Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

22.12.2005 16:19

Швидко (закінчився перший 10-денний семінар із режисури у "Школі Голлівуду в Україні")

Аксінья Куріна

23 листопада відкрилася "Школа Голлівуду в Україні". Протягом наступних двох тижнів освітній курс "Режисура художнього фільму" для семінаристів читав Марк Тревіс, відрекомендований, як один із найвідоміших викладачів-практиків кіномистецтва Голлівуду.

ПРО КІНООСВІТУ

відверто

Яким чином можна ефективно навчитися режисурі? Щоб це було якомога швидше. Наша традиційна система кіносвіти передбачає доволі тривалий процес спілкування майстрів та учнів. Система не дуже ефективна, хоча б через відсутність у кіношколах належної технічної бази. Така радянська спадщина. Нестерпна від негнучкости. У 1990-ті (це із власного досвіду навчання на кінофакультеті КДІТМ ім. І. Карпенка-Карого) мене дивувало, чому такий тупий за принципом організації підхід до навчального процесу, чому не можна, як на Заході, обирати певні курси й викладачів. Немає прямого зв’язку з потребами сучасного українського кіновиробництва. А якщо дивитися на виробництво як таке, тобто надання послуг іноземним знімальним групам, плюс серіали, рекламні ролики, музичне відео, то воно існує, розвивається й рухається вперед. Більшість співробітників продакшн-компаній – молоді люди, які швидше навчаються у процесі виробництва, ніж у кіношколах, де вони тільки були студентами, або ж є ними досі. Вони технологічно освіченіші. Існує і зовсім інший шлях – учитися режисурі у процесі створення власного фільму. Шлях відкритий для будь-кого, хто має високу самооцінку. Крім Олександра Шапіро, поки не помітно бажаючих іти цим шляхом. Але кілька разів на місяць у приватних розмовах знов і знов чую, як хтось хоче знімати кіно. Що заважає? Не тільки брак коштів та вільного часу, а й відсутність необхідних знань ремесла. Можна сказати, що бракує чогось на кшталт російських Вищих курсів режисерів і сценаристів для людей, які мають вищу освіту. Як і просто закладів середньої спеціальної освіти – де викладали б суто професійні знання.

Зрозуміло, що жоден шлях не суперечить іншому: освіта має бути різноманітною і гнучкою. А поки що ті, хто прагне здобути практичні знання, справжнього вибору не мають. Семінари й експрес-курси з кіноосвіти є доволі-таки новою річчю.

ПРО МЕТУ Й ЗАСОБИ ЇЇ ДОСЯГНЕННЯ

прискіпливо

"Школа Голлівуду", де проводитимуться такі стислі експрес-курси, – перша в цьому напрямку. Навіть роблячи скидку на те, що наразі йдеться про пілотний курс, важко утриматись від головного зауваження – про невідповідність рекламної кампанії "Школи Голлівуду в Україні" меті, способам досягнення цієї мети, самому навчальному процесові. Почнемо з останнього: кількість учасників – перша незвична обставина. Якщо заняття відвідували від 30 до 50 учасників, і цього здавалося забагато, то в наступному курсі, який має бути в лютому, як кажуть організатори, буде десь 150 студентів. Тобто зворотний зв’язок був із самого початку обмежений, а надалі його взагалі не передбачено. Ну, якщо це ще можна уявити у випадку зі сценаристами, то стосовно всіх інших спеціальностей, наприклад операторів, акторів, це вкрай важко. Бо ж навчання відбувається у процесі практичної роботи. Організатори кажуть, що влаштовуватимуть семінари з усіх кінематографічних професій, адже вони потрібні для створення в майбутньому зі студентів "Школи" творчих груп, які зніматимуть фільми. Отже, йдеться не про освіту як таку, а про поступове формування середовища. Але створити міцне середовище за десять навчальних днів просто неможливо. Скажімо, курси, що я їх відвідувала 1999 року в ММЦ "Інтерньюз", – "Виробництво новин" – тривали понад два місяці, й цього було недостатньо. Але курс був реалістичний, журналістів можна було кидати в умови фахово якісного ТБ й бути впевненими, що більшість із них, швидше за все, виживе.

