Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

04.07.2006 17:46

"А душа так швидко не розвивається…". Московський кінофестиваль закінчився

Сергій Тримбач, "Україна молода"

Фестиваль – не тільки свято, а й змагання, такий собі чемпіонат. Відтак у ньому бажана інтрига, аби до останнього всі намагалися прорахувати, вгадати кінцевий результат. У Москві цього не трапилося. Конкурсна програма із 17 фільмів була на диво рівною, за винятком двох-трьох стрічок, які лишаються на совісті відбіркової комісії. Відтак питання про те, хто ж виграє, а хто програє навіть не поставало, що програмувало байдужість до вердикту журі на чолі з польсько-французьким режисером Анджеєм Жулавським.

Фестивальні нетачки

Щось не так в організації Московського фестивалю. Про це свідчить хоча б те, що, як стало відомо із надійних джерел, десь із рік тому Нікіта Михалков (він є президентом фесту) звертався з пропозицією до Моріца де Хаделна (багато років очолював Берлінський, а потім і Венеційський фестивалі) з пропозицією стати директором у Москві. А чому б і ні? Запросили ж голландського тренера покерувати збірною Росії з футболу… Втім, поки що переговори з де Хаделном не дістали продовження і на фестивалі продовжує господарювати Ренат Девлетьяров.

Питань до нього багато. Чому фестиваль мало не щороку готується в авральному режимі? Бо ще за три тижні до його початку на сайті висіла минулорічна інформація. Чи не в цьому одне з пояснень того, що ніяких зірок (сьогоднішніх, а не тих, які світили 30-40 років тому) не докличешся? Бо ж вони у пожежному порядку валізи не складають, їхній графік життя складається щонайменше на рік.

Інше питання: чому нікого не шокує те, що переговори про надання фільму для показу на фестивалі незрідка ведуть не з продюсерами, а з розповсюджувачами? Внаслідок цього виникають пікантні ситуації на кшталт тієї, що сталася цього разу з американською стрічкою "Запитай у пилу" /Ask the Dust Роберта Тауна, більше відомого як сценариста (колись отримав "Оскара" за сценарій "Китайського кварталу", поставленого Романом Поланським). Бо фестиваль ще не завершився, а картину вже випустили у прокат, що є доволі грубим порушенням, за яке стрічку можуть просто виключити з конкурсу. Московський фестиваль статусно належить до елітного клубу класу "А" і тут правила є жорсткими. До того ж, відсутність прямого зв’язку приводить до того, що із творчої групи взагалі ніхто не приїхав до Москви – ні режисер, ні хто-небудь з акторів (а тут зайняті зірки – Сальма Хайєк, Дональд Сазерленд, Вел Кілмер…). Ситуація просто немислима – у Берліні, скажімо.

Ну, і так далі, включаючи якісь дрібниці. Фестивальний каталог, до прикладу, фактично з’явився під завісу фестивалю – до того він був у дефіциті. Зарубіжних журналістів майже не було, хоча здавалося б, їх належало б сюди просто запрошувати. Той самий Берлін чомусь цим не гребує, а Москві вони не потрібні? Ну хоча б критиків провідних кіновидань світу. А так навіть з України було лише кілька осіб, тобто власної точки зору на фестиваль у більшості країн, близького і далекого зарубіжжя, не буде зафіксовано. Звідси й росте скептицизм, бренд Московського кінофестивалю не є чимось престижним. Хоча в останній рік-два, так видавалося, намітилися позитивні тенденції. Нині вони вочевидь пригальмували. Жаль.

Справді жаль, хоча б тому, що українські правителі усе ще за звичкою позирають на Москву. Єльцин чхати хотів на кіно, і Кучма так само більше шанував спорт і пісеньки під гітару. Путін повернув владу обличчям до кінематографа, розуміючи ідеологічний потенціал цієї великої індустрії, – і в нас нарешті заворушилися. Не надто, правда, а все ж щось почало доходити. Тому не хотілося б, аби Москва подавала негативні імпульси. Щоби відставала від фестивалів західних чи східних. Не мають права, тим більше, що російський кінематограф набирає темпу, у ньому відбуваються позитивні зміни – і щодо якості, і кількості, і технологічної озброєності. Хоча, як сказав Михалков, "кінотехнології біжать уперед, а душа за ними не встигає, душа так швидко не розвивається".

