Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

02.03.2006 15:12

Чорнобильський заповіт ("Чорнобиль-2001 – Заповіт" Роллана Сергієнка)

Ірина Зубавіна, KINO-KOЛО (16)

ЧОРНОБИЛЬ-2001 – ЗАПОВІТ/ЧЕРНОБЫЛЬ-2001 – ЗАВЕЩАНИЕ (55’, 35 мм, кольоровий). Сценарист і режисер: Роллан Сергієнко. Оператори: Константін Дурнов, Олександр Радинський. Оператори зйомок 1986 року: Константін Дурнов, Іван Двойніков, Владімір Фролєнко (покійні). Музика: Артемій Ведель, Дмитро Бортнянський, Крістоф Віллібальд Ґлюк, Сєрґєй Рахманінов, Григорій Сковорода. Текст читає: Боріс Нєвзоров. Виробництво: Російська центральна студія документальних фільмів, Національна кіностудія імені О. Довженка. Росія – Україна. 2002.

Свого часу епіграф до фільму “Сталкер” Андрєя Тарковського, де йшлося про утворення своєрідної “зони”, що її відгородили колючим дротом та заборонили до неї вхід, сприймався переважно в політичному контексті. Аварія 26 квітня 1986 року на Чорнобильській атомній електростанції додала пророчим словам про непередбачувальну й небезпечну “зону відчуження” нових вимірів наповнення (екологійного, соціального, медичного тощо) й назавжди поділила час на до та після Чорнобильської аварії.

У 16 річницю трагедії на ЧАЕС у київському Домі кіна відбулась прем’єра картини Роллана Сергієнка “Чорнобиль-2001 – Заповіт”. Це восьмий фільм “чорнобильського циклу” в творчому доробку режисера. До того були: “Дзвін Чорнобиля” (1986), “Поріг” (1988), “Не питай, по кому подзвін” (1989), “Це подзвін по тобі” (1989), “Наближення до Апокаліпсису: Чорнобиль поряд” (1990), “Чорнобиль. Тризна” (1994), “Чорнобиль. Післямова” (1996). Фільм, створений до 15-х роковин аварії – “Чорнобиль-2001 – Заповіт”, – за задумом автора, має стати своєрідною логічною крапкою в циклі картин, присвячених трагедії 1986 року.

За свідченням режисера, він міркував так: якщо настав-таки час підвести певні підсумки в чорнобильській темі, то Україна має бути до цього причетна. Тому фільм став спільним україно-російським проектом і створювався на двох студіях: Київській студії художніх фільмів імени О. Довженка та Російській центральній студії документальних фільмів. Картина поки що існує лише в російському варіанті. Та й чи буде українська версія? Російськомовний дикторський текст, озвучений голосом Боріса Нєвзорова (а це – той самий голос, що звучав за кадром у “Дзвоні Чорнобиля”), накладаючись на голоси реальних героїв “Заповіту”, викриває фактичну адресацію твору – світові поза Україною. Бо ж в Українській землі ця рана не гоїться, біль не втихає, отже, й не потребує додаткових нагадувань.

Символічно, що знімали “Заповіт” оператори, котрі працювали з Р. Сергієнком на першому з його фільмів чорнобильської теми – “Дзвін Чорнобиля”: І. Двойніков, В. Фроленко, К. Дурнов. Двоє з них – Іван Двойніков та Владімір Фроленко – вже пішли з життя. Таким чином, замкнулося певне коло. Втім, завершеність “чорнобильського” циклу ґрунтується передовсім на особливостях організації матеріалу картини.

Працюючи над стрічками чорнобильської серії, Р. Сергієнко, знайшов ориґінальний хід: від фільму до фільму він намагався висвітлити аварію з різних позицій, розглядаючи події з точки зору ліквідаторів, працівників станції, лікарів, військових, селян та інших учасників трагедії, весь час дещо змінюючи кут погляду на проблему при новому поворотові теми. Така концепція відкрила плідну можливість: у наближенні до пізнання Істини про катастрофу та її наслідки, вислухати кілька версій, часом дуже суперечливих. Режисер надає слово і так званим “винуватцям”, і потерпілим – колишнім жителям “зони”, що вона тепер перетворилася на смугу “мертвих” сіл та міст. В кожного з персонажів – своя правда, що й надає проблемі об’ємности, а картинам циклу – поліфонійности звучання.

