Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

25.04.2006 18:03

Зіткнення цивілізацій: ремікс ("Щасливе число Слевіна" Пола Макґіґана)

Ігор Грабович, АРҐУМЕНТ-КІНО

"Щасливе число Слевіна"/Lucky Number Slevin (США, 2006, 109’); режисер: Пол Макґіґан; сценарист: Джейсон Сміловіц; оператор: Пітер Соува; актори: Джош Гартнетт, Морґан Фріман, Бен Кінґслі, Люсі Ліу, Стенлі Туччі, Брюс Вілліс.

Ще одна картина про помсту вийшла на українські кіноекрани. Це – "Щасливе число Слевіна" режисера Пола Макґіґана. Стрічку навряд чи можна назвати у якомусь сенсі етапною. Єдине, що звертає на себе увагу, підхід до найпопулярнішої теми цього кіносезону – вже згадуваної помсти. Мабуть, вона ще не скоро вийде з моди.

Зрештою, новітню моду на помсту слід вести від "Вбити Білла" (2003-2004) Квентіна Тарантіно. Епіграфом до фільму були слова: "Помста – це страва, яку слід подавати холодною". Суть цього твердження, мабуть, полягає в тому, що мстити слід згодом, коли пристрасті вляжуться і вороги вже забудуть усі обставини. Одночасно це передбачає, що потерпіла сторона досить довго живе з незагоєною раною в душ, і поки всі насолоджуються життям, готує відплату. Важко собі уявити подібне, як важко уявити, що через стільки років помста матиме якийсь ефект. Однак, правила, є правила. Вони радше говорять нам щось не буквально, а, сказати б, метафорично. Помста – це відновлення якоїсь рівноваги, приведення стану речей до чогось первісного, котре втрачене реально, проте може бути відновлене психологічно. Нагадаю, що Наречена мстить за те, що її намагалися вбити в день весілля. Однак її вбивство також було помстою – збоку Білла, якого вона покинула заради продавця платівок. Білл не став чекати і подав страву гарячою. У фільмі ми знаходимо ще кілька відплат: героїня О-Рен-Ішія (Люсі Ліу) відрубує голову босу Танако, коли той засумнівався у її праві на керування кланом, назвавши її "бісовою японо-китайською напівкровкою". А перед тим, в одинадцять років О-Рен-Ішія помстилась за вбивство своїх батьків, заколовши боса Мацумото. Тобто ситуація з відплатою у "Вбити Білла" була досить заплутаною та перехресною. Фільм став такою собі ностальгійною баладою про це почуття. Білл вважав, що Наречена – природжений вбивця і нема чого їй торгувати платівками, а бос Танако, що напівкровка не може командувати кланом якудзи. Таким чином помста є відплатою за певне порушення статусу-кво, відплатити – означає поновити його.

Вбити Білла/Kill Bill: Volume 1

Популярність теми помсти в американському кіні останнього часу можна пояснити так званим "синдромом 11 вересня". Травма, нанесена американцям 11 вересня 2001 року, тільки зараз починає якось осмислюватись. І вона все частіше бачиться у контексті чужорідного вторгнення на свою територію. І це вторгнення розглядається вже не стільки як військова атака, скільки як присутність Чужого у його культурному, побутовому й тілесному вияві. Можливо, й тому тема помсти так чи так, але зачіпає героїв різних націй та рас.

