Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

12.04.2006 20:20

Базові інстинкти стали іншими ("Основний інстинкт-2: Жага ризику" Майкла Кейтона-Джоунса)

Ігор Грабович, АРҐУМЕНТ-КІНО

ОСНОВНИЙ ІНСТИНКТ-2: ЖАГА РИЗИКУ/BASIC INSTINCT 2 (2006, Німеччина – Іспанія – Велика Британія – США, 114’); сценарист: Ліора Беріш, Генрі Бін; режисер: Майкл Кейтон-Джоунс; оператор: Дьюла Падош; актори: Шерон Стоун, Девід Морріссі, Шарлотта Ремплінґ, Девід Тьюліс.

Скажу одразу – мені не подобається "Основний інстинкт-2". Нічим. Ні "синюшним" гайтеківським зображенням, ні абсолютно ідіотським сюжетом, ні перестаркуватою Шерон Стоун, ні схожим на відмороженого Лайама Ніссона актором Девідом Моріссі. Стрічка центрована на Шерон Стоун, котра не вдягає двічі одні й ті самі лахи і здебільшого красується в них, приймаючи якісь знакові для себе пози. Проте фінальний монолог її героїні біля Моріссі в інвалідному візку змушує мене повернутися до першого "Основного інстинкту" і ще раз глянути на те, чому він нам усім (чи багатьом) так сподобався далекого 1992 року.

У фіналі "Основного інстинкту-2" Кетрін Тремел розповідає свою версію подій, що сталися у фільмі. Вона каже, що всі вбивства, попри численні підозри, здійснили не божевільна письменниця та продажний поліцейський, а психіатр, котрий використав їх як "димову завісу" для того, щоб звести порахунки. Він убив скандального журналіста, який забрав у нього дружину, саму дружину, бо як вона, сука, посміла його зрадити (?) і тому подібне. Врешті, ми не бачимо ні спростування, ні підтвердження цієї версії. І така невизначеність у фіналі стає своєрідною точкою зору на дилогію (якщо її так можна назвати) вцілому.

"Основний інстинкт" Пауля Верговена вийшов на екрани влітку 1992 року. Наскільки я пам’ятаю, фільм не був у нашому кінотеатральному прокаті, проте одразу з’явився на піратському відео. 1992 року існували ще відеосалони, де картину можна було побачити не тільки з телевізора, але і на великому екрані з відеопроекції. Згодом фільм з’явився на телебаченні зі знаменитими чотирма вирізаними цензурою секундами, і ось уже п’ятнадцять років фільм продовжує привертати до себе увагу.

Звичайно, стрічка викликала сенсацію. Досьогодні з цілого переліку відкриттів у пресі здебільшого згадують сцену, де Шерон Стоун перекидає ноги і в якусь мить їх розводить, демонструючи, що вона без білизни. Проте на початку дев’яностих "Основний інстинкт" виглядав революційним не тільки через це. Він був одним із фільмів, що сформували особливу атмосферу тогочасного кіна.

Basic_nstinct_frame.jpg

1991-го на екрани вийшла картина Джонатана Демме "Мовчання ягнят". Фільм мав не тільки касовий успіх, але й отримав п’ять "Оскарів" у найголовніших номінаціях. Він зробив з Ганнібала Лектера культового персонажа. Власне, з нього і починалися дев’яності – часи нечуваної свободи і нечуваної небезпеки від її наявности. Це були часи, коли до влади наближався Клінтон – молодий сексапільний демократ, чиї походеньки наприкінці дев’яностих, власне, і закриють прекрасну епоху.

Це був час, коли дебютував Квентін Тарантіно зі "Скаженими псами" (1992) та Кевін Сміт з "Клерками" (1994). Час, коли на екрани вийшли запаморочливі "Гра Покоління Дум" (1995) Ґреґа Аракі, "Звичайні підозрювані" (1995) Браяна Cінґера та "Ромео у крові" (1994) Пітера Медака. Зафільмував свій леґендарний трилер "Сім" (1995) Девід Фінчер. Це було кіно з абсолютним торжеством сукбєктивного погляду на світ. У фільмах дев’яностих не було ніякої відсторонености – ми все бачили очима головного героя. Були змушені приміряти його оптику на себе.

І головним героєм дев’яностих стає саме ідейний серійний убивця, чий погляд на світ вирізняється максимальною суб’єктивністю та навіть ексцентричністю. Джон До, котрий вбиває людей, що здійснили сім смертних гріхів, включаючи самого себе як одержимого погордою. Ганнібал Лектер, гурман та естет, котрий поїдає невихованих та грубих пацієнтів і, нарешті, Кетрін Тремел – бісексуальна письменниця-психолог, яка маніпулює людьми, а потім убиває їх, уміло переводячи стрілки на інших. У всіх цих героях, крім їхньої одержимости та явного відриву від, сказати б, звичайних різників, була присутня ще одна риса – надзвичайно характерна саме для дев’яностих. Усі вони хотіли бути визнаними та леґалізованими. Особливо це стосувалося Джона До, котрий хотів достукатись до людських сердець, надати людям урок, який вони ніколи не забудуть. Ганнібал Лектер також мріяв про те, щоб знайти свій світ і жити у ньому. Врешті-решт, він покидає своїх переслідувачів і осідає у Флоренції, місті Макіавеллі та прославленої ним родини Борджіа.

