Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

14.04.2006 18:07

Полювання на матрьошку ("Полювання на піранью" Андрія Кавуна)

Ігор Грабович, АРҐУМЕНТ-КІНО

"Полювання на піранью"/"Охота на пиранью" (Росія, 2006, 125’); режисер: Андрій Кавун; сценарист: Дмітрій Звєрьков; оператор: Роман Васьянов; актори: Владімір Машков, Євґєній Міронов, Свєтлана Антонова, Віка Ісакова, Олексій Горбунов, Сергій Гармаш, Андрєй Мєрзлікін, Міхаіл Єфрємов.

Вихід на екрани чергового російського блокбастера вже не є чимось сенсаційним – це звичайна, навіть буденна річ. Ми звикли і до самого визначення "блокбастер по-російськи" і до того, що реґулярно з’являються картини, котрі намагаються стати супергітами. Принаймні так все виглядає, коли дивишся на ситуацію російськими очима. Зрештою, успіх "блокбастерів по-російськи" – обох "Варт" та "9 роти" – це цілком підтверджує – насамперед за касовими зборами. І переглядаючи "блокбастери по-російськи", не скажеш, що вони "погано зроблені". Особливо це стосується "Денної варти". Видовище переконує саме по-собі: дивлячись на екран, ти перестаєш рефлексувати – стрічка тебе затягує.

Росіяни добились того, чого майже ніколи не було в російському кіні – цінности самого видовища, без усіляких там культурних підкладок. Дійство тут самоцінне. Інша річ, що блокбастер тому і "по-російськи", що є у ньому певне незнищенне ядро, без якого він би став ще одним космополітичним продуктом.

У "Денній варті" таким ядром є фінал картини, коли герой Хабенського встигає написати крейдою долі своє побажання на стіні вцілілого будинку провидиці. У такий спосіб він повертає свою долю до фатальної зустрічі з провидицею: ми бачимо його у момент прийняття важливого рішення. Хабенський каже "Ні" і виходить на вулицю, де повинен зустріти Світлану. На лавці сидять чорний та білий маги і сперечаються, чи впізнають наші герої одне одного. Вони впізнають. Ось це і є фінал "блокбастера по-російськи", і цей фінал повністю закреслює блокбастер як такий. Росіянам не жанр потрібен, а щось своє, рідне, наприклад, зустріч молодих людей у Москві вісімдесятих. Ось вони зустрінуться, погомонять, з’їдять морозива, а там відбудеться ще одна "душевна" радянська історія у стилі, скажімо, Рязанова. І ніякої тобі боротьби зі злом, взагалі нічого.

Так сталось і в фіналі "9 роти", коли живим зі знайомих нам персонажів залишився тільки Лютий, і за кадром ми чуємо його монолог зі словами, про те, що "ми перемогли". Це – чистий зразок ідеології, котра визнає тільки абстрактні правила і грається людським життям, як захоче. І саме ідеологічний залишок і є певним незнищеним ядром "блокбастера по-російськи". Не просто розповісти кінематоґрафічно грамотну історію, а ще зробити висновок, який був би заспокійливим для мільйонів співвітчизників.

Зрештою, російський блокбастер схожий на матрьошку, яким би банальним не виявилось це порівняння стосовно росіян. Тобто декларований жанр насправді приховує у собі ще одне послання, а те, своєю чергою, – інше, і так далі, аж до того самого незнищенного ядра.

Новий російський блокбастер "Полювання на піранью" також має за мету перевищити певні показники – принаймні, фінансові. Під час перебування у Києві один з продюсерів сказав, що картина може стати більшим гітом за "9 роту".

А тепер спробуємо заглянути у нашу нову матрьошку. "Полювання на піранью" – це екранізація однойменного роману Алєксандра Бушкова. Бушков живе у Красноярську досить замкнено й інтерв’ю не дає. Щоправда, дев’ятого квітня він відвідав Київ, де був досить охочий до слів, але про це згодом.