Про приємне…

Одначе не все так погано. Звично лаяли конкурсну програму, що не є дивиною – так роблять практично на всіх фестивалях. Тим часом вдалося залучити двох живих кінокласиків – француза Бертрана Бліє (про його фільм "Скільки ти коштуєш?"/Combien tu maimes? я вже писав) та угорця Іштвана Сабо ("Мефістофель", "Полковник Редль", "Ханусен", "Мила Емма, дорога Бебе"…). Сабо мав дещо втомлений вигляд і навіть попросив вимкнути верхнє світло під час прес-конференції. Чи не тому, що на батьківщині його "дістали" викриттями і звинуваченнями у тому, що в недавні часи "стукав" на своїх ближніх кінематографічних родичів? Його фестивальна стрічка так і називається – "Родичі"/Rokonok й оповідає про драму чесної, порядної людини, котра не впоралася із посадою прокурора міста внаслідок завищених вимог до нього з боку ближнього родинного оточення. Події відбуваються у тридцяті роки, хоча не скажеш, що сьогодні нічого подібного не трапляється. Україна могла б надати панові Сабо чимало таких історій…

Головний герой "Родичів" накладає на себе руки. "А чому? – запитав режисера один із критиків. – Я не побачив достатніх мотивів для подібного вчинку". Сабо скрушно пояснив, що тоді, у 30-ті, угорські аристократи, хоча й не всі, керувалися поняттями честі і коли вони переступали межу моральних норм, просто йшли із цього світу. "Тоді, до речі, подібних питань, – ущипливо мовив митець, – ні в кого не могло виникнути. Тоді мотив вчинку був зрозумілий усім. Тільки за останні сімдесят років у нас відбулися такі переміни, що важко уявити, аби людина, ставши моральним банкрутом, може добровільно піти з життя". Чи, додав би я, хоча б з посади, яку займає, з професії, якою займається. Самогубства, правда, нині трапляються також, щоразу викликаючи підозру у вбивстві.

Що ж відбулося у такому випадку з людьми? – запитували далі у Сабо. – Чому вони стали цинічнішими? "Це філософське запитання і до відповіді на нього я не готовий. Упевнений в одному тільки – у ХХ столітті використано чимало ідеологій, які спрямовували людей. Соціалізм, націоналізм, інтернаціоналізм… Біля 60 мільйонів загинуло під знаменами однієї ідеології, 40 – під іншими. Ідеологи купили людей, і зараз шукають нові вказівники, які б показували, куди нам йти. Та більшість вважає гроші найоптимальнішою ідеологією, і саме це робить людей цинічними. Одначе це не більше, аніж імпровізація за бокалом Боржомі", – завершив свій спіч режисер. "Немає ніякого Боржомі, – загукали тут дружно московські журналісти. – Заборонено! "А сорок тому у Москві, – спантеличився Сабо, – я пив саме Боржомі". Й потому довго розглядав пляшку, що стояла перед ним, як живий приклад застосування модерних ідеологій.

А почав він свою прес-конференцію з цікавої заяви про те, що "у нас, в центрі Європи, суспільство живе в системі координат часів феодалізму. Хоча б тому, що завжди знаходиться людина, яка хоче домінувати над рештою, і та решта приймає це. Їх влаштовує те, що хтось приймає рішення за них. Його можна ненавидіти, але ж з його рук отримуються подачки. Більше того, він дарує відчуття упевненості. Він, скажемо так, купує нас, і в той самий час його можна ненавидіти". Повідомлення про те, що у самому серці Європи лишається феодальний уклад життя, сподобалося присутнім, майже всуціль росіянам, бо різко наблизило до європейських норм. У вас там феодалізм, і в нас – дружба навіки… А для мене особисто видалося тут щось особисте, що, можливо, пояснює нинішній конфлікт Сабо і суспільства. Не знаючи деталей, говорити важко, одначе можливо останнє вимагає від автора "Мефісто", аби покаявся і прийняв цінності, які піддавав критиці. Чи, може, й справді сталося роздвоєння особистості і в реальному житті Сабо сповідував інші принципи, аніж декларовані у мистецтві?

Доволі сильне враження справила інша конкурсна стрічка – німецьке "Страхування життя"/Der Lebensversiherer дебютанта Бюлента Акінчі, 39-річного турка за походженням. Йдеться про страхового агента, такого собі "летючого голландця", який мандрує країною, сповіщаючи дружину про своє існування тільки телефонними повідомлення для автовідповідача. Мотив побутовий – він хоче назбирати якомога більше грошей, аби потім зажити нормальним життям. Мотив психологічний не такий прояснений і, зрештою, покликує образні енергії: перед нами людина, що втратила ґрунт, стала привидом у власній країні. Не випадково раз по раз виникають люди-емігранти, із своїми запитаннями: ми де, в Німеччині? А Німеччина – красива? А Бог її знає, коли й сама країна у мареві. Оповідається про одного емігранта, котрий вважав, що Німеччина – це одне велике місто під назвою "Виїзд". Бо весь час бачив ту табличку, визираючи з авто… Країна вся локалізується у точках Виїзд і В’їзд, а що ж між ними? Чи є тут простір, в якому можна реально існувати, чи це щось віртуальне, як і саме життя? До речі, чимось нагадує російську картину "Черв" Олексія Мурадова, чий герой так само кудись і від чогось біжить – от тільки куди й навіщо, лишається непроясненим: ні образними, ні побутово-реалістичними мотивуваннями.

