Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

03.12.2005 16:37

Кустуріца – мінус...

Аксінья Куріна

У четвер, 1 грудня, в рамцях здійснення проекту „Школа Голлівуду в Україні” до Києва приїздив концертувати Емір Кустуріца зі своїм The No Smoking Orkestra. Основу програми склали саундтреки з його останнього фільму «Життя як диво». Та в цій статті йтиметься не про млявий київський виступ музиканта-режисера. Тим паче, можливо, його сьогоднішній львівський концерт виявиться драйвовим, а 5 грудня одеський – іще якимось... Йтиметься про те, що на 35-му кінофестивалі “Молодість” було презентовано спеціальну програму “Балканський фокус” – від МКФ, що проводиться в Сараєво. До неї увійшли п’ять нових фільмів, створених країнами, які постали на місці колишньої Югославії, та одна болгарська стрічка...

Кіно Балканського півострова – марґіналії відносно сучасної індустрії, а для європейських інтелектуалів – екзотика, бо ж тут є справді щось автентичне: варварство й ніжність південних слов’ян. Якщо розглядати балканське кіно як низку окремих фільмів, слід визнати: іноді траплялися справжні сюрпризи. І перше, що спадає на думку (хоч, може, це й дивно), – чорно-білий дебют у стилістиці Джіма Джармуша “Хліб і молоко” Яна Цвітковіча з програми “Молодости”, лавреат Венеційського МКФ 2002 року. Трохи раніше македонський режисер Мілчо Манчевскі пред’явив європейському й американському істеблішментові стрічку “Перед дощем”. 1994 року ця картина отримала п’ять призів Венеційського МКФ, а 2005-го – номінацію на “Оскара”. Ще раніше була “Бочка пороху” Ґорана Паскалєвіча. Ну, й Кустуріца, ця любов назавжди будь-якого шанувальника європейського кіна. А без головного балканського нонконформіста Душана Макавеєва важко уявити кінематограф сімдесятих. Ті стрічки закарбовувались у свідомості, як фотокартки, – раз і назавжди, і не стиралися з часом, попри кількість кінематографічних вражень. Можна пригадати щось менш арт-гаузне, ще з часів до розпаду СРСР – у середині вісімдесятих до прокату потрапляли югославські фільми, наприклад підлітковий хіт “Прийшов час кохати” або еротична трагікомедія “Чудо небачене”, що стала одним із найкасовіших фільмів радянського прокату. Тобто в югославському кіні того часу було відчуття жанру, і воно (це кіно) було досить привабливе для глядачів.

Програма “Балканський фокус” – швидше навпаки – стала хіба що приводом для спеціалістів розширити власні географічні кіноуявлення. Не можна сказати, що це був неперевершений естетичний досвід, радше відбулися соціологічні штудії, бо ж у програмі переважав соціальний вектор: тобто й не арт-гауз, і не жанрове кіно. “Соціальність” тут – у дусі анемічного європейського кінематографа із млявими фільмами про повсякдення. Такого кіна тепер чимало, воно потрапляє до національного прокату, але, судячи з бокс-офісів, це не ті стрічки, яких прагне глядач. Із другого боку, такі фільми, як “Перед дощем”, – теж випадковість. Із третього боку, сам факт, що фільми виробляють у країнах, розтерзаних упродовж цілого десятиліття війнами та соціальною нестабільністю, викликає щиру повагу й не менш щиру заздрість. Але водночас не дивно, що ексклюзивні покази в кінотеатрі “Баттерфляй Ультрамарин” не мали авдиторії. Ніякого entertainment’у, до того ж за нульового PR’у “Балканського фокуса”, – сподіватися на щось інше було б щонайменше наївно.

Хоча болгарську картину Ґеорґі Дюлґерова “Леді Зі” було сприйнято на вечірньому показі в Домі кіна із задоволенням та жвавістю. Випадково чую, що розповідає двом молодим українським режисерам про творчу долю Дюлґерова, яка постраждала від цензури, Кшиштоф Зануссі. Він каже: коли Дюлґеров був молодий, повернувшись із Берлінале, він мав перспективи, і якби не комунізм, його життя склалося б інакше. Не почувши цих слів, Ґеорґі Дюлґерова, який перебував на “Молодості” в якості члена журі, можна було б сприйняти за статусного режисера. Усе при ньому – і членство у Європейській кіноакадемії, й участь у фестивалях А-класу, й не маленька за обсягом фільмографія. Кожному з фільмів “Балканського фокуса” дуже бракувало свого доброзичливого Кшиштофа Зануссі, який міг би так легко прорекламувати фільм (тоді, може, зали на “Балканському фокусі” не лишалися б порожніми). У “Леді Зі” соціальна проблематика врівноважена гумором. Герої Дюлґерова опинилися в умовах суспільного дна не зі своєї волі. Підлітки Златіна й Лечко виросли у притулку. Златіна внаслідок стає повією, хоча вона й вельми намагалася уникнути такої долі. Лечко – справжній дивак, навіть дурень, незграбний хлопець. Але він щиросердий і стає порятунком для падшої дівчини.

