Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

02.01.2003 15:22

Туманність ХмельницькогоДві у[країнські] серії

Володимир Войтенко, KINO-KOЛО #16

Чого вони там шукали?

Що там схоронили

Старі батьки? – Ех, якби-то,

Якби-то найшли те, що там схоронили, –

Не плакали б діти, мати не журилась.


Тарас Шевченко, “Розрита могила”, 9 жовтня 1843




У.серія перша: “Ой, за туманом...”


Такі українські кінопроекти, як “Богдан-Зиновій Хмельницький” Миколи Мащенка й подібні до них (скажімо, “Молитва за гетьмана Мазепу” Юрія Іллєнка), звісно ж, події у вітчизняному кінематографі. Вони не можуть не бути справжніми подіями. Не тільки кінематографічними – ну, знаєте: “ще там хтось один кіно та й ізняв”... Це подія(ї) правдиво загальнонаціонального й загальносуспільного порядку. І не тільки тому, що Мазепа й Хмельницький зображені на найходовіших українських купюрах. А можливо, через те вони там і зображені, що кіна варті? Взагалі ж, усі тамтешні, погодьтеся, – від 1 гривні до 200 номіналом – таки законно чекають на своє фільмування. Без жодного сумніву, – кінострічки про цих безперечних національних героїв (не кожного ж на грошах намалюють!) потрібно створювати. Й легка то на язик і розмисел неправда журналістська, що глядачеві (особливо – юному і молодому) апріорі не цікаві кінокартини про щоденно бачених на грошах. Інші питання – які то мають бути фільми (щоб цікаво), про що (а не тільки – про кого) вони мали б розповідати, і хто б те краще зафільмував?

Непрості це питання. Складні. Проклятущі. Майже гамлетівські...

Взагалі-то, за теорією, все це вирішується надзвичайно просто. Хто покликання до того і вміння має, – той бере та й фільмує нам про Хмельницького, наприклад, а ми вже дивимося й реаґуємо: як воно – на наш погляд, смак, розуміння і т.п. І так хоч фільмів із 10 на рік – усе про Хмельницького! Ось більш-менш і задовольнили б, думаю, нарід український у його цікавості чи то до “батька Хмеля”, чи до Богдана – “нерозумного сина”. (Бо ж за 350 літ туману напустили – “... нічого не видно”). Але порахуймо: 1941 рік – “Богдан Хмельницький” режисера Ігора Савченка і рік 2002-й – “Богдан-Зиновій Хмельницький” (1 серія) Миколи Мащенка. І все!

Бо це дуже дорого – знімати кіно. А українське кіно – ще й штука з певних причин не підприємницька, себто грошей не повертає. Тому державні кошти – як для кіновізитівки внутрішнього й зовнішнього вжитку – лишень на кілька ігрових фільмів щороку і нашкрябаються.

Бажаного тематичного обґрунтування державного замовлення на минулі чи наступні роки не оприлюднювалося, конкурси сценарні хоч би з якимось там гаслом не оголошувалися, дискусії у пресі велися оборонно-пасивні. Залишається думати, що це через відсутність ґрунтовної й реалістичної політики в державній (і загальнонаціональній) кіносфері. “Реалістична кінополітика” – це зовсім не означає, що фільмів українських має щороку зніматися ще менше. Навпаки – їх, повнометражних ігрових, потрібно фільмувати, напевне, не менше 50! Але ж – хто це має робити, за який кошт і навіщо?

У.серія друга: “Бранці укр.рад.минувшини”


Про подібні речі в уряді, судячи з усього, не думають. Цього в уряді, очевидно, не розуміють. А підказати, довести, переконати, впевнити, як виявилося, – нікому! Бо як інакше суч. ситуацію пояснити?

З укр. радянського кіноминулого, треба розуміти, ніхто із наших кінематографістів не прийшов у нові часи переконаним і переконливим. Ніхто із тих, що зараз кермують, не приніс із собою власних фільмів, які б “дали зрозуміти” найбільшим нашим владним “фізикам”, скептикам і, перепрошую, “хімікам”...

Але ж підсвідоме розуміння, просто відчуття, щó глядачеві-людям-нації треба – воно не може не теплитися, ворушитися десь там, у душах і фільмарів (які є), і кіночиновників (які є і будуть). Треба ж кіно – про все, що людей оточує та хвилює. Але – щоб жити після того кіна хотілося, долати нещастя, переживати горе й біду, радіти життю...

І, не останньою чергою, країна дійсно хоче відчути, на чому стоїть – історично й духово. Захопливі, запальні, талановито витворені кінообрази очевидно є сильнішими й переконливішими за всі товстотомні історичні хроніки й за покласно в подробицях розтягнуті на папері шкільні підручники. Але хто з якого флангу наступав, але просвітницький “іконостас” усіх історичних осіб, але безперервний “гамлетизм” театральної природи монологів – це, ну їй-богу, не ті засадничі, драматургійні й пластичні засоби, що ними можна полонити, захопити, переконати, повести за собою сучасного безпосереднього глядача (передусім, отого самого юного, а за ним – і решту).

Подібне екранне видовище – для поцінування глядачем особливим, утаємниченим. Воно для глядача – десь навіть філософа. Але хто він такий, цей самий утаємничений філософ? Що він такого знає, чого не знає і не розуміє більшість спантеличеної зали – під час і після перегляду?..

Гадаю, він знає і розуміє дуже прості речі – що ці кінематографісти якось інакше фільмувати просто не можуть. (І для них саме так фільмувати – “добре”; й нема на те ради!). Втаємничений лишень із якихось причин (з делікатности, можливо) не робить і не оприлюднює дуже простий висновок – цим кінематографістам варто б утриматися від фільмування, принаймні, за державний кошт. Їм би краще (бо ж більше нікому – це їхній священний обов’язок!) покласти свою всю шалену енерґію на те, щоб у країні створити нову кінематографічну ситуацію, принципово іншу кіносистему... Покласти на те, щоб переконати високих державців – конче потрібно в Україні фільмувати кінокартин ну хоча б – скільки знімалося за їхньої юности-молодости-зрілости...

Року 1967-го на кіностудії ім. Олександра Довженка було створено першу частину, першу серію науково-фантастичного (за жанром) фільму “Туманність Андромеди”, що мала назву “Бранці залізної зірки”. Вже не відомо чому (чи комунізм із роману Єфрємова там відбили туманно, а чи ще чомусь), але найостанніший титр цього вікопомного кінопроекту – “кінець першої серії”. Другої не було.

Якби ж ми вчились так, як треба...

Також читайте:


Роман Балаян: “Щоб відродити українське кіно, треба 2-3 роки ніби згаяти марно”



Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com