Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

21.11.2005 12:56

Залюбити по-українському

Ганна Пароваткіна, "Дзеркало тижня"

Те, що колись було трагедією, у разі повторення перетвориться на фарс? Стосовно помаранчевої революції, стара аксіома якщо і правильна, то лише почасти. Розпочнемо з того, що, слава Богу, осінь-зима 2004 р. трагедією все-таки не стали. Принаймні усе могло бути набагато гірше, ніж те, що відбувалося на наших очах... А в найважливіше з мистецтв революція — а точніше, наслідки її — усе-таки привнесли трагічний відтінок.

Узагалі по «гарячих слідах» історичних подій сказати про ці події і талановито, і, до того ж, правду вдавалося небагатьом. Після геніального «Арсеналу» Микола Хвильовий раз і назавжди перестав спілкуватися з Довженком. «За брехню». (Зауважимо, що через роки сам Олександр Петрович не просто прийшов на похорон письменника — плакав як дитя і немовби просив пробачення.) Ейзенштейн зняв «Потьомкіна». Кіно виявилось антиісторичним. Але ж, з другого боку, і соцзамовлення було — не на відеоряд до підручника історії. Сьогодні чіткого політичного замовлення в українському кінематографі немає. Як, до речі, не було його і при Кучмі. Зате художні повнометражні фільми про помаранчеву революцію є. Або, точніше, от-от з’являться...

Отже, на цей час в Україні триває робота відразу над кількома повнометражними стрічками, присвяченими навколореволюційній тематиці. Задовго до виходу кожен фільм претендував на цілком конкретну окрему номінацію. «Найбільш розрекламований кінопроект», «Проект, який не вписується в жодні рамки», «Картина Передбачених Великих Несподіванок».

Найбільше реклами дісталося, звичайно ж, «Оранж лав». Фільм, який знімає режисер-дебютант Алан Бадоєв (більше відомий як кліпмейкер), позиціонується як створюваний «для Голлівуду» і за голлівудським сценарієм. Продюсує картину теж Фабрика мрій, представлена композитором Володимиром Хорунжим та художником по костюмах Аліною Пановою. Не Олівер Стоун із Копполою, звісно... Але, з другого боку, на всіх знаменитих або хоча б відомих голлівудських продюсерів не напасешся... Водночас «Помаранчеве кохання» є першим (?) незалежним вітчизняним фільмом. І — дебютом Бадоєва в повному метрі. (Крім кліпів режисер устиг зняти ще й короткометражку «5 мм»). У головній чоловічій ролі в картині знявся росіянин Олексій Чадов («Нічний дозор», «9 рота»). Спочатку, щоправда, планували, здається, американця. Були розмови про Еріка Вон Деттена. Але... Втім, і за сюжетом юнак — москвич. (Правда, за іншими даними, які теж надійшли від знімальної групи, все-таки у пошуках «коріння» він приїжджає із Лос-Анджелеса.) У головній жіночій ролі — 20-річна професіональна модель (і дебютантка-акторка) з Полтавщини Ольга Макєєва, котра вважає участь у зйомках «найбільшою удачею в житті». Не все поки зрозуміло з авторством саунд-треку. Спочатку заявляли про те, що музику до фільму напише «Океан Ельзи». Але самі «Океани» свою найбільшу удачу в житті начебто б спростували. Зате картину вже збираються везти в Кан. І, окрім того, в прокат Північною Америкою. Все це, зрозуміло, після червня — липня 2006-го, коли закінчаться роботи над «Оранж лав».

Суперечливі, а подекуди і просто фантасмагоричні «вихідні дані» «Кохання» не коментую умисно. Особливі коментарі тут, здається, не потрібні. Мене ж набагато більше заінтригував сюжет стрічки. Точніше, те, що вдалося про нього дізнатися. Скромно процитую інтернет-колег: «Наприкінці жовтня 2004 року, ховаючись від зливи, у старому трамваї зустрічаються двоє: він — популярний московський фотограф-екстремал, вона — мрійлива киянка-студентка консерваторії. Кохання, яке спалахує в трамваях, рідко буває тривалим, але це — особливе: уперте, всепоглинаюче і руйнівне...» Як? «Революція — це завжди загострення емоцій. У цьому фільмі це — метафора, усього лише тло, на якому розгортається історія кохання», — каже вже сам режисер. Хто б міг подумати у жовтні-листопаді-грудні 2004-го, що прийшов на Майдан для того, аби, виявляється, бути «стафажем» для чийогось кохання? Але авторам, звичайно, краще знати... Своє ставлення до подій в Україні-2004 і в артиста Чадова. «Я не мав часу вникати у весь цей процес, що для мене затягнувся, по телевізору. Те, що тепер відбувається, тим більше мені не зрозуміло», — цитує актора один із інтернет-сайтів. Знаменита Еллочка Людоєдка напевно вигукнула б тут: «Блеск!» Але я все-таки не дуже розумію: якщо кіно в Україні знімається дуже рідко (на минулу 35-ту «Молодість» не знайшлося жодного повнометражного дебюту!), навіщо відтворювати «атмосферу Майдану» силами тих, кому, м’яко кажучи, «усе одно, хто ці люди»?