До речі, про жінок легкої поведінки п’ять років тому словенський режисер Дам’ян Козоле зробив “Порнофільм” – стрічку з російською актрисою Натальєю Даніловою (відомою за “Американкою” Дмітрія Мєсхієва). Такий собі соціальний фарс, герої якого, власники публічного дому, вирішують зняти порнофільм. У “Балканському фокусі” було показано новий фільм Козоле “Запчастини”. Цього разу він відмовився від пікантної “полуничної” тематики. У “Запчастинах” ідеться про двох чоловіків, які мешкають на кордоні й перевозять нелеґальних міґрантів. Функція провідника – майже притчева. Західна Європа для шукачів щастя з країн третього світу – щось на кшталт раю. Така знайома Східна Європа – середовище побутове, з безладом, позбавлене стерильности, справжня околиця. Тут саме й час замислитись: наскільки такий східноєвропейський “натурпродукт” залежить від смаку відбірників західноєвропейських кінофестивалів і західних копродюсерів та від бажання режисерів сподобатись у Західній Європі.

Стосовно експорту – на “Оскар” Словенія висунула “Руїни” Янеса Бурґера, що також були в “Балканському фокусі”. “Руїни” – кіно про театр і водночас про харизматичного режисера-містифікатора.

Темі околиці, забутого Богом місця, присвячено хорватський фільм “Вибач за кунґ-фу” Оґнієна Свілічіча. Молода хорватка Міряна повертається з Німеччини на батьківщину після війни. Повернення – це ніби подорож у минуле. Час у маленькому селищі – начебто заморожений. Вона вагітна, чоловіка немає, батьки – люди забобонні й обмежені, до того ж відверто націоналістичних поглядів, намагаються знайти дочці хоч якогось чоловіка. Розглядини доволі кумедні, але трагічність ситуації в тому, що майбутня дитина – напівкитаєць. Із соціально-побутової драма поступово перетворюється на щось більш біблійно-узагальне – поневіряння діви з немовлям.

Мітологічність або вимір притчі мають і “Мерці в добрій кондиції” Бенжаміна Філіповіча – результат копродукції Словенії, Боснії і Герцеґовини, Франції та Італії. “Мерці” є такими собі блюзнірськими рефлексіями з приводу соціального безладу й слабкости чоловіків. Деякі зняті на натурі епізоди є мальовничими й за ексцентричною манерою нагадують Кустуріцу, але це радше бажаний, ніж реальний орієнтир.

Присутність Кустуріци відчувалась і через його головного конкурента в боротьбі за звання короля балканського кіна – Ґорана Паскалєвіча. Наразі рахунок не на користь останнього, якщо взяти до уваги його “Сон зимової ночі”. Фільм, до речі, був єдиним, що зібрав бодай якусь публіку на „Балканському фокусі”. Хоча навіть просунуті глядачі не були в захваті, адже чекали не песимістичної стрічки про втрачені надії, а чогось у дусі “Як Гаррі перетворився на дерево” або ж “Бочки пороху”, після якої Паскалєвіча назвали “балканським Тарантіно”. У “Сні” – ніякого Тарантіно: йдеться про сумного чоловіка середнього віку, з поневіченою долею, який намагається сприйняти життя таким, як воно є, і знайти радість у стосунках із жінкою та у спілкуванні з хворою на автизм дитиною. Тональність несподівано меланхолійна.

Визначальним у програмі виявився геополітичний фактор. Ота даність, що присутня і в атмосфері фільмів, і в самому нашому уявленні про балканське кіно. Подітися від цього нікуди, тож у кінематографі буде ще чимало спроб осмислити те, що відбулося на Балканському півострові у дев’яності. Поки що режисери відображають на екрані маленькі трагедії – обирають погляд на все це звичайної людини, яка раптом потрапила в ураґан історії.



Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com