Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

20.12.2005 17:53

Критик мусить вештатися… (Мій Берлінале)

Сергій Тримбач, KINO-KOЛО (27)

Діло було так. Восени 1993-го до Києва на "Молодість" уперше приїхав відбірник Берлінського міжнародного кінофестивалю Ганс Шлеґель (блискучий знавець слов’янського кінематографа, він відповідав за східноєвропейський напрямок). Я назвався, подав візитну картку. Ледь глянувши на неї, Шлеґель загукав: "О, то це вас мені рекомендували в Москві! Хочу запросити вас як журналіста на наш кінофестиваль".

Невелике пояснення – для молодшого покоління читачів. У радянські часи практично всі міжнародні зв’язки українського кіна йшли через столицю нашої колишньої батьківщини. Якщо тебе знали в Москві (а я принаймні друкувався в журналі "Искусство кино"), значить шанси потрапити кудись у забугорні простори підвищувалися. От і Шлеґель зробив первісну розвідку в Москві: а кого там можна покликати до Берліна для висвітлення фестивальних подій? Помилитися боявся – ось що. Отак його вибір зупинився на мені та Володимирові Войтенку.

У лютому 1994-го ми вперше ступили на перон берлінського залізничного вокзалу. Нас зустрічала колишня працівниця фільмового архіву Едіт Вешер… Відтоді ця життєрадісна жінка стала нашим другом і провідником. Показала Берлін, з’ясувала всі формальності. Восени того ж року я, вже разом із покійною нині Тетяною Дерев’янко, директоркою музею Кіностудії ім. О. Довженка, приїхав до Берліна знову – аби взяти участь у проведенні Довженкової ретроспективи у кінотеатрі "Арсенал". Так німецька столиця стала мені близькою і бажаною для відвідин: друзі, кіно, увага й повага до всього українського, котра так принаджувала.

Завдяки Шлеґелеві практично щороку на Берлінале щось та показували з українського кіна. Чи то фільми його улюблениці Кіри Муратової, чи когось із молодих. У 1994-му якраз почали з короткометражки "Сашко" молодого режисера Сашка Каптана. Куди він потім подівся? Розтанув у телевізійних потоках… Або запрошення Тараса Томенка із "Тиром", вибракуваним нашою "Молодістю". Чи останній, цьогорічний приклад із фільмом Олександра Шапіро "Путівник". Холодно зустрінутий кіночиновниками на Батьківщині, режисер був тепло прийнятий і сприйнятий (хай і неоднозначно, але ж і фільм такий) на Берлінале.

Для мене цей кінофорум став іще й такими собі курсами підвищення кваліфікації. На моє переконання, критик, який не буває на фестивалях, практично зупиняється у професійному зростанні. Адже тут одержуєш змогу щось зрозуміти у процесах, які відбуваються, "врубатися" в контекст – не містечковий, локальний, а світовий. Без цього – що ти і хто ти? Молодим це потрібно по заріз. Вітчизняна кінокритика саме й була містечковою в недавні часи, оскільки мусила годуватися з рук московських мудрагелів, отримувати інформацію другої чи навіть третьої „свіжости”. Коли не працюєш безпосередньо з матеріалом – ти не фахівець.

І взагалі, я взяв на озброєння вислів відомого театрального критика Павла Маркова (тривалий час був завлітом у МХАТі, за його леґендарних часів): "Критик должен шляться". Сенс зрозумілий, сподіваюсь: у нашій професії належить повсякчас наповнюватися, живитись інформацією, вступати в діалог із колеґами, кінематографістами, глядачами. Бо ж інакше нічого не втямиш і нічого нового не напродукуєш.

Фестиваль у цій практиці – ідеальний майданчик. Берлінале – суперідеальний. Бо ж тут люблять і поважають журналістів, критиків. У середині дев’яностих для них узагалі відводили цілісінький палац, звідки можна було не виходити цілісінький день. Боже, який же то кайф – дивитися кіно, загрузнувши у м’яке, зручне крісло. По-своєму підступне, бо не всі колеґи витримують випробування комфортом – дехто мирно засинає під акомпанемент фонограми. Особливо літні люди. Колись я навіть привіз із Берліна хохму: що переспав одразу з двома жінками. У кінозалі з одного боку від мене дрімала одна поважна дама, а з другого – інша. А що – спробуйте подивитись упродовж восьми-десяти діб щодня по чотири-шість фільмів (саме такою, скажімо, є моя фестивальна норма)! Це, далебі, не забавки, як декому видається. Та ще й писати щодня! Після Берліна я традиційно днів десять "відходжу" – удар по психіці, нервовій системі доволі сильний. Глядачі, котрі вже забули, коли востаннє бували в кінотеатрі, не розуміють, що дивитися фільми по телевізору – це зовсім інше: енерґетичні затрати там значно менші.

Берлінські поїздки не просто наблизили мене до розуміння сутности німецького характеру, а й вибили засвоєні з дитинства стереотипи. Адже батьки наші воювали, були "під німцями" в окупації – нам прищеплювали образ ворога. Хоча й не завжди. Скажімо, бабуся моя любила розповідати, що постояльцем у їхній селянській хаті був німецький медик, котрий відзначався добротою і задурно лікував усіх… До речі, це правда: німці є добрими, завжди націленими на те, щоб когось підтримати. Та ж таки Едіт Вешер та її друзі – скільки разів вони приходили на допомогу, яку велику й неоціненну поміч надавали дітям-сиротам з інтернату під Києвом, над яким узяли шефство!

А той же Ганс Шлеґель… Одного разу він навіть постраждав із-за нас – опісля доволі гучного неуспіху фільму Юрія Іллєнка "Молитва за гетьмана Мазепу". На нього посипалися всілякі звинувачення, нерозумні й несправедливі. Одначе його любов та інтерес до нас ніяк не зменшилися. Нещодавно в інтерв’ю газеті "Столичные новости" напівжартома-напівсерйозно він назвав себе… українським націоналістом.

Віднедавна Берлінале в’їхав у нову будівлю. В центрі Берліна створено потужний центр кіна, до чого ми кілька років звикали. Звикли. Отож-бо, українці, нумо вештатися світом, нумо руйнувати кордони між культурами й націями, як це робить Берлінський фестиваль. Узагалі німці для мене щоразу рідніші й рідніші. Почасти я теж німецький націоналіст. У тому сенсі, що тепер, коли мені кажуть щось погане про них, я ображаюсь так, наче йдеться про когось із моїх родичів.



Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com