Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

07.04.2006 20:42

Фестиваль допрем’єрних показів ("Французька кіновесна")

Сергій Локотко, Олексій Першко, KINO-КОЛОгазета

В Україні триває "Французька весна" – Дні французької культури, що проходять цілий місяць. Кінематографічна частина "Весни" стартувала 1 квітня в Донецьку програмою "Довга ніч... короткого метражу". Наступна акція під назвою "КІНО-МІКС" відбулася в столичному кінотеатрі "Жовтень" 5 квітня. Ще одну акцію "Весни" – Фестиваль допрем’єрних показів – першими побачать глядачі Харкова (програма стартує там 7 квітня в кінотеатрі "Кінопалац"). Загалом кіночастина "Французької весни" відвідає Київ, Донецьк, Львів, Харків, Одесу й Дніпропетровськ.

De_Battre_poster160.jpg"І серце моє завмерло"/De battre mon coeur s'est arrêté (107’, Франція, 2005); режисер: Жак Одіар; сценаристи: Жак Одіар, Тоніно Бенаквіста; оператор: Стефан Фонтен; актори: Ромен Дюріc, Нільс Ареструп, Лін Дан Фам, Жіль Коен, Ор Атіка, Емманюeлль Девос.

Хіба могли організатори фестивалю "Молодість" у далекому 1994-му знати, що вони запрошують до себе режисера, котрий за якихось 12 років зробиться – і про це вже можна говорити впевнено – одним із живих класиків французького кіна, знявши лише чотири фільми. Звичайно, їм було відоме його прізвище, адже його батько – Мішель Одіар – справді культова постать французького кінематографа, автор сценаріїв понад сотні стрічок, улюблений сценарист і діалогіст великого Жана Ґабена, для якого він написав діалоги в таких класичних фільмах, як "Мавпа взимку" та "Мелодія з підвалу". Словом, це один із не дуже численних кінематографістів, яких беззаперечно вважають авторами. Існування "стилю Одіара" не піддають сумніву навіть його недоброзичливці. І Одіар-молодший не заперечує, що став сценаристом під впливом батька, ба навіть більше: перший свій сценарій до фільму Клода Міллера "Смертельна прогулянка" (1983) Жак написав у співавторстві з Мішелем. Потім були сценарії до фільмів Жозіан Баласко, Едуара Нієрманса "Янгольский пил" (1986), Жерома Буавена "Бакстер" (1988), Мішеля Блана "Велика втома" та Тоні Маршалл "Інститут краси "Венера" (1998).

Але настав час, і Одіар-молодший, вирішив стати, як і його батько, режисером. Це здійснилося 1993 року, коли він за власним сценарієм зафільмував "Подивись, як падають чоловіки" з Жаном-Луї Трентіньяном та Матьє Кассовіцом у головних ролях. У Києві на "Молодості", як пригадується, стрічка пройшла майже непоміченою, тоді як у Франції її відзначили відразу трьома "Сезарами" (за найкращий повнометражний дебют; Жюльєтт Вельфленґ – за найкращий монтаж; Матьє Кассовіц – найкращому молодому акторові). Слід сказати, "Сезарами" відзначено всі режисерські роботи Жака Одіара: так, другий фільм – "Дуже скромний герой" – отримав одного "Сезара", третій – "Читай по губах" – трьох, а останній – "І серце моє завмерло" – вже вісім статуеток. І це не згадуючи про інші нагороди – як французькі, так і міжнародні.

Доки Одіар знімав перші два фільми, він іще продовжував писати сценарії для своїх колеґ (останнім був "Інститут краси "Венера"), але опісля зосередився тільки на власних картинах. На запитання автора цих рядків, ким він вважає себе насамперед – сценаристом чи режисером, Жак Одіар відповів: "Мені треба було зняти дві стрічки, аби погодитися з тим, що я можу ставити фільми, а зараз у мене немає часу запитувати себе про таке". Це, власне, і зрозуміло з огляду на те, з яким сумлінням мсьє Одіар працює над кожним аспектом своїх кінотворів: не тільки над сюжетним та візуальним, а й над звуковою доріжкою, кастинґом, монтажем тощо. Радимо під час перегляду його останнього фільму уважно слухати звукову доріжку, адже та складається щонайменше із трьох шарів – техна та гіп-гопу, що його постійно слухає головний герой картини (Ромен Дюріс), звуків реальности й чудової музики Александра Деспля (котрий, як, до речі, й багато інших членів знімальної команди, працює з Одіаром уже вчетверте). Це – приклад справжньої досконалости, як, власне, й увесь фільм.

