Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

11.01.2003 16:19

Приватна школа режисури Анджея Вайди

Заснований Анджеєм Вайдою разом з Войцехом Марчевським, Едвардом Жебровським і Марцелом Ложинським перший у Польщі приватний навчальний заклад для режисерів діє з травня 2002 року. Заклад цей дуже відрізняється від інших режисерських шкіл.


Школа-студія режисерської майстерности Анджея Вайди міститься у Варшаві на вулиці Хелмській. Наприкінці 2002 року перший курс отримає дипломи. Вважається, що саме ці учні Вайди і Марчевського мають стати ініціаторами нового відродження польського кінематографа.

Школа режисури налічує в штаті лише двох людей. Навчання триває рік. Набір відбувається в грудні й складається з трьох етапів: перегляду надісланих робіт, співбесіди з кандидатами і самостійного етюду. Ось приклади екзаменаційних запитань: “Що вам сниться?”, “Що ви зауважили, заходячи до цієї зали?”, “Які питання ви хотіли б тут почути під час співбесіди?”. Цього року буде організовано тільки міжнародний курс для студентів з Європи. Про свою співпрацю зі Школою Анджея Вайди вже повідомили німецька North Media, Focal зі Швейцарії та Danish Film Institut. Перші п’ять років Школу фінансуватиме Фундація Річарда Краузе. Також про свою підтримку повідомили Mercedes-Benz та Apple. У розпорядженні студентів є три цифрові камери Canon і три монтажні столи.

“Потрібно все перевернути догори ногами, поміняти верх і низ місцями, – пояснює Марчевський, котрого вважають надхненником і мозком цього нового проекту. – Якщо нам не вдасться нічого змінити, то в Польщі фільми й надалі зніматимуть посірілі ветерани старшого й середнього поколінь, а для молоді місця не знайдеться. Зрештою, процес оновлення має бути в кожній здоровій кінематографії, за умови, що внизу, в молодому середовищі, щось ферментується”.

Марчевський знає, що каже. Подібну революцію він уже організував одного разу, правда, не в Польщі, а в Данії. Данці називають його духовним батьком “Догми”. Спільно з ректором Копенгаґенської кіношколи Хеннінґом Кемре, а також з Морґенсом Руковим і Томасом Вінтерберґом (“Урочистість”) польський режисер поставив горініж усю систему мистецького навчання в Данії. Поламав авторитарний стиль викладання, прищепив партнерські взаємини у школі, на заняттях вимагав самостійного мислення, а не простого запам’ятовування матеріалу. Й це у наслідку призвело до народження нової данської кінематографічної хвилі. Зараз набутим досвідом Марчевський хотів би поділитися і в Польщі.

“Катовицька й Лодзька школи є добрими, але традиційними, – зазначає творець “Дражливого”. – А наш навчальний заклад – експеримент. Ми не вчимо опануванню професії, а тільки допомагаємо підготуватися до майбутнього повнометражного дебюту людям, котрі вже вміють знімати. Це – єдина в Європі, а може, й у цілому світі школа, в якій подаватиметься вся програма створення фільму, від задуму до реалізації. Студент не мусить мати готового сценарію. Важливо, аби він умів його написати, а вже ми, використовуючи наші зв’язки й авторитет, доведемо справу до виходу стрічки”.

Це – нелегке завдання. Середня вартість фільму в Польщі сьогодні становить близько 4 млн. злотих (1 млн. долярів). Якщо ощаджувати, можна зняти і за 1 млн. злотих. “Але нас передусім цікавлять малобюджетні картини, – продовжує Марчевський. – Проте, якщо сума виявиться зависокою, шукатимемо сприяння з боку виробників або спонсорів і зробимо фільм за сто тисяч. Без гонорарів, власними силами”. Студенти вірять викладачам, вірять, що Вайда зробить все, аби їм допомогти. “Якщо йому й не вдасться, це означатиме лише, що це було понад його сили, понад його можливості. Й ми не матимемо претензій”.

Один зі слухачів Школи на Хелмській – Славомір Фабіцький, котрий номінувався цього року на “Оскара” за короткометражку “Чоловіча справа”. Славомір визнає, що якби не новаторська форма навчання, він би не розпочав іще раз студіювати режисерський фах. На заняттях він вивчає сценарій, інсценізацію, кастінґ, має час і на роботу з акторами. Саме зараз розглядає проект, який у майбутньому хотів би поставити як режисер. Над кожною сценою працює 4-5 днів. Це скидається на пробні зйомки чи на заняття у творчих майстернях. Якби фільм знімався одразу на виробництві, часу на це вочевидь би не було.

Професори приходять на заняття, радять щось студентам, розповідають своє, домовляються про співпрацю. Студенти їх слухають, але дотримуватися порад викладачів аж ніяк не мусять. Тут немає обов’язкових суворих стосунків “майстер-учень”. За невиконання поради Вайди не загрожує виключення зі Школи. “Тут не ми, а лише наші студенти мають рацію,” – сміється Марчевський. Тому в Школі немає оцінок, студентів не поділяють на розумніших і дурніших, нема також обов’язкових курсів і заліків. Про теорію взагалі не розмовляють. Заняття мають характер групових консультацій. Обговорюються трихвилинні епізоди зі сценарію, над яким колективно працюють. Пізніше кожен зі студентів мусить зняти одну сцену цифровою камерою. Після фільмування студенти міняються ролями: той, хто був за режисера, тепер асистує, записує звук, встановлює декорації для зйомки товариша. Потім всі разом переглядають відзнятий матеріал і дискутують. Кожен щиро виповідає, чого, на його думку, вдалося досягти.

