Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

03.07.2006 18:00

Куди пливе "Відкрита ніч"?

Віктор Глонь

Нижче пропонуємо безпосередні враження Віктора Глоня, глядача-учасника кіно-відеофестивалю "Відкрита ніч. Дубль 10" просто неба, що проходив у Києві на Андріївському узвозі з 1 на 2 липня. Незабаром також чекаємо на аналітичну фестивальну статтю нашого автора Ігора Грабовича, котрий став переможцем – і не вперше – конкурсу критичних матеріалів (у розділі аналітика) про минулорічну "Відкриту ніч" та за традицією був запрошений до журі "Ночі" цьогорічної. Його стаття називалася "Фестиваль під знаком Х" і була видрукувана в осінньому (27) числі KINO-KOЛА за 2005 рік. Протягом тижня цей текст також буде викладений у портальному розділі "Статті".

Отже, десятий дубль кіно-відеофестивалю "Відкрита ніч" – відбувся, як повелося, намагаючись ствердно відповісти на питання: "Чи існує українське кіно?". Але чи на це питання має давати відповідь фестиваль, здебільшого, студентських робіт? Можливо, доцільніше було б запитати: "Чи існуватиме українське кіно?". І відповідати на це мали б кінопродюсери, для яких подібний фестиваль міг би стати справжньою криницею талантів...

Одразу ж, на початку фестивалю, Юрій Іллєнко вручив своєму братові Михайлу (який є незмінним арт-директором "Відкритої ночі") "Ґран-прі" у вигляді весла – відзнаку, що символізує рух проти течії. І справді, ось уже десять років "Відкрита ніч" пливе вспак мейнстриму, що являє собою зарубіжне кіно, й лишається фестивалем суто національним, мовляв, міжнародних кінофорумів і без того безліч, мусимо подбати про рідне. Цьогоріч, докази існування українського кіна можна було побачити не лише на Андріївському узвозі в Києві, а й на "Першому національному" телеканалі, що транслював фестиваль у прямому етері, тим самим, розширивши річище "Відкритої ночі" на всю країну.

"Відкрита ніч" попливла ще проти однієї течії, що її умовно можна назвати "традиційно-кінофестивальною", бо десятий дубль став уже, інакше не назвеш – теле-кіновідеофестивалем. Адже, глядачі, що зібралися на фестивальному майданчику під відкритим небом, також дивилися "Перший національний", щоправда, на великому екрані. На жаль, якість зображення лишилася телевізійною. Зате, внизу екрана висвічувалися номери телефонів, які потрібно було набирати, щоб підтримати фільми, які сподобалися – це, сказати б, найпроґресивніший спосіб визначення переможця глядацьких симпатій, про який, наприклад, Канн може тільки мріяти! Також, окрім традиційних для будь-якого телеканалу рекламних павз, можна було побачити коротеньке інтерв’ю з режисером щойно демонстрованого фільму. І чим пізніше ставало, тим інтерв’ю робилися веселішими. Очевидно, передбачувана невелика кількість телеглядачів після третьої години ночі дозволяла відкинути усякий непотрібний патос та напруженість і журналіст уже міг прямо запитати: "А про що, власне, ваш фільм?".

Як би там не було, а веслами човна "Відкрита ніч" були і лишаються саме фільми. Цього разу в конкурсній програмі їх було представлено близько тридцяти. Варто відзначити, що переконливіше веслували стрічки документальні, адже, якщо говорити про фестиваль як про український, національний, то неігрове кіно постає якнайвиразнішим ідентифікатором у даному контексті. Зокрема, фільм Тараса Томенка "Ліза", – у якому йдеться про безпритульну дівчинку, що вона живе прямо на майдані Незалежности, – викликав чи не найбільше зацікавлення фестивальної авдиторії й зірвав найгучніші оплески (проте, врешті, приз глядацьких симпатій дістався ігровій стрічці Аліни Хорошилової "Бажання"). Актуальність документального кіна так само можна пояснити словами Костянтина Бочкарьова (режисера фільму "Дівчинка та місяць"), який приїхав навчатися кінематографу до України з Чехії: "Я розумію, чому українці так мало фільмують – тому що тут повсякденне життя є кіном. Їм не потрібно ходити до кінотеатрів, щоб переживати гострі відчуття". Насправді ж, складається враження, що переважна більшість молодих кінематографістів досі намагається стрибнути вище голови і зафільмувати щось, так би мовити, "дуже філософське". Але брак досвіду, матеріальних можливостей і/або ориґінальних ідей дається взнаки, тож, врешті, виходить доволі кумедно. Як те сталося з фільмом Євгена Хворостянка "Гніздо", що його можна було б сприйняти як дотепну пародію на поетичне кіно, але режисер стверджує, що ніякого натяку на пародію в його фільмі немає.

Багато говорилося про вихід "Відкритої ночі" на новий, вищий рівень, маючи на увазі кількість і якість фільмів. Кількість – так, але чи вже час говорити про якість? У найкращому разі – про передумови якости. Про те, чи буде українське кіно? Швиденьке й, сказати б, попереднє оголошення переможців відбувається вранці – тоді, коли переважної більшости лавреатів уже давно немає на фестивальному майданчику, а лишилися найвитриваліші й, нíкуди правди діти, дещо нетверезі, – якщо цього року дощ оминув фестиваль, то холод нижче десяти градусів спонукав до котрогось зі способів зігрівання – якщо забули тепло вдягтися чи прихопити із собою ковдру, то варіантів багато не лишається. Поки що самé тільки молоде українське кіно зігріває досить непевно.

Все ж таки, важко плисти проти течії, але десятий поріг на мейнстримовій річці подолано. Глядачі досі вище за течією – пливімо далі!



Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com