“Головною помилкою” називає сьогодні режисер те, що знімав кожний наступний фільм, вважаючи, що глядач бачив усі попередні. Можливо, саме тому в останній своїй роботі Р. Сергієнко намагається синтетично об’єднати досвід усіх попередніх стрічок, зібрати воєдино їхню проблематику та залучити вже знайомих глядачеві героїв з їхнім неповторним світовідчуттям, з непростими долями, принциповими позиціями.

*

Прем’єрний показ картини розпочався зі своєрідного прологу: авторові видалося за доцільне показати одночастівку начорно змонтованого хронікального матеріалу, що не увійшов до фільму. Червоний диск сонця, наче запозичений із фантастичних оповідань Бредбері (зняв цей фантасмагорійний закривавлений лик світила покійний нині оператор І. Двойніков), військові вантажівки з написом “Люди”, рудий ліс, ліквідатори в білих халатах з дозиметрами, струми води з брандспойтів, що плескають об стіни будинків, руйнуючи гніздечка ластівок під стріхами. Чорногузи на димарях спорожнілих хат. Мертве місто. На окремих будівлях іще збереглися лозунґи на кшталт – “Працюємо на комунізм”. Сумні залишки цивілізації другої половини ХХ століття. Саме ця, навіть не озвучена частина кінодокументу, що залишилась “за дужками” готового твору, викликає збурення емоцій, спогадів, почуттів в тих, кому довелося “зсередини” пізнати наслідки легковажного ставлення до “приборканого атому”. Хроніка подій – документ епохи, послання нащадкам – заповіт.

Кадри, відзняті під час операцій з ліквідації наслідків аварії, в епіцентрі подій... Емульсія на плівці розкладається, вибухаючи білими плямами, що нагадують дірочки ОТК. Це не брак. Навпаки – безцінний матеріал. Для історії. Втім, під час прем’єрного показу, глядачі в залі усвідомлювали: практично всі, кого ми бачимо на екрані – вже мертві. Включаючи й тих, хто стояв за кінокамерою, знімаючи унікальні кадри. Зображення видається занімілим у жахові від того, що відбувається. Така німота екрана аж ніяк не шкодить художній вартості хронікально-документальних кадрів, навіть видається перевагою, адже не обмежує простору почуттів. Пластичний ряд сприймається як знаковий, активізуючи персональну пам’ять глядача, і впливає невідворотно. Його дієвість обумовлена апелюванням до образів, назавжди закарбованих у нашій свідомості. Адже в кожного – свій Чорнобиль...

Вочевидь, такий пролог допоміг налаштувати глядача на хвилю подій 1986-го, підготувати його безпосередньо до перегляду картини “Чорнобиль-2001 – Заповіт”. Етимологія слова “заповіт” походить від слов’янського “вътіті” ( через “ять”) – “знати”, а коріння “въть” (через “ять”) – “порада”, “згода”, “домовленість”. Таке змістове навантаження і несе фільм як послання нащадкам. Втім, за формою “заповіт” Чорнобиля більше нагадує реквієм (саме так називається меса за померлими – Messa pro defunctis, – якій не вистачає двох головних частин: славослов’я – співу “Gloria” та третьої частини меси – “Credo”, себто – “Вірую”).

Отже – реквієм за загиблими людьми і землями. Новий цвинтар. Трапези на могилах. Біль переселенців, які хочуть неможливого – повернутися до рідної хати – додому.