“Така мозкова атака дуже корисна, – каже Деніял Хасанович, випускник Лодзької школи, що він уже має у своєму доробку досить вдалий годинний телефільм “Лист”, який розповідає про війну на Балканах. – Люди народжують різні задуми – дурні й розумні, а я вибираю те, що мені видається слушним”. Не тільки Хасанович підкреслює, що у Школі немає конкуренції, всім слухачам подобається така атмосфера. В Лодзі було зовсім не так. Мусили постійно працювати ліктями, аби втриматися на плаву. А тут суперництва немає, хоча декотрі й ображаються, коли чують, що щось зробили неправильно. Кожен з тринадцяти слухачів вже може похвалитися певним доробком. Серед них є декілька відомих журналістів і сценаристів (як наприклад Анджей Сарамонович, автор сценарію фільму “Напівсерйозно” і чудової п’єси “Тестостерон”), є декілька дипломованих режисерів (наприклад, Івона Сєкєржинська, яка нещодавно зняла свого дебютного фільму, а також Мартін Врона – випускник Катовицької школи, автор відзначеної на кількох міжнародних фестивалях стрічки “Людина magnes”), є також представники аматорського кіна, як, скажімо, Якуб Нестєров, володар головної нагороди на останньому конкурсі непрофесійних фільмів. Є тут студенти з Варшави, Вроцлава, Ольштина. Вік їхній – від 26 до 45 років. У всіх різний баґаж професійного та життєвого досвіду. Тож, коли між ними доходить до суперечки, то й вона стає корисною для всіх.

Кількаденні сесії відбуваються щомісяця. Сам порядок навчання пристосований до потреб студентів. У невеликому білому будиночку на території Студії документальних і художніх фільмів, де міститься й Школа, постійно можна зустріти когось з викладачів, посидіти з ними, порозмовляти. Ніхто тут не почувається скривдженим або використаним. Зустрічі з професорами нагадують психотерапевтичні заняття. Люди намагаються збагнути, зрозуміти, що потрібно іншому, знайти найкраще розв’язання ситуації з погляду цієї особи. Під час сесій усі з ранку до вечора перебувають разом. Під час перерв у маленькій залі на першому поверсі, переробленій під кухню, готують собі обіди. Можна також вийти у садок. Якщо потрібно, завжди можна попрацювати в одній з трьох монтажних. Часом заходять сюди й ті, хто не стали студентами, не склавши іспити, – а намагалися вступити близько 150 осіб. Вони роззираються, вітаються зі знайомими. Один з таких конкурсантів, учасник третього, заключного етапу відбору, затявся, що переконає Вайду та інших екзаменаторів у їхньому хибному рішенні стосовно нього. Ходив за ними довго й таки отримав другий шанс. “Комісія також може помилитися,” – сказав Марчевський, записуючи його прізвище у список поміж інших слухачів.

Окрім любови до кіна слухачів практично більше нічого не об’єднує. Вони хочуть робити сучасні недорогі фільми про звичайних людей, їхні щоденні проблеми. Кожен працює по-своєму, згідно зі своїми відчуттями. Славомір Фабіцький продовжує йти тим самим шляхом, що й у номінованій на “Оскара” “Чоловічій справі”. Мартін Врона приміряється до повнометражного фільму на соціальну тематику, який складатиметься з кількох новел. Шукає своїх тем у провінції. “Достатньо послухати, про що розмовляють люди, – і маєш готовий фільм”, – каже він. Врона скаржиться на низьку толерантність співвітчизників. Анджей Сарамонович трактує всі попередні сесії, як підготовку проекту, що готується до зйомок восени. Комедія називатиметься “Тіло” й розповідатиме про групу молодих людей, котрі потрапляють до виру абсурдних обставин.

Головним гріхом польського кіна молоді вважають його цілковиту відірваність від реалій життя: йому не вистачає опису й аналізу змін у суспільстві, що пройшли від 1989 року. Ніхто, наприклад, досі не зняв фільму про суспільне розшарування, про те, як живуть сьогодні люди. В літературі, яка теж іґнорує сьогодення, молоді режисери не знаходять творів, гідних екранізації. А що може стати гідним і цікавим? Передусім вулиця, газета, телевізійний репортаж, навіть один фотознімок. “Слабкістю молодих людей є те, що вони розповідають про самих себе й не хочуть розповісти чогось такого, що могло б зацікавити всіх інших, – доходить висновку Вайда. – Тому в нашій Школі ми хотіли б започаткувати традицію нового кіна, кіна, яке розповідало б про проблеми, що вони хвилюють усю країну”. Чи вдасться це зробити? Марцел Ложинський має надію, що тут народиться колективний портрет покоління.

Із задумом створення закладу, в якому б готувалася режисерська еліта, Вайда носився ще з часу розформування “Об’єднання Ікс”, що ним він керував у 1970-і. Тоді Вайді вдалося згуртувати навколо себе велику групу маловідомих тоді мистців, серед яких були Аґнєшка Голланд, Ришард Бугайський, Фелікс Фальк – молоді, амбітні режисери, котрі хотіли змінити обличчя польського кіна. “Об’єднання” було місцем конфронтаційного зіткнення поглядів, мистецьких ідей і концепцій. Вайда тримав молодих під своєю опікою, боровся за них, допомагав. Завдяки його рішучості всі вони врешті успішно дебютували. Тож так само має бути й цього разу.

Підготував Олександр Ірванець

за матеріалами журналу “Polityka”



Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com