Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

09.06.2006 16:54

КІНОТАВР: Парк російського періоду

Кінокольці, Сочі

Середа, 7 червня на „Кінотаврі” була таким собі „радянським” днем, оскільки обидва конкурсних фільми – „Перегін” і „Парк радянського періоду” – міцно, хоча й по-різному вкорінені у радянських реаліях. Спочатку Алєксандр Роґожкін представив свій довгоочікуваний „Перегін”. Це трагікомічний нарис життя маленького летовища на Колимі, що за часів Другої світової війни була основною транзитною базою для перегону американських винищувачів на Східний фронт. За типовою для Роґожкіна сюрреалістичною іронією бачиться така собі концептуальна спроба витлумачення радянської військової кінокласики в дусі „Пастки 22”. Мабуть, фільм сприймався би краще, якби не вперті намагання час від часу кинути кістку шанувальникам „Особливостей національного полювання”. Втім, у контексті інших ревізіоністських кінорозвідок на кшталт „Своїх” і „Водія для Віри”, „Перегін” виглядає більш ніж адекватно. А якщо ви ще й не вважаєте анекдоти про чукчів вершиною світового гумору, фільм може вам сподобатись навіть більше, ніж він на те заслуговує.

Після „Перегону” свій фільм вийшов представляти Юлій Ґусман. Свій розголий виступ він розпочав словами: „Після довгого й хорошого фільму ви побачите теж довгий...”. „Парк радянського періоду” дійсно тривав понад дві години, а його сюжет ще до початку сеансу викликав певний скептицизм. Відомий телеведучий (Алєксандр Лазарєв-молодший) отримує запрошення до унікального санаторію – такого собі віртуального парку розваг, де з маніакальною точністю відтворено радянську дійсність: від піднятої цілини до сочинських профілакторіїв. Зоряний акторський склад із купою знакових постатей радянської культури в несмішних камео, пласкі та вимучені жарти, акторство на межі шкільної самодіяльности... Проте у якийсь момент фільм непомітно переростає рамки кінокапусника „для своїх”. Складається враження, що ти дивишся відразу три фільми: антиутопію у стилі „Світу Дикого Заходу” Майкла Брайтона, суспільно-політичну притчу про живучість пострадянського синдрому та абсолютно ідіотську ексцентричну комедію, таке собі відлуння кооперативного кінопаноптикуму на кшталт „Кооперативу „Політбюро”. Словом, справжній подарунок як для тонких цілувальників кіноеклектики, так і для фанатів програми „Криве дзеркало”.

Перегiн

У четвер, 8 червня, демонструвалися також дві конкурсні повнометражні картини: „Мені не боляче” Алєксєя Балабановa й „Зображаючи жертву” Кірілла Сєрєбрєннікова.

Провідний російський постановник Алєксєй Балабанов („Брат”, „Війна”, „Жмурки”) послідовно продовжує освоювати жанровий кінематограф. Після навчання на експериментальному курсі „Авторське кіно” Вищих сценарних і режисерських курсів у Москві Балабанов створив кілька, сказати б, профільних – суто авторських – фільмів: зокрема, „Щасливі дні” за Беккетом (1991; до речі, призер Київської „Молодости”) й „Замок” (1994) за Кафкою. Далі почав чергувати кіно авторське з жанровим, все більше схиляючись до останнього. Після минулорічної комедії режисер вирішив освоїти мелодраму… „Мені не боляче” – історія трьох приятелів (майже за Ремарком), що заробляють на життя дизайном помешкань. Бізнес рухається в’яло, доки вони не знайомляться з хворою на лейкемію Татою (Рєната Літвінова), котра живе в центрі Санкт-Пєтєрбурґа як утриманка олігарха (Нікіта Міхалков). Балабанов зафільмував іще одну програмово російську стрічку, сказати б, на підтримку національного духу – фільм насичений винятково позитивними персонажами, добрими й душевними людьми. І сюжет рухається чи не виключно завдяки протистоянню зловісному фатуму. Стрічку щедро насичено мелодраматичними емоціями, обличчями пітерської богеми і дещо нав’язливим саундтреком, зібраним – за давнім рецептом режисера – з упізнаваних мелодій.

„Зображаючи жертву” Кірілла Сєрєбрєннікова – теж програмово російське кіно, в якому з гарно відомих акторів подибуються Лія Ахеджакова й Анна Міхалкова. Режисер стрічки є знаним театральним постановником, знімав документалістику й телесеріали („Ростов-папа”, „Постільні сцени”), також ігрове кіно („Раґін”). Фестивальна ж картина – екранізація популярної п’єси братів Прєснякових, яка – в постановці самого Сєрєбрєннікова – з великим успіхом іде на сцені МХТ ім. Чехова. В центрі оповіді перебуває хлопець, котрий заробляє на життя тим, що під час слідчих експериментів зображає жертву злочинів. Насправді, сюжет фільму – така собі історія сучасного російського Гамлета з кульмінаційним нецензурним монологом слідчого, на взір знаменитої сцени з „Астенічного синдрому” Кіри Маратової. Та якщо в Маратової матюччя ніби підводило риску під моральною атмосферою в радянському соціумі часів розпаду СРСР, то у фільмі „Зображаючи жертву” „чисто конкретно” йдеться про долю теперішньої Росії та перспективи її національної збірної з футболу...




Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com