Цього сезону ще одна стрічка була присвячена помсті – "Мюнхен" (2005) Стівена Спілберґа. "Мюнхен" став своєрідною медитацією на тему помсти, точніше, на тему доказовости вини. Головний герой спочатку свідомо виконує місію відплати, а потім починає сумніватися у її доцільності, у вині підозрюваних. Помста починає "пробуксовувати" внаслідок недостатньої кількости доказів. Тобто відплата у фільмі Спілберґа не стала зовсім прямолінійним актом, як це було в Тарантіно, де ми напевне знали, хто правий, а хто винуватий і через що відбувається кривава молотильня. Притягнення найменшого документального матеріалу до теми виявляє неможливість виявлення істини, отже і неочевидність помсти. І якщо картина Спілберґа завершується панорамою на вежі Всесвітнього Торгівельного Центру, то картина Пола Геґґіса "Зіткнення" (2005) має справу з менш документальним, але не менш драматичними матеріалом. І вона куди неочевидніша! Картина отримала "Оскара" як найкращий фільм минулого року. Це історія, у якій переплітаються кілька паралельних ліній. Режисер каже, що фільм про зіткнення незнайомих людей. Він обрав форму, сказати б, випадкової комунікації й подивився, що з того вийде. Стимулом написання сценарію було пограбування авта самого Геґґіса. Режисер не міг заспокоїтися й тому сів за письмовий стіл. Сюжетні лінії він накидав за одну ніч, а за два дні зі своїм співавтором Боббі Мореско написав сценарій "Зіткнення". У картині конфліктують люди різних рас. Проте ці конфлікти найчастіше не мають стосунку до расової проблеми, а є радше свого роду універсальними непорозуміннями, котрі можуть трапитись і серед людей однієї раси. Власне, серед героїв тільки два расисти – чорний і білий, і обидва, врешті-решт, виявляють свої найкращі людські якості: білий поліцейський рятує жінку, яку він напередодні принизив, а чорний рятує сомалійців (чи камбоджійців), звільнивши їх з автомобіля збитого ним напередодні китайця. Натомість білий поліцейський, який відмовлявся бути напарником білого расиста, випадково застрелив чорного злочинця, котрий не виявляв расистських нахилів... У цьому переказі сюжетні колізії "Зіткнення" можуть здатися фейлетонними, але мені важко стриматися, бо тут є ще Сандра Баллок, яка на всіх сердиться, крім своїх білих подруг, проте коли падає зі сходів, на допомогу їй приходить хатня робітниця з латиноамериканців. І є ще чорний слідчий, якого змушують визнати, що білий поліцейський (ще один) навмисне вбив чорного поліцейського, хоча насправді чорний був продажним і білого мали б виправдати, але чорний слідчий пішов на компроміс, щоб врятувати свого брата-злочинця, якого, зрештою, вбиває білий поліцейський-нерасист. Весь цей калейдоскоп складається у досить жорстку схему, в якій герої міняються місцями і, врешті-решт, зливаються у дружніх обіймах. Тобто ненависть і помста таки мають альтернативу. Це – порозуміння й мирне співіснування.

Зіткнення/Crash

І на тлі всього сказаного, "Щасливе число Слевіна" виглядає майже найнепримиреннішою версією помсти цього кіносезону (не рахуючи, звичайно "Вбити Білла", та це вже було давно). Але й ситуація у фільмі трохи інша. Картина "Щасливе число Слевіна" не стільки расова, скільки абстрактно-соціальна, важко навіть сказати, чого тут більше – соціальности чи абстрактности. На початку картини упосліджений (я давно хотів використати це слово!) чоловік хоче виборсатися зі злиднів. Випадково він дізнається, що може зірвати банк на іподромі, поставивши на коня, який напевне прийде першим. Люди, які контролюють іподром, дізнаються про махінацію і проводять показову акцію: вбивають його, його дружину та сина. Згодом виявиться, що син вижив і тепер мстить кривдникам. І так вже сталося, що кривдниками стають чорношкірий Бос (Морґан Фрімен) та рабин Шльома (Бен Кінґслі). І їхнє походження ніяким чином не приховується, а відверто демонструється. Повторюю, тут нема ніяких расистських акцентів, проте ми розуміємо, що ось цей – чорний, цей – єврей, а цей – білий американець англосаксонського походження, і хоча вони сваряться не через своє походження, проте кожен із них належить іншому світові. Тобто модель, попри всю універсальність, не виходить універсальною. А виходить таке собі зіткнення, котре відбувається нібито за згодою усіх сторін, що ті ніби кажуть: ми все одно б зіткнулись, проте, чого правди таїти, ми не просто люди, а ми чорні та білі, й ми не особливо любимо одне одного. Таким чином ми отримали ще одне зіткнення цивілізацій, котре номінально таким насправді не є. А є радше реміксом зіткнення цивілізацій, його жартівливим і танцювальним варіантом, коли гостроту суперечностей ніби-то знято, але самі суперечності не щезли, проте сплавилась у нову мелодію. Щаслива властивість масової культури!

Слід відзначити одну, проте дуже показову особливість стрічок про помсту. Всі вони з виразно прописаними діалогами. І у "Вбити Білла", де діалоги – продовження поєдинків, і в "Мюнхені", де вони складають драматичну основу конфлікту, і в "Зіткненні", котре чи не вперше озвучило те, що традиційно приховувалось. У "Щасливому числі Слевіна" діалоги також по-своєму відточені. Єднає всі ці картини те, що в основі цих діалогів – насилля, котре подається як інтерпретація слів іншого. Слово тут є своєрідною пасткою, у яку намагаються піймати одне одного герої фільмів. Серед іншого, це може свідчити про те, що сьогодні кінематограф свою увагу з візуального переносить на словесне. І причина для цього більш ніж вагома: візуальні образи вже не діють, вони затерті, вони просто не чіпляють. Вибухи тепер не вибухи, трупи тепер не трупи. Проте сказане необережно слово все ще здатне спричинити спалах емоцій. Заборона на слова, схоже, скінчилась. Війну розпочато.




Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com