Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

05.09.2006 13:29

З роси і води, Ш’ямалане!

Ігор Грабович, АРҐУМЕНТ-КІНО

Нова картина М. Найта Ш’ямалана "Дівчина з води" провалилась у прокаті – і в нашому, і в світовому. Разом з досить іронійними відгуками критиків це мало б стати початком кінця кінематографічної леґенди "М. Найт Ш’ямалан". Стрічку справді сприймаєш через силу, бо тобі доводиться вірити в казкових німф¸ татутиків та скрунтів майже так само, як в історію про ельфів та орків. Зрештою, це особливість багатьох авторських проектів, а Ш’ямалан – безперечний автор, поряд з Квентіном Тарантіно, Кевіном Смітом чи Девідом Лінчем. Він творить власний світ. Проте рано чи пізно, але автори починають вироджуватися, нещадно тиражуючи та експлуатуючи власний стиль, і врешті, доходять до самопародії. Одним з таких прикладів є картина Педро Альмадовара "Повернення", котра також, як на мене, балансує на грані маразму. Ти намагаєшся не помічати сюжетного свавілля "Повернення", бо воно – частина світу Педро Альмадовара, який ніколи себе не зобов’язував правдоподібністю – проте з кожним фільмом тобі стає все важче і важче приймати правила гри.

Для Ш’ямалана, котрий працює з великими голлівудськими студіями, легкий відтінок абсурду може стати початком кінця його кінокар’єри (власне студія Disney відмовилася працювати з "Дівчиною з води" і картину підхопила Warner Brothers), і, слід додати, – початком кінця феноменально успішної кар’єри. Його стрічки "Шосте чуття", "Недоторканий" та "Знаки" зібрали у світовому прокаті 1,3 мільярда долярів. А його гонорар з 3 мільйонів за "Шосте чуття" зріс до 12,5 млн. за "Знаки". (Ці та інші фактичні дані взяті з сайту imdb.com – Ігор Грабович).

М. Найт Ш’ямаланМ. Найт Ш’ямалан родом з Філадельфії і вона є місцем дії кількох його стрічок. Він виріс у заможній та поважній індуській родині – його батьки, дружина та ще дев’ятеро родичів є докторами медицини чи філософії. Закінчив приватну Єпіскопальну академію (батьки обрали її для сина через жорстку дисципліну цього навчального закладу), Нью-Йоркський університет та Tisch School of the Arts.

Шанованими кінематографістами для Ш’ямалана є Альфред Гічкок, від якого він перейняв звичку з’являтися у своїх картинах (камео), та Стівен Спілберґ. Улюблений фільм – "Хрещений батько" Френсіса Форда Копполи.

Стрічки Ш’ямалана відзначаються легко впізнаваним стилем. Ш’ямалан – мінімаліст і свою увагу зосереджує на історії. Режисер каже, що у створені фільму завжди дотримується кількох правил: "В ідеї має бути глибокий зміст, саспенс, емоційність, гуманізм. Вона повинна мати значення для всього світу і має бути зрозумілою людям і в Індії, і в Японії, і у Філадельфії. Я показую стосунки між людьми. Історія має бути захопливою".

Велику роль у його картинах відіграє звук, який, власне, і творить саспенс. Вода для Ш’ямалана – символ смерти, що простежується у всіх його стрічках. Величезну роль у його роботах відіграють діти, які є своєрідними посередниками між двома світами – живими та мертвими ("Шосте чуття"), світом людей та духів ("Дівчина з води") тощо.

А найголовніше, свої фільми Ш’ямалан придумує та втілює мало не самотужки. І це творення світу чи не в літеральному значенні цього слова. У свої картини Ш’ямалан не впускає сторонній (реальний ) світ. Скажімо, у "Шостому чутті" ми часто бачимо пустельні вулиці Філадельфії; здається, ніби там ніхто не живе. Для зйомок "Знаків" і "Таємничого лісу" у чистому полі були збудовані ферма та селище. Після написання сценарію режисер робить детальне розкадрування майбутнього фільму і невпинно дотримується плану під час фільмування. Він не любить сюрпризів на знімальному майданчику і ніколи не допускає імпровізації. Все тримає під жорстким контролем. Звідси і сила, й слабкість його картин. Бо вони більше розповідають про свого автора, ніж про якісь універсальні поняття.

Можливо, саме тому фільми Ш’ямалана мають і феноменальний успіх, і, водночас, завше стають об’єктами єхидних пародій. Джеррі Цукер, режисер третьої та четвертої частин "Дуже страшного кіна" буцімто заявляв, що не може розпочати зйомок, не переглянувши нової картини Ш’ямалана.

