Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

28.09.2006 16:45

Спотворення любови ("Створення любови" Валеріу Жереґі)

Анна Амаргіна

28 вересня в український кінопрокат виходить картина "Створення любови" молдовського режисера Валеріу Жереґі, фільмована в Україні на технічній базі Національної кіностудії художніх фільмів ім. Олександра Довженка. Крім того, в українській столиці зроблено більшу частину звукоряду стрічки, а на екрані з’являються українські актори. Пропонуємо рецензію на цей фільм...

"Створення любови"/"Сотворение любви" (Молдова – Україна – Росія – Румунія – Ізраїль – США, 2005, 100’); режисер і сценарист: Валеріу Жереґі; оператор: Анатолій Іванов; актори: Саша (Ісраель) Дємідов, Алєксандр Панкратов-Чорний, Міхаіл Козаков, Ігор Слободський, Віктор Косих, Любов Богдан, Марґаріта Жереґі.

"Створення любови". Для повнометражного фільму – назва підозріло серіальна. Перша думка: "Щось новеньке від Оксани Байрак?!" Майже. Адже стрічка молдовського режисера Валеріу Жереґі справляє враження, ніби її народжено в тяжких пологах за монтажним столом із нескінченних кілометрів матеріалу, помилково відзнятого на кіноплівку для якогось телеопусу, причому фільмували його так довго, що й режисер, і актори з часом позабували, з чого все почалось. Не забув, мабуть, лише продюсер і за сумісництвом сценарист фільму Яків Тіхман – тому що почалося все з його повісти "Мотл-Шотхен". Виходець із Зінькова, що на Хмельниччині, він став успішним молдовським бізнесменом і написав повість, прототипами героїв якої обрав жителів того містечка. Хоча в анотації до фільму книжку Тіхмана названо "відомою", художній рівень реплік, які лунають з екрана, підказує, що літературна основа кінотвору є не чим іншим, як самвидавом за власні кошти (благо, вони є). З кіном вийшло так само.

Досвід підказує, що якісний поділ фільмів за ознакою "прес-конференція перед" і, відповідно, "після" прем’єрного показу буває до смішного безпомилковим. "Створення любови" належить до першої категорії. Перед демонстрацією стрічки пан Тіхман повідомив, що його фільм "не для критиків". Зазвичай під цим мається на увазі, що він "для народу" (чи то "Народу" – залежно від ступеня патосу та комсомольського надриву в голосі) й вічности. До вічності не доплюнули. Що ж стосується "народу", з цим теж невідповідність трапилася. Для доброякісного масового кіна потрібно щось більше, ніж лише замах нашвидкуруч назнімати про "розумне, добре, вічне" та псевдоісторичне, в якості жартів-гумору розбавлене сценами купання брезклої феміни топлес, яка разом із кавалером нудотно борсається у брудному ставку, ловлячи рибу панталонами. Глядач, у свою чергу, змушений дві з чвертю години борсатись у не менш каламутній водиці в’ялих перипетій до оскоми банального сюжету, порівняно з яким кардіограма коматозного хворого є дивом різноманіття.

Створення любовиДія та її відсутність відбуваються в тому ж таки Зінькові у тридцяті–п’ятдесяті роки ХХ століття. Роль ідейної зав’язки має відігравати той факт, начебто Зіньків проскочив повз пильне око радянських картографів і відсутній на мапі СРСР. Як наслідок, згідно із задумом творців фільму, містечко має бути просто-таки земним раєм – ні ради, ні влади, суцільний тобі мир та гармонія. Символом міжетнічного порозуміння має служити те, що тут сусідять православна церква, католицький костьол, синагога та стара турецька фортеця. Герої оповіді – теж діти різних народів, переважно єврейського, але є і представник ісламу в особі безіменного турка у виконанні Панкратова-Чорного. Оскільки він тут в однині, загроза ісламського екстремізму бачиться віддаленою. Формально головним героєм за умов цілісности наративу мав би бути чоловік на ім’я Мотл (Саша (Ісраель) Дємідов) із не надто чоловічим фахом: він сват. Початок фільму якраз застає його під час виконання професійного обов’язку "створення любови", коли він формує напрочуд гармонійне подружжя із розумово відсталої Двойри та відповідно недієздатного Шломо. Далі у фільмі матримоніальна активність Мотла якось ущухає, чи то автори про неї згодом забувають – так само, як про заявлену спочатку відверту, як би то політкоректніше сказати, ментальну інакшість Двойри та Шломо. Отже, в Зінькові переважно танцюють, співають, одружуються, п’ють та гуляють – усе дуже мило й невинно. І ось у цей Едем прокрадається Зло – втілене Людиною-В-Гімнастерці. Як і дискримінованому турку, цьому персонажеві імени не вистачило – так йому і треба, поганцю! Він похапцем проводить колективізацію, в чому йому допомагає ображений на несправедливість усесвіту хлопчик із прізвиськом Бума. До речі, цей приблизно восьмирічний Бума чимало потішив публіку тим, що за п’ять-шість років, які минають згідно із сюжетом, він геть не росте й не змінюється. І пояснювати це аномальне явище даниною Фолькерові Шльондорфу з його „Бляшаним барабаном” було б фатальною помилкою... Сюжетні лінії обриваються, ледь устигнувши намітитись. Сценарні та режисерські промахи сяк-так рятує війна. Вона приходить як deus ex machina, і половина героїв зручно й автоматично ліквідується, включно зі Шломо, який гине на фронті. Мотл повертається до напівзруйнованого містечка, дізнається, що став удівцем, страждає, потім одружується із Двойрою, і вони живуть довго та щасливо.

Фактично персонажі повертаються до свого квазі-райського життя. У цьому, власне, й корениться основна проблема авторів фільму: ті позбавили своїх героїв проблем – радше через власний непрофесіоналізм, ніж принципово, адже здається, що вони перебувають у блаженному незнанні абеткових законів драматургії. Трагічне – категорія, що може бути виражена винятково через діалектику, боротьбу, протистояння, а їх у "Створенні любови" нема й близько. Зіньків постає якимось лімбом незрілих душ, занурених у дитячий світ несвідомого: жодного гострого конфлікту, жодного екзистенційного вибору, і це при тому, що існує претензія на відтворення радянської дійсности в чи не найтрагічнішому часовому проміжку. Спроби вичавити з глядача сльозу співчуття чи, прости Господи, катарсису обертаються небажаним і нездоровим комізмом, тим більше прикрим, що у здоровому розумі комікувати довкола історії Голокосту навряд чи кому спаде на думку. Дешевий роблений наїв та дилетантська поверховість б’ють в око з кожного кадру: від вибіленого й завитого спіральною хімією волосся у звичайної сільської дівчини (її втілює дочка режисера, Марґаріта Жереґі) до мерця у сцені розстрілу, котрий доволі неприховано піднімає руки, щоби колезі-акторові легше було його відтягти вбік. Якщо ж додати абсолютно неякісний звук, який зводить нанівець рештки нашого бажання додивитися стрічку, то стає зрозуміло, що ніякого "створення любови" з таким підходом не вийде. Радше вже – спотворення любови. Любови до гарного кіна.

Без почуття гумору та здорового цинізму дивитися на все це доволі важко. Зокрема й на Міхаіла Козакова, котрий в убогих рамцях ролі старого батька Шломо щосили грає шекспірівського єврея, і пересилювана відраза до цього фарсу в його очах хіба що з певним натягом може зійти за онтологічну тугу синів Ізраїля...



Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com