Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

12.06.2006 10:45

КІНОТАВР: Іще шість конкурсантів

Кінокольці, Сочі

17 Відкритий російський кінофестиваль „Кінотавр” наближається до свого фінішу. Короткометражний конкурс офіційно завершився у п‘ятницю, і відтоді в Зимовому театрі міста Сочі почали крутити одразу по три повнометражні фільми на день. Ці покази відкрила російсько-швейцарська стрічка „Вільний переклад” – історія дівчини, чиє тихе швейцарське життя різко змінюється, коли вона необачливо наймається попрацювати до російського кримінального авторитета. Інтриґуюча зав‘язка нібито обіцяє цікавий сюжет, але режисерка Єлєна Хазанова твердо вирішила звести на нівець усі елементи трилера і зняти нуднувату драму про сите іміґрантське життя. Найкраща сцена – судовий процес, де Сергій Гармаш удає з себе адвоката й розмовляє французькою. Хоча в картині є ще один цікавий мотив, знову ж таки, належно не розгорнутий – ця копродукція одверто подає, але дещо одномірно розвиває європейську (зокрема, іміґрантську) візію сучасного російського життя, як безпросвітно тоталітарного й бандитського.

Ніяких соціологічних досліджень щодо визначення Призу глядацьких симпатій на фестивалі поки що не спостерігалося. Але якщо він усе ж таки вручатиметься, явним фаворитом буде „Живий” Алєксандра Велединського. Сюрреалістична історія покаліченого ветерана Чеченської війни (Андрєй Чадов), що його переслідують привиди загиблих товаришів, є на сьогодні одним з найяскравіших кінокоментарів на тему „чеченського синдрому”. Нерівний, часом далеко за межею гарного смаку, фільм, утім, має всі ознаки справжнього „народного гіта”. Зокрема, за прогнозом щоденника 67-го Російського міжнародного кіноринку („action! Film Market daily”), котрий проходить паралельно з фестивалем, стрічка Велединського на третьому місці прокатних перспектив (за фільмами „Мені не боляче” Алєксєя Балабанові й „Зображаючи жертву” Кірілла Сєрєбрєннікова). Чи виправдаються ці прогнози – незабаром покаже прокат. Цікаво, що цей фільм є також одним із фаворитів на Приз ґільдії російських кінокритиків і кінознавців, як і картина Сєрєбрєннікова. Подібний збіг думок, що, як правило, розходяться в різні сторони, говорить про очевидну – в кожному разі – непересічність фільмів „Живий” і „Зображаючи жертву”.

„Зв‘язок” Авдотьї Смірнової викликав чималий ентузіазм не тільки в публіки, але й у критиків, черговий раз довівши, що тема адьюльтеру в мистецтві є практично невичерпною Він (Міхаїл Порєчєнков) – успішний московський бізнесмен. Вона (Анна Міхалкова) – рекламний аґент з Петербурґа. В обох – власні родини й діти. Вони хочуть лише кохати одне одного і не робити нікому боляче. Але життя, звичайно ж, виявляється значно складнішим і багатовекторнішим... Культурно зроблений, старанно зіграний і, взагалі, якийсь нарочито „правильний” фільм чомусь постає прохолодним, штучним, фриґідним. Ефект дежа вю, що постійно виникає під час перегляду, можна пояснити присутністю в проекті Алєксєя Учителя. До свого дебюту в режисурі Авдотья Смірнова була його постійним сценаристом, а сам Учитель у титрах „Зв‘язку” фігурує в якості „художнього керівника”.

Ще одна стрічка, що має непогані шанси опинитися серед переможців – „Вільне плавання”, нова робота Боріса Хлєбнікова, чий попередній фільм „Коктебель” (у співавторстві з Алєксєєм Попогребським) три роки тому став сенсацією російського кіна. „Вільне плавання” – теж арт-гауз у чистому вигляді, така собі мовчазна відповідь Йосу Стерллінґу. Разом із тим, це щирий пошук нових виражальних засобів у російському кіні, нових тем і сюжетів (тотальне безробіття в провінційних містечках), нової кіномови й безпосередньо нових вербальних засобів, введення до кіна живої мови, притаманної різним соціальним та іншим групам населення. Згаданий пошук на цьому „Кінотаврі” позначений також очевидною леґалізацією ненормативної лексики, що заполонила майже половину всієї повнометражної конкурсної програми. Герої російського кіна тепер матюкаються одверто, смачно, спонтанно, програмово, з приводу і без...

Заєць над безоднею

Зате зовсім не матюкаються у дивній фантазійній (і такій ліричній, що аж!) комедії Тіґрана Кєосаяна „Заєць над безоднею”, котра, очевидно, не є випадковою. Інтриґа ще та: 1971 року до радянської Молдавії приїздить з офіційним візитом генеральний секретар ЦК КПРС Леонід Ілліч (Брежнєв) і несподівано зникає – відлітаючи на повітряній кулі в невідомому напрямку – на кілька днів. Фільм насичений циганами й радянськими реаліями „а ля ностальжі”, а лірично-трагедійну постать утомленого несвободою всесильної людини дорогого Леоніда Ілліча (у нього любов, а не може одружитися... з англійською королевою) грає Богдан Ступка. Ще одного „гетьмана” інтерпретовано! Вийшов у Ступки „дорогий Льоня” не з анекдотів, а бери вище – із Шекспірових трагедій. (Кєосаян про Богдана Ступку: „Він великий європейський актор. Великий за життя. Це констатація факту”). Втім, „Заєць...” уже був у прокаті, напевне, його можна знайти й на DVD – для тих, кому цікавим є звивистий поступ російського суспільства й кіна, ця стрічка призначається.

Останнім фільмом кінотаврської суботи стала „Точка”, розрекламоване повернення у велике кіно майстра телесеріалів Юрія Мороза, вродженого, до речі, в Україні (інтерв’ю з ним можна прочитати у весняному (29) числі часопису KINO-KOЛО). Історія трьох московських проституток зафільмована у жорсткій напівдокументальній манері, знов-таки, з активним залученням ненормативної лексики. „Точка” – яскравий зразок нової російської „чорнухи”, де постперебудовча розгубленість та епатаж поступилася місцем по-науковому прискіпливому інтересу до життя соціальних низів. Підкреслено брутальна за картинкою та лексикою, „Точка”, втім, так і не позбулася нальоту дешевої мелодрами, а старанне відтворення жалюгідного побуту вуличних повій виглядає надто калькульованим і спекулятивним.

Попереду – ще два дні фестивалю й два останні конкурсні фільми: дебют знаного (32-річного) театрального режисера, актора, драматурга Івана Вирипаєва під назвою „Ейфорія” і чергова філософська притча пітєрця Константіна Лопушанського, гарно відомого такими своїми екранними антиутопіями, як „Листи мертвої людини” й „Відвідувач музею”, знятими ще в другій половині 1980-х. Цього разу маємо стрічку за мотивами однойменної фантастичної повісти братів Стругацьких „Гидкі лебеді”, а також у головній ролі – ще одного українця, Григорія Гладія, котрий, щоправда, вже понад 15 років живе в Канаді...




Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com