21.04.2006 17:30

Очима людини з кіноапаратом ("Блокада" Сергія Лозниці)

Олексій Радинський, KINO-КОЛО

Від 8 до 14 квітня 2006 року в Києві проходив ІІ Міжнародний фестиваль документального кіна "Контакт". Ґран-прі імени Лариси Роднянської (5000 долярів США і статуетка) та диплом за найкращий фільм в Міжнародному конкурсі отримав фільм "Блокада" (Росія) режисера Сергія Лозниці. Пропонуємо рецензію на цю стрічку...

Усе, що ми бачимо у знятому вигляді, не є об’єктивністю, а є одним зафіксованим на плівку неподільним поняттям: спостережуване – спостерігач.
Сергій Лозниця. Кінець "документального" кіна

"Блокада" (52’, Росія, 2005); режисер і монтажер: Сергій Лозниця; використані зйомки 37 радянських кінооператорів; звукорежисер: Владімір Головницький; продюсер: Вячєслав Тєльнов; виробництво: Санкт-Петербурзька студія документальних фільмів.

Новий фільм Сергія Лозниці ще важче означити як "документальний", аніж попередні роботи режисера. Йдеться не про "кінець", "смерть" чи "неможливість" документального кіна сьогодні. "Блокада" – промовисте свідчення того, як трансформується й видозмінюється саме поняття документальности. Не тільки документ є фікцією, а й фікція є документом.

"Блокаду" повністю змонтовано з воєнної кінохроніки, відзнятої в обложеному гітлерівською армією Лєнінґраді. Фільм починається в місті, яке чекає наближення ворога, й закінчується святом визволення – із салютом і стратою військових злочинців. Отже, матеріалом картини є документи війни. Але "незручність" "Блокади" полягає в тому, що з цих документів змонтовано досить струнку і прозору оповідь, історію, якщо хочете, версію тогочасних подій. Поза сумнівом, "Блокада" є наративним фільмом. Наратив творено за допомогою звуку, і саме це підважує документальність кінотвору. Бо хронікальний, "автентичний" відеоряд "Блокади" повністю озвучено в студії: на епізоди бомбардувань накладено звуки вибухів, лєнінґрадські трамваї дзеленчать до необачних пішоходів, а блокадна пташка злітає із землі з цвіріньканням та лопотінням крилець. Деякі епізоди (як-то дивовижно красивий запуск повітряної "бомби") настільки філіґранно озвучені, що це створює ефект повного тілесного занурення глядача у фільмовий простір – у цьому "Блокада" нічим не поступається високим зразкам воєнного екшну. Але замір Лозниці діаметрально протилежний: переконуючи авдиторію в реальності, "документальності" кінематографічної ілюзії, він одночасно вказує на лакуни в її структурі. Документальна зйомка – завжди суб’єктивний погляд хронікера, вертовської "людини з кіноапаратом". Фільм, змонтований із таких зйомок, зводить цю суб’єктивність у квадрат – бо на суб’єктивність хронікера-очевидця накладається суб’єктивність режисера-інтерпретатора.

Найбільшим досягненням Лозниці є те, що глядач "Блокади" неминуче ідентифікується з поглядом "людини з кіноапаратом", очима якої він дивиться на блокадний світ. Погляд і є головним героєм Лозничиної "Блокади", саме він є центральним у нарації стрічки. Довіру до нього посилювано очевидною фікційністю звуку. Але уважне око неминуче помітить, що візуальний ряд картини є не більш автентичним за звуковий: погляд "людини з кіноапаратом" ретельно сконструйовано за допомогою монтажу. Керуючись чужим кінорепортерові принципом – "немає подій важливіших і менш важливих", – Лозниця відтворює повсякденність війни, те, що зазвичай не потрапляє до новин та репортажів із місця подій. Це може видатися сміливою естетизацією документа, але фінал стрічки перекреслює і цю ілюзію. Останній кадр – слідом за стратою полонених німців – хронікальний титр, котрий сповіщає, коли саме було виконано смертний вирок. Усім, хто захопився стрункістю наративу та красою хронікальної картинки, мовлено: жодна з подій фільму не є вигаданою, під час зйомок постраждала незліченна кількість людей, усі трупи – справжні.

Воєнна кінохроніка є, либонь, найадекватнішим прототипом сучасних візуальних мас-медій. Давно помічено, що медійний світ тримається на безперервному висвітленні катаклізмів; саме катастрофа є запорукою існування індустрії новин. Тому "Блокада" як взірцева оповідь про неї розповідає про нашу сучасність не менше, ніж про блокадний Лєнінґрад. Це фільм, що демонструє універсальні механізми існування мас-медій – а отже, вможливлює їх деконструкцію. "Блокада" може стати поштовхом до розблокування медійного світу сучасности.