Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

27.01.2006 20:53

Три екстрими на замовлення

Олег Рой

ТРИ ЕКСТРИМИ/SAAM GAANG YI/THREE… EXTREMES (2004, Гонконґ – Японія – Південна Корея, 118’), сценаристи: Ліліан Лі, Пак Чан-Вук, Харуко Фукушіма; режисери: Фрут Чань, Пак Чан-Вук, Такаші Міїке; актори: Міріам Цунґ, Бай Лін, Лі Б’юн-Гунь, Кіоко Гасеґава, Ацуро Ватабе

Популярність азійських фільмів жахів у рафінованої європейської публіки призвела до того, що їх стали випікати на замовлення. І не так, щоб від того якось страждала якість. Щоправда, „Пельмені”, виготовлені Фрутом Чанєм, Пак Чан-Вуком та Такаші Міїке вийшли не стільки смачними, скільки довершеними за формою.

А розпочалося все вельми невинно. Гідео Наката з його нескінченними „Дзвінками” та Такаші Шиміцу, який живе з довічним „Прокляттям”, аж ніяк не збиралися започатковувати нову моду на Заході, а всього лише намагалися заробити на теренах своєї неньки-батьківщини. Стрічки у них неориґінальні, зате насичені первісними емоціями. Глядацький закляк від перекособочених привидів бузкового відтінку й жіночої статі розповсюдився у західному світі як відповідь на суцільний контроверсійний сміховинний жанровий постмодерн Голлівуду. Глядачеві набридло відгадувати режисерські контекстуальні ребуси із цитат, вони просто відчули потребу простого, нічим не прихованого „крику”. Вес Крейвен у тім їм ніяк не помічник.

То була перша хвиля азійської горор-експансії на Захід. Друга була іншою – цілеспрямованою. Брати Панґ, Такаші Міїке чи Кійоші Куросава твердо знали, чого вони хочуть від західного глядача – а саме визнання того факту, що вони добре розуміються на теорії і в практики йдуть, аби поділитися досвідом. Мова знову зайшла про вже трохи не лайливий постмодернізм. Тут, як на лихо, з іншого боку підійшли Пак Чан-Вук, Кім Кі-Дук та Апічатпонґ Верасетакул, які, формально, із жанром ніяких стосунків не мали, але, тим не менш, сформували основні принципи того самого азійського кіноекстриму – надмірна кров, надмірні екскременти й надмірні акторські гістерики. Будь-який надмір мав би дратувати, але цей чомусь припав до душі європейським поціновувачам напіварт-гаузу, і відтоді кожен із вищезгаданих приречений на участь у Роттердамському МКФ. (Простіші й відкритіші з глядачами Наката з Шиміцу зате, нехай і без особливого зиску для якости своєї фільмографії, оселилися на голлівудських пагорбах).

Так от. Назва стрічки каже сама за себе – „Три... екстрими”. Від трьох режисерів – Фрута Чаня (Гонконґ), Такаші Міїке (Японія) та Пак Чан-Вука (Південна Корея) вимагалося одне – шокувати, принизити, черговий раз збезчестити свого європейського глядача „по самісінькі помідори”. Глядача саме європейського, бо іншого картина не має і навряд чи колись матиме. Як на диво, з тим надзавданням не впорався єдиний Міїке. Майстер втикання голок в очі (привіт Даріо Ардженто!) цього разу видав дещо сомнамбулічну та переестетизовану кіноверсію психологічного терміну – комплексу Електри із своєрідно шифрованим роздвоєнням особистости. Без ніяких екстримів. Гонитва за вродливістю кадру не лише затулила глядачеві саму історію, а й впритул наблизила постановника до школярського рівня гіперболізацій та намагань втиснути в етюд всю майбутню фільмографію. Враховуючи той факт, що Міїке й досі знімає щонайменше п‘ять повних метрів на рік, такий ґрунтовний підхід до дрібного епізоду викликає найщирішу повагу. Тим паче, що навіть за всіх несуттєвих вад новела „Ящик” просто прекрасна, нехай і абсолютно беззмістовна.

Китаєць Фрут Чань як єдиний із учасників проекту, що поки маловідомий на європейських теренах, намагається тут відчайдушно закріпитися. Новела „Пельмені” відразлива настільки, що проблему із втисканням її до пам‘яти пересічного глядача вирішено раз і назавжди. Історія середнього віку актриси, яка повертає молодість радикальним поїданням абортованих людських зародків і врешті-решт через те сама вагітніє, то лише скорочена версія повнометражної стрічки, яка вже спричинила чимало галасу у себе на батьківщині. Довершено знята вонкарваївським оператором Крістофером Дойлом картина не особливо вправно балансує на межі між типовим горором та ориґінальною чорною комедією. Та в режисера багатообіцяюче майбутнє...

Але далі за всіх у своїх формалістичних вправах пішов Пак Чан-Вук, який і досі переймається „пекельними помстами через дріб‘язок”. Новела „Знято” найдорожча та технологічно найскладніша в альманасі. Крім того, сповнена неабияким сатиричним зарядом, що він видається актуальним не лише на корейському півострові, а й в нас. Режисер візуалізує найстрашніший сон режисера, що опиняється в брудних обіймах роздратованого статиста. І не сам, а з дружиною-піаністкою, якій статист щоп‘ять хвилин відрізає по пальцю. Дике, нервове та магнетичне видовище. Корейському режисеру стачило глузду, аби жорстко спародіювати азійський екстрим, не руйнуючи його рамок. Режисерська майстерність та самоіронія – гарний тандем...



Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com