Судячи з прес-релізів, друга картина «про революцію» водночас є і «першим українським блокбастером». І спочатку називалася невибагливо — «ПРЕ». Що разом мало означати «помаранчева революція», «президент» і «Партія регіонів». Ну й компанію «ПРЕ-Продакшн», звісно. Загалом, у саму навіть занадто «балакучу» назву закладено глибокий символічний підтекст і зміст — причому неодноразово. Знімають фільм суто українці на чолі з Іваном Кравчишиним. Перед початком зйомок по всій Україні проходив конкурс (точніше, кілька окремих конкурсів): «Народний актор», «Народний сценарій». Нині триває «Народна назва» і «Народна каса». Бажання зніматися в «першому блокбастері» у письмовому вигляді виявили 10,5 тис. осіб. (До «півфіналу» «дійшло» 400 «народних акторів», участь у зйомках взяли 130.) «Народних» сценаристів, котрі надіслали власні, але начебто б засновані на реальних подіях осені-2004, сценарії подій, набралося... 61. Автора найкращої історії обіцяють преміювати «навколосвітньою подорожжю країнами революції» (?) «Сюжет фільму розгортається на фоні відомих подій в Україні восени 2004 року, — пояснює прес-реліз, — однак перший український блокбастер від кіностудії «ПРЕ-Продакшн» — це фільм не про Майдан чи його головних учасників. Це — спроба осмислення подій, які відбувалися в Україні восени 2004 року у формі повнометражного художнього кіно, де немає поганих чи хороших людей, а є об’єктивна реальність, вкрай загострена виборчими перегонами. Цей проект — політично коректна історія, головною метою якої є консолідація нації прекрасних і добрих людей з «різнобарвним» сприйняттям життя».

Зайшовши на офіційний сайт проекту, всі бажаючі не без інтересу зможуть переконатися, що «прекрасні і добрі люди з «різнобарвним» сприйняттям» займаються переважно погонями і трюками. «Коли скидали «директора кафе» з даху «Манадарин-Плаза» (постановочний каскадерський трюк), то люди із сусідніх офісів викликали міліцію» (із прес-релізу. ) Втім, без «лав сторі» у «народному кіно» теж не обійшлося. «Коротко про останній київський епізод: головні герої фільму, молоді екстремали намагаються потрапити до Запорізької області, щоб там урятувати свого товариша. Оскільки вони не можуть сісти на поїзд (дія відбувається 19 листопада 2004 року, коли напередодні другого туру президентських виборів влада намагалася паралізувати рух громадського транспорту), то вдаються до авантюри — приєднуються до автобуса зі спостерігачами. Таким чином герої, які не цікавляться політикою, опиняються у вирі політичних подій. У передвиборному штабі, де відбувається інструктаж помаранчевих спостерігачів, які їдуть на південь України, один із головних героїв зустрічає свою любов. Але героїні зараз не до лірики — вона любить революцію» (ще одна цитата з релізу.) Не дуже, чесно кажучи, зрозуміло, де наші «фільммейкери» відшукали таку кількість аполітичних громадян України на виборах-2004 (вже на другий фільм вистачило!) Але безсумнівно: настільки революційного, як наш номінант на звання того, що не «вписується в жодні рамки», проекту в історії світового кінематографу поки вочевидь не було. Якщо, звичайно, не враховувати «історичний блокбастер» сільського пенсіонера-вчителя... Щоправда, на Майдані (а я все ж таки була там практично місяць) і біля нього схожого, «як у кіно», теж — здається, не було і близько. Робота над зйомками блокбастера триває (у плані — «натура» в Алушті). А поки ще не підбито підсумки акції «Народна назва», «перший фільм про початок подій осені 2004» має робочу назву…«СТОП РЕВОЛЮЦІЯ». Втім, хтозна: може, саме цей «ПРЕ» й здобуде престижні світові премії?

Творці кінопроекту «Помаранчеве небо» пишаються тим, що їхнє кіно «не на голлівудські гроші». «Це не знову, а, як завжди, любовна історія. Це головний сюжет не тільки всіх фільмів, а й життя», — цитую одного з авторів. Сюжет картини простий: він — знову ж таки, аполітичний, як той актор Чадов. Вона — навпаки. У головних ролях — знову росіяни, Лимарєв і Медведєв із серіалу «Солдати». Героїню грає Лідія Оболенська (серіал «Завтра плюс завтра», кінофільм «Дев’ять життів Нестора Махно»). Нудно жити на світі, панове... Втім, «Небо» порадувало Київ «батальними» зйомками біля будівлі ЦВК. На екрани ця картина вийде вже навесні, розраховують, що з’явиться вона й у російському прокаті. Що ж, це не більша фантасмагорія, ніж кансько-американський промоушн інших наших творів. Щоправда, вже сьогодні можна сказати: «Найбільша Несподіванка» помаранчевого кіно України з’явилася… ну, дещо запізно, чи що? Ажіотажу початок зйомок, на відміну від перших двох стрічок, не викликав навіть в українській пресі, яка вже налаштувалася на нові вибори.

«Аполітичне» кіно про революцію? «Труна» сухозлітних love story там, де усього лиш рік тому билися, розриваючи грудну клітину, небаченої інтенсивності щирі почуття? Сумно, звісно. Але, напевно, і закономірно. Заробити на цьому ім’я чи хоча б грошей — мабуть, можна. Щоправда, не дуже зрозуміло: чому все — настільки непрофесіонально і, вибачте, хаотично? Адже хірурги і патологоанатоми не навчаються професії на близьких? Тоді чому можна українським кіномитцям-початківцям? У теорії потенційна шкода від їхнього навчання навіть більша.

"Дзеркало тижня" №45, 19 - 25 Листопада 2005 року



Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com