"І серце моє завмерло" – перший римейк в Одіаровому доробку, хоча ориґінал ("Пальці"/Fingers, 1978, США, режисер Джеймс Тобак) і зазнав значних трансформацій – незмінною залишилася тільки сюжетна канва: головний герой іде слідами батька й починає працювати в нерухомості, не гребуючи разом із компаньйонами брудними методами, серед яких найбезвинніший – підкидання щурів у будинок, із якого треба "викурити" впертих мешканців. Та одного разу він зустрічає друга своєї покійної матері – відомої піаністки – і пригадує, що його теж колись вважали перспективним музикантом. Відтоді його не полишає прагнення повернутися до чарівливого світу музики. До чого це приводить – подивіться самі. Скажемо тільки те, що в житті завжди є місце прекрасному.

Сподіваємося, після перегляду картини ви погодитеся, по-перше, із членами Французької кіноакадемії (ті віддали їй вісім "Сезарів", серед яких усі головні – за найкращий фільм, за найкращу режисуру, за найкращу музику, за найкращий монтаж, за найкращу чоловічу роль другого плану, але – на жаль – не присудили ще одного: за найкращу чоловічу роль); по-друге, із членами Британської кіноакадемії, які визнали цю роботу найкращим іноземним фільмом року; по-третє, із членами Французької асоціації іноземної кінопреси, котрі вдостоїли її такого самого звання; і, нарешті, із французькими кіножурналістами, які віддали свою премію "Кришталевий глобус" не тільки "...Серцю" як найкращій стрічці, а й Роменові Дюрісу як найкращому акторові.

Залишилося дочекатися зустрічі з фільмом, а ще сподіватися, що й наступні картини Жака Одіара – "Пророк" і "Зниклі" – не зрадять наших сподівань.

fauteuils_poster160.jpg"Місця в партері"/Fauteuils d’orchestre (106’, Франція, 2005); режисер: Даніель Томпсон; сценаристи: Крістофер Томпсон, Даніель Томпсон; оператор: Жан-Марк Фабр; актори: Сесіль де Франс, Альбер Дюпонтель, Валері Лемерсьє, Клод Брассер, Сюзанн Флон, Лаура Моранте, Дані, Сідні Поллак.

Даніель Томпсон, може, й не надто відома українському глядачеві режисерка, хоча обидві її попередні роботи – "Різдвяний пиріг" та "Історія кохання" з Жюльєтт Бінош та Жаном Рено – й було демонстровано на наших екранах. Водночас у Франції вона, поза сумнівом, серед найшанованіших кінематографістів. Річ у тім, що Томпсон розпочала свій шлях у кіні як сценаристка, в чиєму доробку такі картини, як "Велика прогулянка" (1966, найуспішніший французький фільм за всю історію) та "Мозок" (1968) Жерара Урі, "Бум" (1980) та "Бум-2" (1982) Клода Піното, "Королева Марґо" (1995) та "Всі, хто мене любить, сідають на потяг" (1997) Патріса Шеро і ще зо два десятки не менш помітних фільмів. І лише наприкінці минулого століття вона сама стає за камеру, щоб самостійно переносити на екран власні задуми. Усі три її картини – це міські комедії, в певному розумінні водевілі. В останньому кінотворі Даніель Томпсон, що його буде представлено на суд українських глядачів, бачимо дослідження паризького мистецького середовища. Тут і популярна актриса (Валері Лемерсьє), яка прагне грати більш інтимістські ролі, й талановитий піаніст (Альбер Дюпонтель), який мріє грати передусім для наївної та необізнаної на музиці публіки, й відомий колекціонер (Клод Брассер), який розпродає колекцію всього свого життя, і юна провінціалка (Сесіль де Франс, володарка цьогорічного "Сезара"), яка шукає щастя у великому місті. Шляхи їхні перетинаються в Café de Théâtre, де вони намагаються позбутися численних неврозів за філіжанкою кави або за стейком по-татарськи з картоплею. І, зазначимо, доволі вдало.

Crustaces_poster160.jpg"Павлики-равлики"/Crustacés et coquillages (93’, Франція, 2005); режисери і сценаристи: Олів’є Дюкастель, Жак Мартіно; оператори: Матьє Пуаро-Дельпеш, Антуан Еберле; актори: Валерія Бруні-Тедескі, Жільбер Мелькі, Жан-Марк Барр, Жак Бонаффе. Дистриб’ютор в Україні – МКФ "Молодість".

