєй Владімірович – фахівець з державних гімнів. Його син Нікіта Сєрґєйович окупував нішу національного кінематографа, покликаного захистити традиційні культурні цінності (не заглиблюватимемося до його адміністративної діяльности). Його племінник Єґор Андрєєвич працює для модної і зухвалої молоді, що вона не здатна серйозно поставитися до нещасної любови аристократа Толстого і сибірських лісів, які гинуть під іноземною сокирою. Можна було б додати, що батько Єґора Андрєйовича, брат Нікіти Сєрґєйовича і старший син Сєрґєя Владіміровича, Андрон Кончаловський працює на експорт, але насправді на експорт працюють вони всі: за останні десять років три фільми Нікіти Міхалкова висувалися на «Оскар», з Кончаловським-молодшим же працюють іноземці (мало не сам Гарві Кейтел повинен з'явитися на екрані в «Антикілері-2»).

Тому сформулюємо по-іншому. Андрон Кончаловський – відповідальний за авторський кінематограф.

Венеційський фестиваль преміює його авторський фільм «Дім дурнів» Ґран-прі. Російський оскарівський комітет, до складу якого входять обидва брати – Міхалков і Кончаловський, – майже одноголосно висуває картину на здобуття «Оскара». Сперечатися з комітетами і фестивалями надзвичайно безглуздо. Тому обмежимося декількома скромними міркуваннями навздогін. Або, навпаки, назустріч прем'єрі.

«Дім дурнів» – не нудний фільм, у ньому наявний досить захопливий сюжет і яскрава героїня. «Дім дурнів» – не шкідливий фільм, як «Антикілер»: навпаки, він закликає до милосердя до полеглих, чеченці в ньому, як і росіяни, насамперед люди, котрі здатні кохати і страждати, а потім вже – солдати в несправедливій війні. «Дім дурнів» – цілковито невдалий фільм. Заявка на авторство в ньому очевидна: тремтяча цифрова камера, неминучі відсилання до «Польоту над гніздом зозулі», демонстративне використовування справжніх психічно хворих в епізодах, театральні актори і клоуни на екрані, правозахисна тематика, нікому не відома молода акторка в головній ролі, постмодерністська деталь – Брайан Адамс, що сниться героїні, в ролі самого себе. Але головне завдання будь-якого авторського кіна – відкривати нові території, промовляти нове слово – в «Домі дурнів» не те що не було виконане, а було відсутнє з самого початку.

Справжній автор, що береться за межову тему, зобов'язаний їй відповідати. Ларс фон Трир прийшов на фільмування «Ідіотів» абсолютно голим і протягом всього фільмувального процесу не знімав футболку з написом «Ідіот». Зараз Фелліні, на котрого хочеться бути схожим Кончаловському, здається великим і недосяжним, але фокус у тому, що за життя йому самому подобалося бути клоуном. Тому в нього виходили такі переконливі клоуни. Вуді Аллен – неврастенік, який наполегливо грає в невдаху, попри всесвітнє визнання. Берґман гістерійний, у спогадах не роздає все по заслугах, а розповідає, як у дитинстві носив плаття для дівчаток і мріяв стати молодим нацистом. Кончаловський же знімає фільм про божевільних, лагідно називаючи їх дурнями, але сам він не лише не божевільний, але навіть не дурень.

Він надто розумний, щоб робити авторське кіно, він готовий промовляти великі істини про добро і зло, про прощення і спокутування, про Росію та решту світу. Але чим розумніші й пишніші слова, сказані вголос, тим усе не переконливішими стають образи на екрані.

Божевільні, які повинні були стати святими, в «Домі дурнів» більш схожі на погано оплачуваних акторів самодіяльности: їм важко любити і вбивати, вони не відчувають потреби у вибраній режисером мові. Навіть живий Брайан Адамс більш нагадує фігуру з Музею мадам Тюссо. Кожну з потенційно гарних сценарних ідей Кончаловського (зникнення лікарів з божевільні, роман чеченського бойовика з дурепою, явище deux ex machina у вигляді російського солдата) вбиває цілковита банальність ідей і еклектика зображальних засобів.

Ідеї режисера дуже прості і очевидні («миру – мир, нет – войне», «love not war») для того, щоб їхніх обсягів вистачило на цілий фільм. У наслідку залишається нескінченне розмазування манної каші на білому столі: була б ця каша гарячішою та свіжішою, тільки з плити, і була б вона не на столі, а в тарілці, непогана вийшла б страва.

Був би втілив Кончаловський свій давній задум на десять років раніше, показав би його в Росії, де кожен другий готовий повторювати гасло «Вбий чеченця!», вийшов би сміливий і захопливий фільм – авторському кіну взагалі не завадить бути марґінальним.

Але коли фільм обсипаний усіма нагородами і титулами, а режисер наївно ображається на критиків за те, що картина їм не сподобалася, відбувається самовикриття. Адже справжній автор на такі дрібниці плювати хотів, він до докорів завжди готовий, для того він і працює. Тому що він – дурень. На відміну від Андрона Кончаловського.

“Газета”, 06.12.2002


Також дивіться:


> Довкруги самі кретини


> Неприбуття поїзда (Про “Дім дурнів”)




Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com