Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

30.12.2005 19:34

Супліка кінематографістів

Володимир Войтенко, KINO-KOЛО (28)

Супліка (заст.) – писане прохання або скарга.

Великий тлумачний словник сучасної української мови

В осінньому (27) числі KINO-KОЛА в рубриці „Дискусійне коло” було видрукувано статтю Юрія Сороки „НСКУ як рушій держкінополітики”. Але на сторінках видання дискусії не вийшло. Наш постійний автор, знаний кінокритик Сергій Тримбач, котрий у весняному (25) числі журналу в матеріалі „Разом нас небагато” також висловлювався про спілчанські проблеми чи проблеми зі Спілкою, як він їх бачить, зголосився був уключитися в дискусію в KINO-KОЛІ, але запропонований редакції текст „Для чого святяться ножі? Репліка з приводу”, як виявилося (певно, тому були свої причини) ще 28 жовтня вмістив на офіційному сайті НСКУ, а згодом видрукував і у спілчанській збірці „Кіно: інформація, коментарі”, №9, куди й відсилаємо всіх, хто хоче з ним ознайомитися.

На погляд редакції, на жаль, реплікою пана Сергія дискусія не продовжилася й поза сторінками KINO-KОЛА. Утім, а може, вона не має сенсу поза спілчанськими стінами, себто власне спілчанським середовищем? Усе схиляє саме до такої думки...

Зрештою, надто міцними вбачаються корпоративні зв’язки поміж членами НСКУ, об’єднаними в цю організацію вже кількадесят років. І чому це було б погано? Та й природно, що доволі різні люди в часи образ на адресу Спілки чи небезпек для неї (уявних або реальних) відкидають власні, нехай учора здавалося – принципові й непереборні, – розходження, аби об’єднатися на захист спільного інтересу. Цей інтерес різні спілчанці, треба думати, трактують, розуміють і відчувають по-різному. Та, мабуть, для небайдужих активістів це є елементарний рефлекс самозахисту, а чи захисту рідного їм дому. Якщо такі дії збоку можуть видаватися дещо егоїстичними, то слід мати на увазі, що збоку воно і є збоку. Іншими словами: зі своїм уставом...

Так чи так, а Сергій Тримбач у видрукуваній репліці Юрія Сороку – з його претензіями до Спілки – взявся знешкодити. На одні óбрази й міцні порівняння знайшлися інші публіцистичної моці слова. Та маємо не той випадок, коли – нема суперника, нема проблем... Утім, якщо є переконання, що це проблеми суто спілчанські, то нехай їх і вирішують самі члени Спілки.

В українському ж кінематографі вистачає і проблем, і життя поза НСКУ. На відміну від думки Юрія Сороки, що „вирішити проблему Спілки – означає почати вирішувати проблему українського кіна”, є й інша думка, інше спостереження – що ознаки новітнього кінематографічного руху зароджуються і з’являються якраз поза межами НСКУ. В зовсім інших самоорганізованих структурах громадянського суспільства, ніж ця, яка – разом із рештою подібних – не пройшовши на початку 1990-х люстрації, живе як може й чим може. Коли ж хтось закине, що не варто демонізувати Спілку та інші „творчі організації”, бо маємо проблему загальнодержавну, доведеться погодитися із цим зауваженням. Та чи не про це назагал писав Юрій Сорока, чи не є ця думка принциповою?!

Стосовно ж судження про Дім кіна як „єдине місце професійних контактів та зв’язку з кінопроцесом”, то це, на наш погляд, на сьогодні аж ніяк не відповідає дійсності, як і уявлення про ключову роль НСКУ в керуванні тим самим кінопроцесом. Дім кіна не зможе виконувати такої ролі, доки залишатиметься в напівзакритому корпоративному статусі. Справді, проблема не в тому, що на перегляди за великого бажання таки можна потрапити, а в тому, що туди закликають принагідно й обраних. А цей принцип, як показує час, не сприяє формуванню новітнього (чи оновленого) кіносередовища в тих стінах. Але, знову ж, це справа самих спілчанців – коли й кого запрошувати. Як і мати своє ориґінальне уявлення, щó ж воно насправді означає, оте на початку назви організації слово – „Національна”.

Місця ж професійних контактів та зв’язку з кінопроцесом в Україні наразі формуються інші. І якщо хто має сумнів із цього приводу, то наведемо хоча б один, але промовистий факт: усі чотири повнометражні ігрові дебюти, очікувані наступного року, створюються поза державною системою, а також поза спілчанською аврою. Ну, а що кінематографісти-початківці думають про ту та іншу – можна почитати в інтерв’ю, котрі видрукувано в різних виданнях, далеко не тільки в KINO-KOЛІ: або нічого хорошого, або просто нічого...

Це вина нинішньої НСКУ чи біда? Напевне знайдемо обидві відповіді – одна буде ізсередини Спілки, друга ззовні. Здогадайтеся, звідки яка, й пофантазуйте про перспективи реформування, а тим паче самореформування НСКУ.

Зрештою, а що може справді робити така громадська організація, як Спілка кінематографістів, із тим реальним, а не намріяним авторитетом, якого вона набула за останні років п’ятнадцять, – окрім як писати листи з проханнями та скаргами в різні державні організації, котрі своєю непослідовністю й нерішучістю у справі розбудови повноцінної національної кінематографії за ККД не надто відрізняються від самої НСКУ?

Відповісти на це питання непросто, як і підтримувати просякнуті поколіннєвим корпоративізмом супліки кінематографістів-спілчанців.

Володимир Войтенко,

головний редактор



Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com