Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

04.04.2006 19:27

Живий аванґард

Олександр Пєрєвалов, KINO-КОЛОгазета

В Україні - "Французька весна" – Дні французької культури тривалістю цілий місяць. Кінематографічна частина "Весни" стартувала в Донецьку програмою "Довга ніч... короткого метражу". Наступна акція під назвою "КІНО-МІКС" відбудеться в столичному кінотеатрі „Жовтень”, 5 квітня о 19:30. Після Києва програму буде показано у львівському Національному академічному українському драматичному театрі ім. Марії Заньковецької (6 квітня, 20:00) та в донецькому „Кінопалаці "Звездочка" (8 квітня, 21:00).

У середині дев’яностих виникла, а згодом набула поширення тенденція демонструвати німі фільми двадцятих років минулого століття в супроводі живої електронної музики. На початку свого існування кінематограф, з одного боку, становив досить просторе, майже незвідане поле для експерименту й формального пошуку. Із другого – він іще не “сховався” до спеціальних приміщень, тож мистці та публіка трактували його як різновид ярмаркового дійства. Показ фільмів супроводжувався живою музикою і нагадував імпровізований спектакль із багатьох елементів. Це широко використовували, зокрема, численні дадаїсти і представники так званого “французького аванґарду” – вони розглядали фільм лише як один із багатьох складників своїх “мультимедійних” перформенсів. Мистців того часу дуже приваблювала й неприхована “механістичність” кінематографа, що давала змогу бавитися з різноманітними “варварськими” ритмами як зображення, так і звуку. Цей надзвичайно добре збережений старою плівкою ритм дозволив майже через століття цілком органічно “реставрувати” атмосферу кінодійства двадцятих за допомогою електронної музики. З малих клубів мода на “електронізоване” німе кіно поширилася навіть на “великі” фестивалі, й ось тепер жителі Києва, Львова та Донецька матимуть змогу побачити два антологічні фільми “французького аванґарду” в живому супроводі дуету Scratch Massive та саксофоніста Stefff’a із Франції.

Scratch Massive. Обидва учасники електронного дуету Scratch Massive – Себ (Себастьєн Шеню) і Мод (Мод Жеффре) – походять із бретонського портового містечка Сен-Назер. Ліцейські уподобання – Девід Боуї, The Velvet Underground і манчестерська сцена (аж поки Францію накриє потужна хвиля гаузу). Обидва – ді-джеї, 2000 року Себ і Мод створюють власну формацію Scratch Massive, перебираються до Парижа й випускають перший максі-синґл на незалежному лейблі Euterpe. Тоді ж невеличкий лесбійський клуб Pulp у центрі французької столиці, де щочетверга проходить вечірка під назвою N.A.K.E.D., стає центром нової електронної музики, яка вже не так “прив’язана до метронома”? – це Ivan Smagghe, Arnaud Rebotini, Сhloe і, звичайно ж, Scratch Massive. Дует випускає перший великий диск «Enemy and Lovers» (2003), в якому, на думку критиків, музиканти вже доволі далеко відійшли від техно-коренів і почали звертатися до традиційної поп- та рок-музики з виразним психоделічним забарвленням. Того ж року Scratch Massive вирушає в ді-джейське турне клубами світу, а трохи згодом пише музику для двох німих фільмів, яку вперше виконує „живцем” під час демонстрації в паризькому Forum des Images. В українському турі дует тимчасово перетвориться на тріо – разом із Себом та Мод виступить саксофоніст Stefff.

Cinemix1.jpgТристороннє дзеркало/La Glace à trois faces (40’, 1927), режисер Жан Епштейн. Визначний режисер і теоретик кіна Жак Епштейн народився 1897 року у Варшаві. Ще дитиною переїхав до Франції, де під час навчання в медінституті міста Ліона познайомився з Оґюстом Люм’єром і захопився завдяки йому кінематографом. Епштейн асистує режисерам у стрічках Жермени Дюлак, Абеля Ґанса та Луї Деллюка, а після виходу двох перших теоретичних праць – “Вітаю, кіно” й “Лірософія” – отримує змогу фільмувати самостійно. “Тристороннє дзеркало” належить до найцікавіших експериментів кіномистця. Тут він намагається перевірити на практиці низку теоретичних думок щодо фотогенії та кінематографічного простору-часу. Використавши сюжет Поля Морана, Епштейн розповідає про головного героя голосами трьох закоханих у нього жінок – режисер прагне показати через кінозасоби, як “фраґменти кількох минулих утілюються в єдине сьогодні”. Епштейнові експерименти й теорії, зокрема, дали змогу кінематографу подолати “прямолінійність часу” й відкрити для нього давно звичні для нас – але зовсім нові 80 років тому – можливості.

Cinemix2.jpgCinemix3.jpg

Гойдалки/Balançoires (30’, 1928), режисер Ноель Ренар. Глядач цього фільму, що залишився єдиною режисерською роботою Ноеля Ренара, має нагоду поспостерігати за парою закоханих на великому міському ярмарку – загадковий факір віщує їм невеселе майбутнє, але після пробудження життя бачиться ще прекраснішим, ніж доти. Ренарова картина вражала сучасників сміливими візуальними ефектами, багатофігурною “масовкою”, рухливою камерою і несподіваним монтажем. Ориґінальна копія була кольоровою (розфабованою кадр за кадром), а своєрідний гумор дійства підкреслювали несподівано зафільмовані титри. У стрічки дуже вдала назва: по-перше, її можна перекласти і як “містифікація”, а по-друге – гойдається в ній майже все. Надзвичайна насиченість ритмом, рухом і гумором зробила “Гойдалки” одним із найулюбленіших об’єктів для сучасних міксів.




Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com