Але "Основний інстинкт" проблему леґалізації серійного вбивці розглядає як власне суспільну проблему, формує своєрідну структуру, у якій вона проявляється у повній мірі. Придивимось до картини. Хто її головний герой? Про що вона?

Моя версія: історія у фільмі – фантазія однієї людини. Картина розповідає про потяг до вбивства, як про основний людський інстинкт, а також про пошук алібі, яке б виправдало отой самий потяг. Це, власне, і є спокуса свободою, грою сил, котрі так важко контролювати й котрі не можуть бути леґалізовані, хоча й прагнуть цього вкрай наполегливо.

Головний герой картини – детектив Нік уже три місяці не випиває, не вживає наркотиків і стримує свою аґресію. Його знайомство з героїнею Шерон Стоун повертає йому усе це. Стається це у перших півгодини фільму. Нік та його напарник приїжджають до письменниці, яку підозрюють у вбивстві підстаркуватої рок-зірки. По дорозі на допит ми дізнаємось, що письменниця пише новий роман про детектива, який покохав не ту жінку, і вона його вбиває. Одночасно письменниця пропонує детективу Ніку закурити, а той відмовляється, бо покинув. "Це ненадовго", – відповідає йому Кетрін Тремел. У поліцейській дільниці відбувається знаменита сцена з демонстрацією відсутности білизни, а потім і перевірка на детекторі брехні. Згодом Нік відвозить Кетрін додому, і ми дізнаємося, що його також перевіряли на детекторі брехні після вбивства туристів. Він витримав перевірку. "Отже, ми обоє невинні", – підсумовує Кетрін Тремел. Таким чином герої ототожнили себе одне з одним. Після повернення до друзів-поліцейських Нік випиває подвійного "Джека Деніелса", конфліктує з офіцером відділу внутрішніх розслідувань, кохається та викурює свою першу цигарку за три місяці.

Таким чином функція героїні Шерон Стоун – це функція свого роду будителя основних інстинктів, провокатора і водночас адвоката. Власне, Кетрін Тремел не існує. Вона – фантазія кількох людей, які змушені приховувати власну злочинну природу. Детектив Нік – потяг до наркотиків та вбивства, поліцейський психіатр Бет – бісексуальні нахили, тощо. Всі вони – люди, що так чи так змушені пристосовуватись, жити за певними суспільними правилами. Їм важко зреалізувати себе, тоді як для Кетрін Тремел це цілком можливо. Все їй сходить з рук: убивства, вживання наркотиків, бісексуальність. Вона може купити яких завгодно адвокатів, вміє маніпулювати людьми. Крім того, вона знаменитий письменник. Так у дев’яності виглядала людина, якій усе дозволено. На доказ того, що героїня не існує, можна назвати сукню Кетрін Тремел, у якій вона прибуває у поліцейську дільницю. Сукня не просто символічно біла, як екран, куди можна проектувати свої фантазії. (А це один із класичних способів показати видіння, згадаймо Фелліні). Вона ще й свідомо відсилає до сукні Кім Новак у картині Альфреда Гічкока "Запаморочення" (1958) – ще одній історії про цілком фантомну жінку, придуману головним героєм.

Basic_nstinct_frame2.jpg

Утім, демократична утопія про безкарність швидко скінчилась. Її завершив той же Білл Клінтон 1997 року. А завершив тому, що йому не вдалося леґалізувати Моніку, не вдалося зам’яти скандал; дійшло до того, що він навіть вагався – мав із нею секс, чи ні. Так фантазія вирвалась на свободу й обернулася сповненою ґротеску реальністю.

У кіні це видно хоча б на прикладі стрічок Девіда Фінчера. 1997 року він зафільмував "Гру", у якій мільярдера виводять зі стану меланхолії шоковими методами, а 1999 року – "Бійцівський клуб", де суб’єктивність врешті обертається на цілком об’єктивні вибухи у фіналі картини. Власне, це був своєрідний кінець епохи справжньої демократії, де людина може робити все, що завгодно, бо вона відповідальна тільки перед собою. Прихід республіканців до влади та поява "Матриці" (1999) братів Вачовських усе це заперечила. Замість внутрішніх суперечностей та сумнівів у власній природі, з’явилася Велика Змова і ворог став зовнішнім аґресором, якому слід дати відсіч. У Голлівуді стало більше заборонених тем. Охочі можуть прочитати про це у статті Лінди Рут Вільямс " В Америці (Буша) сексу немає", опублікованій у шостому числі російського журналу "Искусство кино" за 2004 рік. Там журналістка проводить інтерв’ю з трьома леґендарними голлівудськими режисерами, відомими своїми еротичними стрічками: Паулем Верговеном, Браяном де Пальмою та Вільямом Фрідкіним, які у сучасному Голлівуді не можуть здійснити нові проекти. І, до речі, еротичний трилер – улюблений кіножанр Білла Клінтона.

"Основний інстинкт-2" чекав п’ятнадцять років, щоб бути зреалізованим. Те, що ми бачимо у цьому фільмі, викликає здебільшого сміх у залі. Секс тут не схожий на секс, потяг до вбивства взагалі не присутній. Тут історія стає цілковито об’єктивною, бо головним героєм виступає маніпулятор, котрий хоче досягти своєї мети, і мета ця – не леґалізувати себе як наркомана, вбивцю, алкоголіка чи гомосексуаліста, а просто помститися за образи. Цілком сучасна логіка. Базові інстинкти стали іншими.




Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com