Звісно, певна логіка у критикованому мною підході є: до навчання запрошують шалену кількість учасників із думкою, що рано чи пізно кількість переросте в якість. Стосовно ж рекламної кампанії (і ролика, й дуже специфічного сайту, і слоґана "Здійсніть свої мрії в Голлівуді"): вона залякала цільову авдиторію, а саме – молодих професіоналів, які працюють у галузі реклами й на ТБ і мають достатні доходи, щоб оплачувати освіту. Тобто за всього масивного медійного тиску реклама "Школи" спричинила протилежний ефект – породила недовіру. Зрозуміло, що за такого рекламного обсягу й таких затрат вартість навчального курсу (від 250 до 500 долярів) бачиться несерйозною, хоча для студентів кіношкіл, наприклад, це може бути "непідйомною" сумою.

І тут виникає питання: кому й навіщо взагалі потрібен неприбутковий проект. А потрібен він спонсорові. Спонсор – компанія "ОЛІМП". Що ж, можна тільки щиро привітати PR-менеджерів, чия фантазія спроможна створити сьогодні щось цікавіше за безкоштовний музичний концерт на Майдані Незалежности. За великим рахунком, зараз неважливо, метою чи засобом для відомого бренду виявилося кіно. Адже бонусом у рекламній кампанії є створення кіна як такого. І якщо дивитися ширше – то рекламовано кінематограф.

Та все ж існує невідповідність рекламних обіцянок стану речей: "Школа" дає не можливість "здійснити свої мрії в Голлівуді", а низку якісних, кваліфікованих уроків Марка Тревіса з режисури... Що тут можна запропонувати в обмін організаторам? – Реалістичність! Це те, чого так не люблять РR-технологи й рекламісти, впевнені в силі створених симулякрів. Але коли реклама роздута, вона може луснути, як мильна бульбашка, а життя піде своїм шляхом. Тут можна згадати ще й про наш менталітет – тримати дулю в кишені, коли інформація просувається через медії і так аґресивно.

Хочу підкреслити, що подібні семінари не можуть замінити традиційної освіти або професійного досвіду, що його мають фахівці у продакшн-компаніях або на ТБ. Для тих, хто отримав фахову освіту або досвід – так, це може бути дуже корисним. Але брак цільової авдиторії був зрозумілим, з огляду на невідповідність реклами й реалій "Школи". Частково це можна пояснити тим, що її фундатори не найкращим чином знаються на стані речей українського кіно- теле- й рекламного виробництва. Логічно було б зробити моніторинґ перед тим, як запускати такий амбітний проект. Є зовсім різні потенційні авдиторії: співробітники продакшн-студій, що роблять рекламні ролики й музичні кліпи, випускники кіношкіл, які мають в активі кілька короткометражок, телевізійники і просто люди з вулиці. І в таких тісних десятиденних часових рамцях, у яких опинилися настільки різні семінаристи – це не дуже позитивна обставина. Адже кожна з цих груп мала інакшу мету.

ПРО НАВЧАННЯ

імпресіоністично

День перший – день третій

У перші два дні хотілося тільки одного – надалі обійтися без банальних запитань збоку непідготовленої частини авдиторії. І коли знов і знов доводилося їх чути, було болісно за нераціонально витрачений час. Безумовно, людина з нульовим рівнем у будь-якому випадку здобуде для себе щось корисне, але для інших – із досвідом роботи й навчання, такий стан речей гальмує процес.

Заняття починаються о дев’ятій ранку і тривають до 18.00. Витримати таку довгу зміну навчання не так-то просто... Починається зі знайомства з викладачем, потім – про те, як буде побудовано курс, про домашні завдання (Тревіс каже: хочете – робите, хочете – ні, мені все одно; а ще він радить виконувати завдання в парі) й поступовий перехід до роботи зі сценарієм. За навчальний посібник викладач обрав сценарій "Американської краси". Ще до занять студентам було запропоновано кілька разів уважно прочитати текст і відповісти на запитання.

Починається аналіз сцен, дуже прискіпливий, навіть нестерпний, – на це може піти більш ніж півдня. Все відбувається в режимі діалогу – авдиторії запропоновано кілька запитань, пов’язаних із характерами, вчинками, мотиваціями героїв. (Безперечно, такий стиль був би плідним, якби застосовувався до однорідної авдиторії). Отримуємо домашнє завдання: перечитати сценарій і не ставити сцени у себе в голові, а усвідомлювати й записувати власну емоційну реакцію – так режисер повинен уперше розглядати сценарій. Його раціональний розгляд – це вже наступна справа.

