Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

11.11.2005 18:02

Щось не так у Данськім королівстві("Наслідки" Паприки Стеен і "Звинувачений" Якоба Тюзена)

Ольга Брюховецька, "Дзеркало тижня"

Другий рік поспіль Ґран-прі кінофестивалю «Молодість» – статуетку «Скіфський олень» та десять тисяч доларів – присуджується данським фільмам: минулого року – «Наслідкам» Папріки Стеен, нинішнього – «Звинуваченому» Якоба Тюзена. І, що впадає в око, фільми ці дуже схожі між собою.

В обох йдеться про подружню пару середнього віку, яка внаслідок травматичної події переживає кризу. В обох навіть грає одна актриса – Софі Грабол, дружина Якоба Тюзена. У «Наслідках» Брітт (Софі Грабол) і Клас (Мікаел Бірккьяер) втратили дитину в автокатастрофі. Клас знаходить винуватицю катастрофи і намагається її вбити, але натомість лише сексуально оволодіває нею. У «Звинуваченому» благополуччя Генріка (Трольс Лібі) та Ніни (Софі Грабол) порушується, коли їхня чотирнадцятилітня донька звинувачує батька в сексуальному насильстві. Після принизливих процедур розслідування, ув’язнення та суду, Генріка виправдано, але коли вже все позаду, він несподівано зізнається у своїй вині.

Режисерські дебюти далеко не молодих кінематографістів, що вже реалізувалися в іншій професії (Папріка Стеен – відома актриса, Якоб Тюзен – не менш відомий монтажер), фільми «Наслідки» і «Звинувачений» є типовими постдогмівськими продуктами, які експлуатують епатажну славу «Святкування» Томаса Вінтерберга (1998) та «Ідіотів» Ларса фон Трієра (1998). Більше того, данські призери «Молодості» є досить очевидними «плагіатами» перших двох догмівських фільмів. У «Наслідках» використано один із драматичних конфліктів «Ідіотів», пов’язаний із втратою дитини (до речі, Папріка Стеен виконала епізодичну роль в «Ідіотах»). У «Звинуваченому» використано тему інцесту зі «Святкування». Але найгірше навіть не це, а те, що фільми «Наслідки» і «Звинувачений», як і досить велика кількість аналогічної данської продукції, свідчать про повну поразку «Догми-95».

«Догма-95» має сенс лише якщо розглядати її як спробу революціонувати європейське кіно на рівні форми – підірвати його застиглу «якісність», «професійність», технічну досконалість. Можна по-різному ставитися до цієї спроби, однак слід розуміти, що провокативні сюжети Трієра і Вінтерберга мають сенс лише у зв’язку з провокативною формою їхніх фільмів – «аматорською» ручною камерою, поганими освітленням, звуком, грою. Через сім років після проголошення «Догми-95» (1997) і через два роки після її офіційного розпуску (2003) ми бачимо ті ж самі теми, висловлені в солідній і смертельно добропорядній професійній манері, з хорошим світлом і звуком, із психологічною грою акторів, з упокореною камерою, яка слідує всім приписам підручників операторської майстерності. Коротко, тріумф посередності і професіоналізму. Хіба є щось гірше?! Особливо для молодості. «Догма-95» була бунтом, хоча багато хто вважає її лише вдалим піар-ходом (зрештою, одне одного не виключає). І, як всякий бунт, вона привела до повного конформізму, який мавпує революційність.

Що ж не так з фільмами «Наслідки» і «Звинувачений»? Проблема, на мою думку, в тому, що вони надто «правильні». І не лише на формальному рівні, а й на рівні сюжету. У «Наслідках» подружжя цілком «правильно» страждає від смерті дитини, у «Звинуваченому» ми стаємо свідками не менш «правильного» страждання батька від принизливих підозр і почуття вини. І абсолютна нормальність того, що відбувається, нейтралізує всяку спробу підриву чи критики суспільства. На відміну від героїні Трієра, яка в момент найбільшого відчаю відкриває в собі внутрішнього ідіота, герої трієрівських плагіаторів залишаються серйозними. І ще одне, мабуть, найголовніше. Трієрівські герої завжди йдуть до кінця, чого б їм це не коштувало. Натомість, для героїв Стеен і Тюсена завжди існує межа, за яку вони не заходять. Якби Клас таки убив, якби Генрік таки не зізнався... Але це неможливо в координатах подібних фільмів, що обмежуються рамками справедливості, яка завжди має торжествувати. Ілюзія справедливості – священна корова сучасного ліберального суспільства, ми міряємо нею власне життя, попри те, що воно постійно доводить її недієздатність.

Може, ця ілюзія й підкуповує міжнародне журі «Молодості»? Справді, що як ці нагороди – не випадковий збіг, а своєрідне несвідоме послання українцям? Адже ж наша ситуація не може не впливати на членів журі, що приїжджають зі своїх переважно ситих країн і спостерігають жалюгідний стан української кінематографії. Чи не маємо ми справу з несвідомою ностальгією за світом стабільності і справедливості? Та хіба є хоч крапля справедливості в тому, що гроші йдуть із країни, де за останні роки не було жодного повнометражного дебюту, туди, де таких дебютів десятки?

"Дзеркало тижня", № 43 (571), 5–11 листопада 2005 року



Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com