Найперше враження від роману – він довгий, дуже довгий. У ньому багато подій і особливо багато трупів. Тобто кількісно їх і двох десятків не набереться, але вражає постійне бажання автора підсовувати головному герою все нових і нових людей для знищення. Тобто живі люди стають свого роду перешкодою на шляху героя до мети. Інші способи подолання перешкод, як і самі перешкоди, Алєксандру Бушкову не особливо спадають на думку. Зрештою, не слід присікатись – такою є вимога жанру. А "Полювання на піранью" входить до серії романів про капітана першого ранґу Кірілла Мазура, котрий служить у підрозділі морського спецназу "Піранья". В романі він подорожує з молодою (на двадцять років молодшою) дружиною на плоту сибірською річкою. Якоїсь миті над ними пролітає вертоліт, згодом він приземляється і троє військових беруть у полон полковника та його дружину. У полоні вони дізнаються, що їх викрав такий собі Прохор Пєтровіч Ґромов, щоб влаштувати на них та інших полонених полювання в тайзі. Полювання розпочато, йому та подальшому порятунку героїв і присвячено роман. Завершується історія помстою Мазура – він убиває Ґромова, проте не відчуває ніякої радості. "У душі була порожнеча" – останні слова роману.

Роман також є своєрідною матрьошкою, де у нехитрий жанр напхано безліч ремінісценцій та відсилань. Наприклад, Прохор Пєтровіч Ґромов – це герой роману Шишкова "Уґрюм-ріка". А фальшивий Прохор Пєтровіч свідомо копіює головного героя і змушує усіх навколо робити те саме. Бушков змальовує свого героя відверто схибленим і не тільки на романі Шишкова, але й на буддизмі. Мазур не міг отримати задоволення від помсти тому що Ґромову не було шкода ні власного життя, ні чийогось іншого. Йому навіть було цікаво, у якому тілі він опиниться згодом. Інші звернення у романі стосуються філософії екзистенціалізму, котра тут сформульована коротко: "Весь світ проти тебе". Сам Кіріл Мазур зауважує, що цілком поділяє таку філософію. Все інше у романі – це просто способи вбивства мисливців, розмаїтих тайгових тваринок для наступного їх поїдання та сексуальні епізоди (цитую: "Вибачте за вульгаризми, добре відтрахана баба на крилах летить по життю"). Відчувається і туга за Радянським Союзом і навіть солідарність із Чорноморським флотом, який буде завжди російським. Але це вже деталі.

Важливо, що картина Андрія Кавуна "Полювання на піранью" – це зовсім інша історія. Збережена тільки сюжетна канва – полювання на людину, а також імена головних героїв. Додано набагато більше – зав’язка історії, мотивації головних героїв, їхній статус, а також додані персонажі, яких не було у романі. Сценарій Бушков відмовився писати, але на екранізацію погодився. Сценарист Дмітрій Звєрков віддався на волю своїй фантазії. Найбільшого кориґування зазнав Прохор Пєтровіч Ґромов. У романі він не особливо прописаний – ми не дізнаємось ні його походження, ні причин його божевілля. У фільмі все це є. 1974 року маленький хлопчик стає свідком нещасного випадку під час експерименту у секретній хімічній лабораторії, де працює його батько. Аварія приводить до витікання небезпечної сполуки "Радість життя" і всю лабораторію знищують. Хлопчику вдається врятуватись.

Зав’язка цілком у дусі дешевих американських картин на зразок "Людини-акули". Це традиційний варіант народження монстра. На цьому тримаються і комікси. Народжений таким чином герой сповнений амбівалентних відчуттів – його людська природа піддалась мутації, тому він здатен на все.

Ґромова зіграв Євґєній Міронов. Власне, кінематографічне походження героя режисер Кавун виводить з персонажа Ґері Олдмена з "Леона" Люка Бессона. Божевільний наркоман Міронова та божевільний наркоман Олдмена – оце і все, більше у них нема нічого спільного. Власне наша друга фігурка у матрьошкіному розкладі – жанр картини. У романі Бушкова згадувалось кілька фільмів – "Пікнік біля висячої скелі" Пітера Віра та "Рембо" (мабуть, що "Перша кров", бо йдеться там також про пастки для мисливців). Часто згадуються голлівудські бойовики та жахи, але без вказування назв, проте у цілком зневажливому контексті як щось цілком несерйозне. Зате режисер Кавун підійшов до теми, абсолютно не ігноруючи ці зразки. Скажімо, героя Машкова, полковника Мазура, він хотів зробити схожого на героя Брюса Вілліса, мовляв, він так само пом’ятий життям. Йдеться, мабуть, про "Міцний горішок" Джона Мактірнана, проте Машков може викликати які завгодно асоціації, але тільки не з Брюсом Віллісом. До речі, у Києві Алєксанд Бушков сказав, що Машков схожий на свого героя, бо він не нагадує бійця спецназу. А якщо б сам Алєксандр Бушков мав змогу запросити когось зі світових зірок, то Мазура зіграв би Едріен Броуді. "Він м’який зовні, інтеліґентний, проте коли візьме до рук кулемета, все попереду буде плакати, а позаду горіти", – сказав письменник.