Робота зі сценарієм нагадує все те, що пишуть в американських або американізованих (як-то в Алєксандра Мітти) підручниках із кінодраматургії: рушійна сила гри – в особистості; різновиди перешкод, що постають на шляху героя тощо. Ідеться також про ризики, яких не прописано у сценарії, про підтекст (чи приховану мету), про те, що буде з історією, коли сцена випаде з фільму. Скажімо, на прикладі "Американської краси" помітно, що відмова від деяких наявних у сценарії сцен зробила фільм кращим. Отримуємо домашнє завдання – розписати сцену постановки і зробити сторіборд зі сценарію "Американської краси".

Упродовж другого і третього дня Марк Тревіс розповідає про процес постпродукції, про "чистий звук" та про його власне правило – "90 відсотків" (ККД в кіні, за Тревісом, 10 відсотків). Виявилося, що нормою для американського виробництва є 1:20 дублів у середньому (із мого власного досвіду – 1:3). Тому й логічно, що за такого обсягу матеріалу картину монтує не режисер, а монтажер. Забігаючи наперед, скажу: коли Тревіс говорить про постпродукцію, він сама іронія (найліпше, що здатен зробити режисер, – це поїхати деінде відпочивати, аби не заважати монтажерові робити свою справу). Потім починаються дрібні, але важливі професійні хитрощі: як підводити актора до роботи на знімальному майданчику, як з акторами поводитися, як спілкуватися зі знімальною групою, коли йдеться про виробничі аспекти. А ще – психологічні поради режисерові: не лишатися на самоті й спілкуватся чимбільше з продюсером, обговорювати все, що трапляється під час зйомок. Справді, це речі корисні, бо ж під час фільмування навіть оптиміст ризикує перетворитися на нудного параноїка. Дарма, що на старті він прагнув бути жартівливим, легким і доброзичливим.

Стосовно постпродукції: запис музики Тревіс пропонує робити з різними нюансами (якщо, звісно, є змога). На зйомках теж слід зарезервувати варіанти. Як приклад, він наводить історію зі створенням фільму "Краще не буває". Коли автори не розуміли, на чому зупинитися, вони робили два варіанти сцен – із тим, щоб прийняти фінальне рішення вже на стадії постпродукції. Висновок майже психотерапевтичний. Тревіс запевняє: ніколи не буде так, як задумано, – а отже, позбавляє неврозу, викликаного фразою: "Фільм готовий, лишилося тільки зняти".

День четвертий – день шостий

У другому модулі Марк Тревіс починає домонстрацію практичної роботи з акторами. Читка сцени з "Американської краси" й аналіз характерів. Концепція Тревіса – правильна тактика спілкування з виконавцями ролей: поводьтеся з ними як із маленькими дітьми – обережно. "Актори завжди роблять те, що можуть, маючи ту інформацію, яку мають. Якщо ви хочете її змінити – то слід міняти інформацію. Актори повинні бути відкриті й почуватися в безпеці".

Режисер підходить до цього етапу, вже ретельно, прискіпливо пропрацювавши над сценарієм, сцена за сценою. Зрозуміло, що акторам не потрібно надавати доступу до всього масиву інформації, бо це зіб’є їх із пантелику. Далі йдеться про роботу з акторами як персонажами. Про різницю між спілкуванням з актором і персонажем. Актора слід підводити до своїх цілей через запитання, а не прямими вказівками. І запитання мають бути дуже конкретними. Крім того, Тревіс рекомендує звертатися до персонажів безпосередньо. Тоді актор відразу починає мислити й діяти від першої особи – образу, над яким він працює. Такий органічний підхід є ефективним, але він потребує часу.

