Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

29.09.2006 16:38

KINO-КОЛО-ЧИТАЛЬНЯ: Можливість правди

Сергій Васильєв-молодший, KINO-KОЛО (31)

29 вересня, на 180 сторінках вийшло з друку осіннє (31) число часопису KINO-KOЛО, що воно переважно присвячене французькій кінематографії й побачило світ за підтримки Посольства Франції в Україні. Наголошуємо, що цей випуск KINO-KOЛА (як і більшість попередніх чисел журналу, а також низку книжок про кіно) можна придбати, замовивши в нашій портальній інтернет-крамниці. Наразі ж, в нашій традиційній рубриці KINO-КОЛО-ЧИТАЛЬНЯ, пропонуємо один з матеріалів осіннього KINO-KOЛА – рецензію на анімаційний фільм "Французька демократія" режисера Алекса Чена...

ФРАНЦУЗЬКА ДЕМОКРАТІЯ/THE FRENCH DEMOCRACY (13’, Франція, 2005); 3D-анімація; автор: Алекс Чен (під псевдо Koulamata).

Фільм Матьє Кассовіца "Ненависть" закінчується словами темношкірого хлопця, який наміряється застрелити поліцейського: "Людина падає у прірву і промовляє до себе: "Поки що все добре", – але важливим є не падіння, а приземлення". 10 років тому 27-річний режисер на повний голос розповів про новітні резервації, які створили навколо Парижа влада й суспільство для громадян Франції – вихідців із африканських колоній та їхніх дітей, а також про ті фактори, що породжують у молодих арабів асоціальні моделі поведінки: відсутність освіти, роботи, життєвої перспективи, безпідставні прискіпування поліції та побутовий расизм. Автор "Ненависти" підкреслював: фільм варто сприймати серйозно, без нальоту ґламурної світськости, якої надали йому приз Каннського фестивалю за режисуру і премія "Сезар" за найкращу картину 1995 року. Минулорічні жовтневі події в передмістях Парижа, коли молоді темношкірі французи щоночі палили автомобілі, а іноді й школи, переконують: таки варто. Навіть якщо не вважати бунти в департаменті Сена-Сен-Дені, звідки заворушення поширилися майже на всю країну, свідченням болісного "приземлення", справедливі спостереження Матьє Кассовіца залишаються актуальними. Саме на "Ненависть" посилалася більшість ґалльських оглядачів, коли намагалися відшукати бодай якісь натяки на "проблему передмість" у творах мистецтва.

Вплив Матьє Кассовіца відчувається і в дебютній стрічці Алекса Чена "Французька демократія". Свою короткометражку Чен під псевдонімом Koulamata розмістив у інтернеті 22 листопада 2005 року, коли заворушення в паризьких передмістях притихли, а вал аналітичних матеріалів із приводу подій досяг свого апогею. Зокрема, в північноамериканській пресі, яка взялася стверджувати, що за виступами юних французьких шибайголів стоять ісламські терористи, а спалення машин – це своєрідна форма інтифади. За професією Алекс Чен – промисловий дизайнер. До "Французької демократії" він не мав відношення до кіна, хіба що залюбки відвідував кінотеатри. Однак, цей хлопець (йому теж нині 27) уже три роки живе у департаменті Сена-Сен-Дені. Коли тебе раз по раз грабують на вулиці, чи не щодня обзивають китайцем через твоє походження, а починаючи від середини жовтня будять серед ночі вибухами коктейлів Молотова, маєш право бути незадоволеним через поверхове, а то й облудне трактування в засобах масової інформації подій, що відбуваються за твоїми вікнами. Алекс Чен вирішив зняти кіно із шляхетних просвітницьких (від XVIII століття ще й природно французьких) мотивів. Його мета – розтлумачити іноземцям причини, через які в передмістях палять машини, зокрема той факт, що релігія тут ні до чого. Саме тому картину The French democracy (так в ориґіналі) супроводжують англійські субтитри, а її форма – виразно начеркова.