На думку одного з режисерів фільму "Павлики-равлики", Жака Мартіно, вони намагалися зафільмувати історію "з присмаком утопії, у світі якої гра бажань не конче призводить до конфронтації". Не нам судити, чи вдалося це їм, але чекали від цього твору дещо іншого – самі співавтори неодноразово підкреслювали, що вони спробують зафільмувати ґей-версію "Сусідки" Франсуа Трюффо. Оцього їм точно не вдалося (від себе додамо: все, що робиться, – робиться на краще), але фільм, можливо, саме завдяки такій піар-кампанії, не пройшов непоміченим. Він брав участь у минулорічному Берлінському МКФ, у секції "Панорама", де й отримав (разом зі справді видатною стрічкою Раду Міхайляну "Іди, живи та ставай" – ось що дивно) приз від мережі кінотеатрів європейського кіна Europa Cinemas.

Сюжет цього опусу, витриманого в модній зараз у Франції стилістиці водевілю, доволі простенький: Марк привозить до будинку на середземноморському узбережжі, де він у дитинстві проводив канікули, всю свою родину. Беатрікс, його дружина, намагається (й досить успішно) поділити свій вільний час між родиною та набридливим коханцем. 19-річна донька Лора тільки й чекає, коли ж її бойфренд-байкер повезе її до далеких обріїв, а 17-річний син Чарлі запрошує погостювати в них свого найкращого друга Мартена, сексуальна орієнтація якого починає заполоняти думки обох батьків. І це не дивно, адже й вони мають у своїх шафах не один скелет. Закінчується фривольне дійство танцювальною сценою а-ля Кітано, ось тільки таланту й відчуття міри авторам "...Равликів", на жаль, не вистачило...

AngelA_poster1160.jpg"Ангел-А"/Angel-A (90’, Франція, 2005); сценарист і режисер: Люк Бессон; оператор: Тьєррі Арбоґаст; актори: Джамель Деббуз, Рі Расмуссен, Жільбер Мєлькі, Серж Рябукін. Дистриб’ютор в Україні – "Централ Партнершип Україна".

Дрібному шахраєві Андре, що він заборгував всім паризьким бандюкам одразу, лишається лише один достойний вихід – самогубство. Але на нічному мосту через Сену він опинився не один – перед ним в темну воду стрибає неземної вроди дівчина, й Андре з потенційного самогубця перетворюється на рятівника. Між Ангелою й Андре виникають досить дивні стосунки – дівчина готова виконати будь-яку примху свого рятівника, і навіть більше. Починається їхня чудернацька одисея вулицями такого незнайомого і прекрасного міста… Колись молодий режисер Люк Бессон, кожний фільм якого майже автоматично ставав культовим ("Підземка", "Блакитна безодня", "Нікіта", "Леон"), схоже, щиро повірив у власну геніальність і заявив, що, подібно великим майстрам минулого, залишить по собі лише 10 фільмів. Обіцянку доводиться виконувати, і тому проміжок між "Жанною Д’Арк" и "Ангелою" склав довгих шість років – весь цей час колись поважаний режисер старанно марнував репутацію, продукуючи недолугі "молодіжні фільми" за американською моделлю. Бессон ретельно готував своє режисерське повернення, створивши навколо проекту завісу інтригуючої таємниці: відомо було лише те, що фільм буде незвично чорно-білим, а в головній ролі з’явиться французька суперзірка арабського походження Джамель Деббуз (однорукий помічник зеленщика з "Амелі"). Щодо таємничої Ангели, то данська топ-модель Рі Расмуссен настільки схожа на Анн Парійо ("Нікіта") та Міллу Йововіч ("П’ятий елемент"), що стає навіть моторошно. А ось такого Парижу – як запевняють французи – навіть вони не бачили…

Marock_poster160.jpgMarock (100’, Франція, 2006); сценарист і режисер: Лайла Марракші; оператор: Максім Александр; актори: Моржана Алауї, Матьє Бужена, Разіка Сімозраґ, Фатім Лаяші. Дистриб’ютор в Україні – "Українська DVD-компанія".

Дещо загадкова назва фільму – це насправді легко зрозуміла гру слів: Maroc французькою – країна Марокко, а Ma rock – "мій рок", себто рок-музика. Режисерка-дебютантка марокканського походження Лейла Марракші насправді вже давно працює в кіні. Після кількох років роботи асистенткою, двох короткометражок ("Загублений горизонт" і "200 диргамів") та кількох документальних фільмів вона логічно вирішила перейти у "велику форму". Дія фільму відбувається в сучасній Касабланці, де місцева "золота молодь", на думку авторки, "перебуває у стані певної шизофренічности – живучи згідно із західними моделями та стандартами – хоча й лишається тісно пов’язана з віковими традиціями своєї країни". Тема Marock’у досить поширена і зрозуміла: 17-річна Ріта переживає свою першу справжню історію кохання, й це призводить до конфронтації із "традиційною" родиною. Цікаво, що і в Марокко, й у Франції фільм ішов як романтична молодіжна комедія, а відбірники Канна визнали його достатньо цікавим для вельми поважної програми "Особливий погляд". Французи ностальгійно пригадали трилогію Клода Піното з юною Софі Марсо ("Бум", "Бум-2" і "Студентка"), а в Марокко публічну дискусію викликала хіба що сцена кохання дівчини-арабки та хлопця-єврея. Французькі критики закинули Marock’ові деяку поверховість – творці стрічки торкаються серйозних питань і миттю забувають про них заради "легковажних" почуттів. Але 30-річна режисерка не збиралася вдаватися до аналізу. Вона просто повернулася до власної юности…