Машинний зал Чорнобильської станції. Зупинка третього блока. Жінки крадькома витирають сльози. Колишній директор ЧАЕС В. Брюханов (свого часу засуджений, пізніше – амністований) трактує зупинку блока як суто політичний демарш. Закликає всіх, кого не влаштовує перспектива повернутися до печерного способу існування, поважати енерґетику.

Квіти на могилах. За статистикою Чорнобиль обірвав понад 2000 дитячих життів. Майже стільки ж молодих солдатів, з тих, хто пройшов крізь Чорнобиль, обрали шлях суїциду.

Страшні цифри. За кожною – реальні долі. Нема в живих оператора, який фіксував на плівку 9 червня 1986-го операцію “Голка” – В.Фроленка. Станція, знята ним з висоти пташиного лету, постає жахливим чудовиськом, що пожирає людей – відбирає життя в дітей, молодих військових, ліквідаторів... Б’є на сполох дзвін Чорнобиля, немов заклинання долі.

Останнім попередженням з мертвого міста Прип’ять звучить з екрана історія маленької героїні на прізвище Субота – історія її короткого життя та смерти. Прозора символіка імени отримує підтвердження у застереженні, аби не повторилася та сама трагедія з іншою дівчинкою – на ім’я Воскресіння. Патетичність тексту, вочевидь, обумовлена патосом фінального звернення до людей планети із закликом постійно поповнювати потужні потоки віри та любови, звернені до Вічного Розуму.

Учасники прем’єрного показу побачили обличчя, знайомі за попередніми стрічками Р. Сергієнка, спочатку – на екрані, потім – у залі. Люди дякували Богові – кому ж іще?

Як компенсація відсутнього в картині “Credo” перегляд завершився спільною молитвою всіх присутніх. Така вже традиція склалася в останні 5 років – 26 квітня з 20.00 до 20.10 пригадувати тих, кого більше нема з нами, просити добра для тих, хто живе.

Заповіт Роллана Сергієнка

Почесний член Союзу “Чорнобиль” – Роллан Сергієнко – багато років зберігає вірність темі, продовжуючи знімати картини про чорнобильську трагедію навіть тоді, коли інші з різних причин припинили розробку трагічного матеріалу.

Після перегляду режисер погодився відповісти на декілька запитань.

Ірина Зубавіна. “Чорнобиль-2001 – Заповіт” став 8-ю картиною з вашого чорнобильського циклу. Спільна тема, герої, що переходять з фільму до фільму... Чи можна вважати ваш цикл одним багатосерійним проектом, що триває вже 16 років?

Роллан Сергієнко. Так воно і є. Я мрію, щоб глядач отримав можливість подивитися всі 8 картин (від “Дзвону Чорнобиля” до “Заповіту”) поспіль, аби зрозуміти повноту трагедії та багатовимірність проблеми.

Фільм викликає виразні асоціації з такою стрічкою, як “Голос Людмили” Ґуннара Берґдала, у тому розумінні, що авторське сприйняття ситуації докорінно різниться від того, як вона – ситуація – сприймається в Україні. Як вам здається, “Заповіт” розраховано переважно на українського глядача чи на закордонного?

Цей фільм, як вічний докір сумління, не дозволяє забувати біль, навіть задля полегшення життя. Сфери нагальної запотребованости таких картин, вочевидь, не слід обмежувати виключно географічними координатами. Головною для “...Заповіту” є зорієнтованість у часі – він спрямований у майбутнє.

Хронікально-документальні кадри, на яких побудовано картину, несуть потужний внутрішній потенціал. Чи потребує такий “самодостатній” матеріал застосування додаткових засобів художньої виразности?

Будь-який матеріал треба організовувати. “Режисерська обробка” в даному випадкові передбачає ретельний відбір. Парадокс полягає в тому, що звернення до теми Чорнобиля в ігровому кінематографі виявляється не таким вражаючим, як у документальному, де за кожним кадром – реальна драма, справжня трагедія, рівних яким найталановитішому драматургові не вигадати, акторові – не зіграти...

KINO-КОЛО, 16 (зима), 2002



Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com