Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

28.11.2005 11:35

„Тбілісі-Тбілісі”: патологічний реалізм?(Відкрився Фестиваль нового грузинського кіна)

Віктор Глонь

Якщо розібратися, то молодше покоління українців, до якого належу і я, не так вже й багато знає про Грузію. Трояндова революція, Боржомі, шашлик, Абхазія, Параджанов (але для нас він свій, український)... кому що спадає на думку ще? Фестиваль нового грузинського кіна, що він відкрився 26 листопада у київському кінотеатрі „Жовтень” мав би стати певним лікбезом з цього питання. Але чи стане? І, взагалі, чи є функцією кінематографа просвітництво? Якщо розглядати кінематограф пострадянський, що живе переважно за державний кошт, то – можливо. У даному випадку ми маємо нагоду ознайомитися із сучасним грузинським кіном...

Можна сперечатися про те, чи варто було відкривати цей форум показом документальної стрічки „Барабан” у якій ішлося про життя Національного грузинського балету народного танцю. Зрозуміло, що організатори одразу хотіли налаштувати глядача на, сказати б, дух грузинського мистецтва. Але досить своєрідний і певною мірою професійно-спрямований документальний фільм (додамо сюди ще жахливу якість звуку) не зміг утримати увагу глядачів, які практично весь час показу бігали із зали у фойє й навпаки.

Далі у програмі лавреат фестивалю „Кіношок”, стрічка, що її Грузія висуває на здобуття „Оскара” – „Тбілісі-Тбілісі”. Режисер Леван Закарейшвілі зробив спробу змалювати життя сучасного Тбілісі... А може й ні. Ось тут і постає питання: що ми знаємо про сучасну Грузію і, зокрема, про Тбілісі? Як сприймати „Тбілісі-Тбілісі” без елементарного уявлення про грузинську реальність? Зосередитися на суто мистецьких якостях фільму заважає, так би мовити, реалізм зображуваного. Такий собі „патологічний реалізм” спільний для більшости пострадянських кінематографій – реалізм, що переріс із зовнішнього чинника на режисера/сценариста/оператора (тобто, творця) у внутрішній, і таким дивним чином заважає насправді творити кіно, ставши своєрідною патологією. Ознакою „паталогічного реалізму” є майже повна відсутність власне мистецтва у творі – автор звик звинувачувати в цьому брак коштів, державної підтримки, часу... і зовсім забуває про брак ідей, адже все, що він намагався зобразити у своєму фільмі, було взято ніби прямо з вулиці, з власного життя, але без хоч якогось осмислення піднятої проблеми.

„Тбілісі-Тбілісі” – фільм 2005-ого року. Тбілісі – базар; професор став продавцем марґарину; в аркуші його дисертації бабця, яка торгує поруч, загортає насіння; корумпований поліціянт; глухоніма дівчина зі своїм братом; дешева повія – сестра ватажка банди кишенькових злодіїв; хлопчик-барабанщик, який грає базарі... про все це режисер – головний герой фільму, пише сценарій. Ці образи гіперболізовані чи реальні? Хай навіть реальні – яка мета складання цього псевдоурбаністичного соціального калейдоскопу? Шок? Якщо вже кіно апелює до соціального, то й мета цього кіна має бути соціальною. Але „патологічний реалізм” перемішує соціальне й, сказати б, мистецьке, і врешті не виходить нічого. Це вже не документальне, але ще й не „художнє” кіно. То що ж тоді?

Коли фільм ставить питання перед глядачем, це спонукає нас шукати відповідь. А коли фільм ставить питання сам собі – що лишається глядачеві?



Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com