Пояснювати причини для Алекса Чена не є синонімом докладного переповідання подій. Він займається створенням типових ситуацій, що можуть допомогти усвідомити проблему, фактичні й статистичні сторони якої (кількість спалених автомобілів і затриманих бешкетників) всім добре відомі. Смерть підлітків (хлопці втікають від поліції, ховаються у трансформаторній підстанції і вмирають, вражені струмом) і виступ міністра внутрішніх справ ("всю бридоту із передмість треба вичистити пилососом"), якими відкривається "Французька демократія", є, за Ченом, лише піщинками на довгому шляху знущань, який веде до заворушень. Усвідомлення героями стрічки доконечности бунту не пов’язане зі смертю ровесників чи образами з боку міністра. Кожен із трьох друзів, які домовляються через інтернет і мобільні телефони (прекрасна деталь реальности!) "показати владі, хто погані хлопці", має власний привід бути незадоволеним. Один, безробітний француз "арабського походження", – черговою ніччю, проведеною в поліційному відділку, куди його загребли через темний (підозрілий) колір шкіри й відсутність при собі паспорта. Другий, негр Мамаду, блискучий випускник економічного ВНЗ, зважується на аґресію, не спромігшись отримати роботи ("ми працюємо з людьми і маємо викликати довіру"), квартири ("Мама... як? Вибачте, ми вже здали помешкання"), ані обслуговування в ресторані ("тут не місце для мавп"). Третій, вуличний торговець наркотиками, – після побиття поліцейськими, що забажали розваг. Сума особистих образ, перелічених Ченом, створює невідпорне відчуття безвиході, яке режисер майстерно посилює, демонструючи гучну аґресивну риторику ультраправих та мітинґи протесту, на які "виходять і батьки тих, хто палить авта". На десерт він узагалі посилає глядача в нокдавн: гасло героїчного французького минулого "Свобода, Рівність, Братерство" осучаснено. Тепер воно звучить як "Бідність, Брехня, Непорозуміння", стверджує він, присвячуючи свою картину підліткам, загиблим у трансформаторній.

Як показують історичні дослідження, революційні гасла рідко коли втілюються. Навіть одразу після 1789 року ознак "свободи" чи "рівности" французька демократія не мала, що вже там казати про ефемерне "братерство". Скочуючись у популізм узагальнень, Чен, утім, жодного разу не обманює в деталях: ані змальовуючи антиарабські настрої (побутовий расизм, недовірливе ставлення французів до імміґрантів, жорстокість поліції – чи не прямі цитати з Кассовіца), ані фіксуючи невигідні сторони жителів передмість (торгівля наркотиками, неробство, ненависть до представників влади і жителів багатих районів). Навряд чи перший фільм про новітні приміські бунти міг краще продемонструвати світоглядне непорозуміння, що лежить в основі конфлікту. "Французька демократія" Алекса Чена, звісно, страждає на оперативність, однак, лише виграє від цього.

Ця 3D-анімація була створена за тиждень на комп’ютері за допомогою ігрового симулятора The Movies. Умовність ігрових декорацій (замість Парижа тут Нью-Йорк, замість трансформаторної будки – дерев’яна хатина лісника з конякою при вході, бідні помешкання жителів передмість виблискують північноамериканською заможністю) та обмеженість "акторської" палітри (програма дає змогу виражати лише граничні почуття: сум, гнів, роздратування тощо) – неминучі наслідки використання комп’ютера для творчости – у випадку із "Французькою демократією" вибухають позитивом. Хай американські шати й не надають "універсальности" освітлюваному конфлікту, але вони принаймні виштовхують його за межі нетривкої актуальности інформаційного репортажу і зменшують відразу, викликану примітивною наочністю режисерських прийомів, що їх використовує дебютант. Сила повідомлення, закладеного Алексом Ченом у "Французьку демократію", незмірно вища за інертну форму картини. У режисера немає рецептів вирішення конфлікту, крім банального заклику "відкрити серця" й "мирно співіснувати", однак він і не ставить пошуків "дорожньої мапи" собі на меті. Головна заслуга Алекса Чена, – усвідомлюючи розмах конфлікту, спробувати передати його багатогранність і не втрачати при цьому зв’язку з реальністю. Успіх "Французької демократії" – в можливості правди.



Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com