Інтриґа у картині не обмежується полюванням на людей, як це було в романі. Вводячи хімічну сполуку "Радість життя" до сюжету картини, сценарист автоматично вводить тему загрози людству, бо в лабораторії ще багато цієї самої "радості". Фальшивий Ґромов має намір продати її ісламським терористам.

І завдання полковника Мазура – не просто вижити, але й врятувати людство. Для досягнення мети режисер Кавун використовує апробовані тисячами фільмів жанрові кліше стосовно теми полювання на людей, виживання в екстремальних умовах та порятунку людства від загрози. Матрьошка містить і цілком російські жанрові канони. Чи не жоден російський фільм не обходиться без ментів та зеків. Та ж "Варта" – це історія про ментів та злодіїв у законі, які ведуть між собою боротьбу, не більше. Є вони і в "Полюванні на піранью". Проте, якщо в романі Мазур вступає у змову з бандитом на прізвисько Хрест, то у фільмі бандит Зима його зраджує – тобто змички між спецназом та кримінальниками не вийшло.

Повернемось до конструкції неґативного героя. Його походження – це одвічна російська безбатьківщина. Хлопчик, мати якого помирає, коли йому виповнилося три роки, а батько, коли вісім, все життя ходить із порожнечею в душі. Власне, вбивство батька здійснює держава, і саме вона породжує божевільного вбивцю. І тут блокбастер універсальний стає "блокбастером по-російськи", тому що ядро знайшлося – це сама Росія, загадкова країна на північний схід від нас. Країна, де можуть здійснитися найбожевільніші фантазії. Про них писав Віктор Пєлєвін (скажімо, "Омон Ра"), про таку Росію знімають картини останній рік-два. Ілья Хржановський ("4") за сценарієм Владіміра Сорокіна та Сєрґєй Лобан ("Пил"). Це Росія, де проводяться найхимерніші експерименти, і людське життя все ще нічого не варте. Власне, це і є ядром фільму "Полювання на Піранью" – повна аніґіляція людського життя. І це стосується не лише персонажів фільму, це стосується і глядачів у залі, бо нам пропонують масу стереотипів, котрі змінюються з шаленою швидкістю – так, що ми не віримо історії і не можемо співчувати головним героям. Їх ніхто не любить – насамперед автори.

На зустрічі з Алєксандром Бушковим унало безліч запитань. Мова зайшла і про політику, зокрема, про можливий розпад Росії. Бушков сказав, що якби не мільярдний Китай на кордоні, то Росія давно б уже розпалася. Зокрема, була б створена Сибірська республіка. Письменник навіть змалював сценарій імовірного військового перевороту, буцім-то розробленого на комп’ютері. Якщо захопити диспетчерські служби в аеропортах, то військові літаки "москалів" не зможуть приземлитись, якщо розібрати двадцять кілометрів Транссибірської маґістралі, то вона надовго вийде з ладу, " у нас чудові зенітні комплекси", " у нас багато електростанцій, котрі охороняють найсучаснішою зброєю" і тому подібне. Ось якби тільки не Китай на кордоні. Тому "ми змушені бути російськими націоналістами, і для збереження цілісности Росії ми готові пролити крови стільки, скільки треба". Логіка полковника Мазура. Зрештою, все тут одразу і не второпаєш – де реальна політика ксенофобії, а де літературний дискурс.

Чесно кажучи, мені у всі цій історії подобається... своєрідний український присмак. Герої Бушкова часто мають українські прізвища; режисер Кавун – ніби герой з п’єси Корнійчука. А все загалом нагадує фантасмагорії Гоголя. Дрібний біс Чічіков знову скуповує мертві душі...




Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com