Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

16.06.2006 13:23

"Коронація слова", збірник кіносценаріїв

Володимир Войтенко, KINO-KOЛО, головний редактор

У книжковому видавництві KINO-KOЛО побачив світ збірник під назвою "Кіносценарії: Коронація слова" (288 сторінок). Видання здійснено за фінансової підтримки компанії "Крафт Фудз Україна" й телеканалу "1+1" накладом 500 примірників.

У збірнику вміщено п’ять сценаріїв-переможців конкурсу "Коронація слова" за перші п’ять років його проведення: "Сто тисяч за кохання" Василя Трубая, "Візит до папи, або Львівські канікули" Юлії Боднарюк, "Останній забій" Олексія Росича, "Дума про трьох братів" Ярослави Горбач та "Портрет" Василя Мицька.


Зі сценарною справою в українському кінематографі тривалий час не складалось. І почало не складатися практично вже десь одразу по закінченні доби славного, але зреформованого 1930 року в "Українфільм", а насправді знищеного, Всеукраїнського кінофотоуправління (ВУФКУ). Причиною такої "реформи" стала коли не повна незалежність, то, принаймні, очевидна автономність керівної української кіноорганізації від московського союзного центру.

Українське кіно часів свого вуфківського розквіту мало чи не абсолютну палітру – від рафінованих мистецьких шедеврів ("Звенигори" – "Арсеналу" – "Землі" Олександра Довженка чи "Людини з кіноапаратом" Дзиґи Вертова) до десятків гіперпопулярних жанрових фільмів (на кшталт "Остапа Бандури" Володимира Гардіна чи "Бенефіса клоуна Жоржа" Олександра Соловйова). Окрім усіх інших відомих обставин, відбувалося це, не останньою чергою, завдяки приходу 1926 року до сценарної справи – під проводом Михайля Семенка – поетів, прозаїків, драматургів та журналістів, зокрема Юрія Яновського, Ґео Шкурупія, Григорія Епіка, Миколи Бажана, Сави Голованівського, Олександра Копиленка, Дмитра Бузька та інших.

Але від початку тридцятих згорталося в офіційній радянській культурі все українське, в тім числі й передусім кіно як "найважливіше з мистецтв". Криваво запеченою крапкою на всьому став Голодомор українського селянства як головного носія й акумулятора культурних кодів. Послідовно міське постання модерної української культури, а отже, й кінематографа, в оманливих загравах "загірньої комуни" без сантиментів розтерли об бруківку. Відтак сюжетотворенням українського радянського кіна й української макабричної дійсности переймався головний кремлівський продюсер.

Сценарної української школи не заснували й через три десятки років, коли нарешті було відновлено кіноосвіту – відкрито кінофакультет у Київському театральному інституті: всі можливі провідні кіноспеціальності, крім сценарної! Що за дивний "недогляд"?! Шерег українців-випускників московських Вищих сценарних курсів та прихід на студії молодих письменників-сценаристів (серед яких Іван Драч, Ліна Костенко, Дмитро Павличко), зокрема, дарували низку сюжетів для мистецьки вишуканих кіноробіт, але, на жаль, не породили (не змогли? не встигли?) феномену популярного українського кіна – жанрово розмаїтого і драматургічно переконливого. Суспільна задуха сімдесятих–вісімдесятих стала, закономірно, й кінематографічною. Драматургія того часу й того кіна, за окремими винятками й випадками, була драматургією несамостійности, сервільности й меншовартости.

На жаль, за часів драматичного, якщо не сказати – судомного, постання української державности протягом дев’яностих поняття "український кіносценарій" залишалося не менш невиразним, ніж саме поняття "українське кіно". Національний кінематограф як внутрішній і зовнішній ідентифікатор України, як інтеґральний фактор її політичної нації не отримував жодних шансів від держави на своє постання й розвиток. Треба визнати, що відсутність цієї, однієї з ключових для модерних націй і країн, складової їхнього самоусвідомлення стала однією з найсерйозніших причин, які привели українське суспільство до загрозливої світоглядної кризи останніх років.

Гадаю, саме гостре відчуття, глибоке розуміння й відповідальне усвідомлення важливости національного кінематографа для культурної, суспільної, політичної повноцінности України подвигло власне до такого кроку людей, котрі на початку 2000-х заснували конкурс романів і сценаріїв "Коронація слова", – Юрія Лоґуша, голови правління компанії ЗАТ "Крафт Фудз Україна", й Олександра Роднянського, керівника загальнонаціонального телеканалу "1+1".

Приватна ініціатива, яку щонайточніше треба називати громадянським вчинком, "Коронація слова" за ці роки відкрила, підтримала й утвердила десятки письменницьких імен. П’ятдесят опублікованих романів за п’ять років існування конкурсу так чи так промовляють самі за себе – це і є "Коронація слова". Сценарна ж складова конкурсу від початку багато в чому бачилася викликом: творімо сценарії для омріяного й вимріяного українського кінематографа! Для того, якого ще нема! Для того, якого не записано в державних планах! Для того, без якого ми, українці, не уявляємо свого повноцінного життя! Для того, який промовлятиме нашими образами, нашими вустами й нашою мовою до нас самих і до світу!.. Звісно, зневірені все це можуть списати на марну "українську мрійливість" чи й на ще сумніші речі. Тим паче, що жодний зі сценаріїв-переможців "Коронації слова", які й уміщені під обкладинкою цього збірника, досі не екранізований. Але, на мою думку, можна – й варто! – зробити з усієї цієї історії, яка, до речі, триває, і зовсім інший висновок.

По-перше, прагнення мати своє кіно в усіх його проявах і жанрах щороку засвідчують понад півтисячі переважно стихійних, себто без спеціальної освіти, сценаристів-конкурсантів! По-друге, майже водночас із заснуванням "Коронації" в київській кіношколі нарешті засновано довгоочікувані сценарні майстерні, студенти яких уже ставали лавреатами конкурсу. По-третє, три дипломовані сценарні тексти "Коронації" перетворено на фільми: за мотивами кіноповісти Олександра Жовни "Експеримент" Роман Балаян зняв картину "Ніч світла", власні драматургічні роботи "Дванадцять копійок" і "Світлячки" перенесли на екран молоді сценаристи-режисери Кирило Устюжанін і Надія Кошман. Очевидно, далі буде...

Ви чули? – Хтось пробив непробивні стіни, пробиватиме знову і знов! – Знайте, саме в цьому й полягає історичність порухів "Коронації слова"...




Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com