Lieutenant_poster160.jpg"Юний лейтенант"/Le Petit lieutenant (110’, Франція, 2005); режисер: Ксав’є Бовуа; сценаристи: Ксав’є Бовуа, Ґійом Брео, Жан-Ерік Труба; оператор: Каролін Шампетьє; актори: Наталі Бай, Жаліль Леспер, Рошді Зем, Ксав’є Бовуа, Жак Перрен.

Молодий випускник Поліцейської школи – нормандський провінціал Антуан – незважаючи на протести родини, обирає першим місцем служби небезпечний Париж. В одному підрозділі з ним опиняється жінка-капітан Каролін Водьє, яка на кілька років полишала службу через проблеми з алкоголем. 50-річній Водьє молодий лейтенант нагадує загиблого сина, і вона "бере під крило" наївного, але палаючого ентузіазмом Антуана. У каналі Сен-Мартен знаходять труп клошара-поляка. Слід виводить на всюдисущу російську мафію…

15-річного Ксав’є Бовуа теж свого часу "витягнув" із рідної Нормандії до Парижа відомий критик Жан Душе, і Бовуа сповна виправдав покладені на нього надії – зараз він відомий сценарист, актор і автор чотирьох помітних повнометражних фільмів. "Юний лейтенант" став у Франції не просто черговим "поларом", а й однією з найцікавіших кіноподій минулого року. Бовуа використав модну зараз "виробничу стилістику", намагаючись максимально наблизити екранне дійство до справжньої атмосфери поліцейського відділку, задля чого сам провів понад рік "у професійному середовищі". У результаті авторський кінематограф майже "без швів" злився з реальністю, давши нову, дещо незвичну якість. "Юного лейтенанта" схвально сприйняли і критика, і глядачі, що цілком логічно принесло йому кілька номінацій на національну кінопремію "Сезар". Однак нагородили нею тільки Наталі Бай – за найкращу жіночу роль (яка в ориґінальному сценарії спершу була чоловічою!). Шкода…

Du_jour_au_lendemain_poster.jpg"Не сьогодні – завтра"/Du jour au lendemain (93’, Франція, 2006); режисер: Філіпп Ле Ґе; сценаристи: Олів’є Даза, Філіпп Ле Ґе; оператор: Жан-Клод Ларр’є; актори: Бенуа Пульворд, Анн Консіньї, Руфус, Бернар Блош.

День починається для Франсуа Бертьє просто жахливо: сусідський пес не давав спати, кавоварка вибухає в руках, мішок зі сміттям рветься біля ліфта, надворі страшна злива, у метро повно недоброзичливців, а нестерпний бос погрожує звільненням. Але на завтра все докорінно змінюється, і Франсуа з кожним кроком починає дедалі більше щастити. Що ж діється? Чому навколишній світ став раптом такий привітний, і чи потрібне нашому героєві це везіння?

Режисер Філіпп Ле Ґе продовжує фільмувати свої сучасні притчі, й після дуже влучних та кумедних спостережень над містичною владою і природою грошей у фільмі "Ціна життя" (2003) вирішив дослідити феномени людського щастя й везіння. Надихався він при цьому передусім літературою, причому досить неочікуваною. Вартісний прототип нашого сучасника, змордованого суєтним життям, Ле Ґе знайшов у "підпільній людині" російського класика Достоєвського. А у старанно нав’язуваному нинішнім суспільством принципі – досягти за будь-яку ціну "рекламного" щастя і споживацького достатку – режисер і взагалі вчув відголос тоталітарних антиутопій англійця Олдоса Гакслі. А на ідею цієї стрічки Філіппа Ле Ґе наштовхнув відомий вислів Жана Кокто: "Успіх – це непорозуміння"… Однак не лякаймося – насправді це смішна й розумна комедія з чудовим бельгійським актором Бенуа Пульвордом у головній ролі. Кінобайки Ле Ґе позбавлені моралізаторства – це просто спостереження й констатація. А музика Філіппа Ромбі дала французьким критикам змогу пригадати музичні комедії Жака Демі.



Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com