Власне, легка пародійованість і є своєрідним ключем до розуміння картин цього режисера. У сучасні постмодерністські часи, де найоптимальнішим зразком кіновидовища є анімаційний "Шрек", дуже важко розповідати "прямі" історії про віру, кохання чи вірність. Тут має бути обов’язково якийсь фокус, якась приманка, щоб глядач міг повестися на неї, відпружитись, а потім вже отримати Послання. Якщо "Шрек" робить це, вивертаючи казкові кліше, то Ш’ямалан вводить інший елемент – несподіваний фінал.

Та це не просто механічний сюжетний поворот, це нова точка зору на саму ситуацію. Це – Таємниця, яку наприкінці фільму розгадує головний герой. І вся стрічка – це подорож героя до цієї таємниці. Власне, Ш’ямалан іде шляхом Едіпа, який, шукаючи причини мору у Фівах, виявляє, що причина – він сам. Самопізнанню персонажа і присвячено його картини. Його герої – такі собі автисти, які усі відповіді зрештою знаходять у самих собі. І на тлі голлівудського конвеєра, що пропонує рецепти "для всіх", звернення до окремої людини, прикладання її до метафізичних таємниць виглядає своєрідним викликом.

Виокремлюючи одного персонажа, Ш’ямалан протиставляє його усім іншим. Інші – завжди загроза для героя, вони втілюють собою аґресію. Повинен залишитись один. Обраний. Той, хто розповість Людству якусь Істину. Цій одержимості Ш’ямалан присвятив "Недоторканого", у якому герой Семюеля Л. Джексона шукає Невразливого, супергероя, влаштовуючи залізничні катастрофи. У "Таємничому лісі" група потерпілих від людського насилля пацієнтів реабілітаційного центру влаштовує комуну в глухих лісах Пенсильванії, відгороджуючись від сучасного світу.

Звісно така позиція досить хистка, бо плекає якісь нарцисичні фантазії і виключає з картини світу інших людей. Окрема дорога, вузька стежка, а не широкий шлях порятує людей. Хисткість цієї позиції полягає ще й у тому, що Ш’ямалан не дає знання головному героєві "прямо". Він повинен знайти дорогу сам, розшифровуючи знаки. І саме це блукання героїв у його картинах і викликає насмішку. Чи здогадається психіатр у "Шостому чутті", що він мертвий, якщо буде слідувати за вказівками хлопчика, якому він поставив діагноз "шизофренія"? Чи повірить простий охоронець з "Невразливого" в те, що він – супергерой, після того, як вижив у залізничній катастрофі? Чи знайде дорогу до міст сліпа Айві з "Таємничого лісу"? Чи побачить у смерті дружини та астмі сина знаки Божої волі священик зі "Знаків"? Усі ці запитання можуть мати різні відповіді. І Ш’ямалан дає одну, а пародії на нього – зовсім іншу.

"Дівчина з води" стала рефлексією на цю тему. Ш’ямалан цього разу зафільмував "складну" історію замість декларованих ними попередніх "простих". І цього разу він вводить до сюжету героя-невротика, який звинувачує себе у тому, що не вберіг власну родину від загибелі. Але зараз ситуація набагато складніша, бо сантехніку не під силу розгадати знаки. Тому Ш’ямалан дає йому на допомогу цілу низку персонажів, які мають наблизити героя до таємниці. Більше того, режисер вводить до сюжету помилкове розв’язання загадки, чим ускладнює ситуацію. І коли, врешті-решт, знаходиться людина (звичайно, це хлопчик), яка здатна правильно прочитати знаки, Ш’ямалан змушує і її помилитись. Однак такі надзвичайні зусилля не додають картині хоча б найменшої переконливости. Й коли дитина вичитує істину на коробках із пластівців, у тебе з’являється відчуття, ніби видовище перед тобою таки сповнене справжнього божевілля. Важко сказати, чи так сталося випадково, чи, може, досягнення такого ефекту входило до задуму сценариста, режисера та продюсера М. Найта Ш’ямалана. Так чи ні, проте "Дівчина з води" позначає певну кризу у творчості цього кінематографіста.

І, що важливіше, вона позначає певну кризу стосовно наших рефлексій про оточуючий світ. Що нам сьогодні обрати, чого триматись? Колективних проектів, які не мають жодного шансу бути втіленими, і в які, зрештою, ніхто не вірить, чи якоїсь індивідуальної правди, котра відкривається перед кожним із нас? А це вже запитання, на які ніхто не дасть відповіді. Ну, хіба що коробка з-під пластівців.




Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com