Викладач пропонує режисерам кілька вправ для виконавців. Вправа на підтекст: актори під час читки до кожної фрази сценарію додають підтекст – те, чого персонаж хоче насправді (бажаними є активні дієслова). І це впродовж вправи змінює стосунки між персонажами і провокує чимбільше занурення актора вглиб персонажа. Є також хитрощі, як настроїти виконавця на потрібну хвилю перед зйомкою: pep talk – емоційне накручування актора (ви активно звертаєтесь до персонажа з якимись провокаційними запитаннями); ще є тактика "виснаження" – багато разів прокручувати з акторами сцену (коли вони втомлюються, то перестають думати й видають бажані реакції). Потім було продемонстровано вправу, яку корисно робити з виконавцями, які мають грати інтимні сцени. Зрозуміло, що сучасні театральні тренінґи мають в арсеналі чимало вправ із різними, більш-менш ефективними штуками, але в кіні їх не дуже-то й використовують.

Наступного дня на нас чекає демонстрація того, що є постановкою, що відбувається в час, коли актори пересуваються в межах знімального майданчика. Шостий день – практичний: як працювати з камерою. У Тревісовому арсеналі для демонстрації – візок, дві камери. Нарешті 16 учасників отримали завдання зробити постановку сцени.

День сьомий – день десятий

Третій модуль – практична робота, 16 режисерів обрали сцени із запропонованих сценаріїв відомих фільмів ("Ноттінґ Гілл", "Краще не буває", "Закоханий Шекспір") і робитимуть практичні вправи. Інші можуть бути асистентами або просто спостерігати. Кожному із практиків надано 40 хвилин на роботу з акторами, а наступного дня – 40 хвилин на постановку сцени. Цей блок показує, наскільки творцеві фільму бракує часу. Це, зокрема, і стосовно роботи з акторами (тим більше, що їх склад був мінімальний і вони працювали майже без перерв між сценами, з великим навантаженням).

Мені дісталася сцена з "Ноттінґ Гіллу". Як буває завжди, те, що в теорії бачиться впорядкованим та усвідомленим, на практиці вмить стає хаотичним, особливо в режимі часового дефіциту, коли потрібно вибрати щось просте й ефективне, аби як слід розібрати сцену з акторами. Останній день для мене особисто виявився дуже плідним – саме коли я робила постановку обраної сцени й вислуховувала конкрентні запитання та пропозиції від Марка Тревіса. Але тієї самої миті, коли починаєш усвідомлювати, як ефективно використовувати запропонований інструментарій, – час закінчується. І годі поставити не те, що крапку, а навіть кому. Доцільно було в цьому третьому модулі зробити наступний крок – зафільмувати сцену, а може, й кілька її варіантів, на відео – з подальшими показами й аналізом – і таким чином замкнути навчальний цикл.

Кілька запитань до Марка Тревіса по закінченні курсу

Аксінья Куріна. Скільки з ваших учнів – у відсотковому відношенні – відбуваються як режисери?

Марк Тревіс. Це добре запитання, і мені важко на нього відповісти, скажу так: із групи, в якій 50 людей, може бути сильний потенціал у п’ятьох-шістьох. Я не можу назвати конкретних прізвищ, але маю враження, що в цій українській групі є така кількість людей, спроможних стати хорошими режисерами. А щоб визначити, хто це конкретно, потрібно більше часу й зусиль.

Вам не заважала різнорідність групи?

Справді, ми хотіли заохотити чимбільше людей різного рівня – щоб вони працювали разом і кожен розумів, що в іншого є потенціал і можливості розвиватися. Але надалі плануємо розвиток тренінґів за різними напрямками. Відтак рівень людей у цих групах буде приблизно однаковий.

Стосовно роботи з акторами: ви наполягаєте на існуванні органічного типу, подібного до того, що його пропонували Міхаіл Чехов чи Станіславський. Але зараз багато фільмів не потребують праці, спрямованої на вживлення . Скажімо, комедії, комікси...

Ми небагато спілкувалися на тему комедії як жанру. Та й самі комедії бувають різні. Є "скромні" – як той-таки "Ноттінґ Гілл" або "Краще не буває", – а є і дуже експресивні.

А кінокомікси? Цей жанр стає дедалі популярніший. Трапляються успіхи, як-то "Місто гріха" Родріґеса...

Якщо це серйозна річ, то вона потребує занурення актора в характер персонажа. Глибокої роботи з актором. А коли йдеться про щось поверхове (майже як книжка коміксів), то цього не потрібно.

Якби була ідеальна навчальна ситуація, як ви побудували б процес?

В ідеалі ми робили б те саме, що й робили тиждень за тижнем. І так 40 тижнів...



Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com