Чимось схожий на названі фільми і грецький "Пробудження"/Agrypnia Нікоса Грамматікоса. Поліцейський тікає від правосуддя, встеливши свою дружину. А заодно з’ясовує стосунки зі своїм братом, священиком…

Розірвати простір, в якому ти засклений, заклеєний – мотив поширений нині. 17-літній герой британського фільму "Уроки водіння"/Driving Lessons Джеремі Брока, соромливий і дещо пригнічений материнською диктатурою Бен (Руперт Грінт), починає працювати чимось на кшталт помічника старої актриси (Джулі Уолтерс). На відміну від матері, релігійної догматички і фанатички, актриса є носієм свободи, передусім внутрішньої. Вона і виступає в ролі сталкера, провідника у царство свободи. Спершу нові відчуття видаються просто розкутістю, а потім одкриються й глибші речі… Майже класичний роман виховання.

"Отримувати максимум з нічого…"

Класичним виглядає і вже згадуваний американський фільм "Запитай у пилу". Ну, скажімо, як у Хемінгуея – він письменник, вона просто чарівна і до любовного роману не віднайдена для самої себе. Власне, почуттєвий роман і потрактовується як такий, що дозволяє людині знайтися, ідентифікуватися. Тим більше, що Камілла (Сальма Хайєк) – мексиканка і почувається у Штатах чужинкою. Навіть англійською читати не вміє. Письменник-початківець Артуро (Колін Фаррелл) за походженням італієць і в дитинстві так само зазнав усіляких принижень. Вони, ті приниження, стали родовими травмами і водночас будівничим матеріалом для формування особистісного Дому. Письменницька професія дарує можливість подорожі вглиб власної душі, віднайдення точок опертя.

До речі, у фільмі звучить доволі промовиста сентенція: "Отримувати максимум з нічого – ось сутність літератури. Ніякий досвід не потрібний, оскільки неможливо одночасно бути у двох місцях. І якщо ти не сидиш за друкарською машинкою, то значить нічого в літературі не відбувається…". Дається взнаки, що сам режисер є досвідченим сценаристом, літератором і, власне, драматургійна сторона стрічки йому вдалася краще, ніж режисерська, надто вже традиційна. А пафос картини можна зрозуміти так: ти тільки сам, роботою власної душі, можеш витребувати себе на світ Божий. Іншого не дано.

Шведська картина "Про Сару"/Om Sara 38-річного Отмана Карима (народився в Африці, в Уганді, у дитинстві переїхав до Швеції, кіноосвіту отримав у США) – доволі розлога і драматична історія молодої жінки. Її професійна кар’єра складається напрочуд успішно, чого не скажеш про особисте життя. Один чоловік, другий, третій – і цілковитий розпач. Аж поки доля не зводить її з надійним чоловіком африканського походження (в цій ролі брат режисера, Александр Карим). Одначе і його Сара відфутболює у навколишній простір – надто вже егоцентрична, як і належить сучасній жінці. І тільки смерть дитини при її народженні стверджує віру жінки у свого обранця… Проста і мудра за своєю буденною філософією стрічка. Тільки на відміну від інших, тут відсутній мотив етнічної чи расової неповноцінності як плацдарму для психологічних травм і будівничих зусиль для гармонізації особистісного світу.

Майже те саме можна сказати про італійську "Лід і полум’я"/La Fiamma sul Ghiaccio режисера Умберто Марино. Про любовні почуття, які спалахують між двома людьми, у яких проблеми із психікою. Любов лікує, дозволяє виформувати душу, котра не поспішає на прощу… Знов-таки проста історія (не випадково, мабуть, саме таких вочевидь прагнула душа членів відбіркової комісії), не надто нова, але доволі глибока і промовиста.

І, нарешті, фільм "Як усі"/Comme tout le Monde бельгійського режисера П’єра-Поля Рондерса. Ще на пам’яті його блискучий дебют "Закоханий Тома". І ось нова, цього разу сатирична картина. Про такого собі середньостатистичного француза, котрий осібно виражає смаки і запити цілої нації. Відтак є щасливою реалізацією утопічних мріянь про конструювання ідеальної людини. Ідеальної в тому, що в ньому все упаковано найліпше – і через нього, як через кватирку, можна достеменно дізнаватися про те, якою є погода у французьких душах. От тільки все це триває доти, поки герой не починає бунтувати… Наші правителі так само мріють отримати – з допомогою телевізії чи кіно включно – такого собі смирненького, вкуратненького українчика, якому можна буде "втюхівать" що не попадя. Маскультівське кіно загалом і виконує подібну місію. Кіно артхаузне, воно ж фестивальне, пропонує відрефлектувати реалії сучасного життя, аби знову не втрапити в середньовічний морок.

Почасти з цим завданням упоралися фільми Московського кінофестивалю. На якому було ще багато всякої всячини, духовного харчу. І я на тому бенкеті був, мед-горілочку пив. Щось по бороді стекло, а щось і досередини втрапило. Зрозуміло одне – світ потривожений, світ утратив ясність з тим, чим і ким він є. Екран мимоволі змушений бути дзеркалом, яке і втішає, й водночас правду говорить. І те, й інше потрібно. От тільки справді, не завжди душа, хай би стільки не трудилася, встигає за плином подій. А відстати страшно – як би потім нас знову волоком не потяг який-небудь "пєрєдовой отряд" ще в одну ефемерну будущину.



Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com