Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

09.10.2006 17:27

Мартін Скорсезе, нігіліст ("Відступники")

Ігор Грабович, АРҐУМЕНТ-КІНО

Минулого тижня в український кінопрокат вийшла нова картина класика американського кіна режисера Мартіна Скорсезе "Відступники". Пропонуємо рецензію на цей фільм...

"Відступники"/The Departed (США, 2006, 149’); режисер: Мартін Скорсезе; сценарист: Вільям Монеген; оператор: Міхаель Балльгаус; актори: Леонардо Дікапріо, Метт Деймон, Джек Ніколсон, Елек Болдвін, Марк Волберґ, Мартін Шін, Рей Вінстоун, Віра Фарміґа.

"Відступники" Мартіна Скорсезе є римейком гонконзької картини, відомої нам, здебільшого, з відео та DVD. Це "Подвійна рокіровка", яку 2002-го зафільмували режисери Ендрю Лау та Ендрю Мак. Фільм отримав низку нагород Гонконзької кіноакадемії і став касовим чемпіоном в Азії. "Відступників" можна зачислити до когорти вже звичних римейків азійських картин, які реґулярно творять у Голлівуді. Щоправда, все частіше заново фільмують японські горори з леґендарними тепер мертвими маленькими дівчатками. З іншими жанрами якось не складалося, не рахуючи, звісно, експорту в Голлівуд Джона Ву...

Проте "Відступників" можна оцінювати не тільки з означеної точки зору. Насамперед, це картина Мартіна Скорсезе – одного з найшанованіших режисерів минулого століття, який, до речі, здійснив чималий вплив на того ж таки Джона Ву. Тому погляд на "Відступників" може бути подвійним – і як на римейк, і як на ориґінальний фільм Скорсезе.

І погляд виявить дві різні картини. "Подвійна рокіровка" є характерною саме для гонконзького кінематографа й відсилає до вже згадуваних картин Джона Ву. У його фільмах також було двоє героїв, що опинялися по різний бік барикад. Зв’язок, який виникав між ними, важко було якось описати. Він ніяк не раціоналізувався і не озвучувався. Взагалі, гонконзька кримінальна драма на диво малослівна. У ній багато дії і надто мало слів. І це можна віднести до якихось традицій китайської культури, не зовсім доступних європейцеві. Стрічки ж Мартіна Скорсезе, навпаки, багатослівні. Він часто вводить закадровий голос. Його персонажі рефлексують стосовно себе та оточуючих. Водночас картини Скорсезе надзвичайно жорстокі. На відміну від стрічок того ж таки Джона Ву, який грішить сентиментальністю.

Тому, якщо "Подвійна рокіровка" вийшла стриманою, сентиментальною і досить романтичною, то "Відступники" жорстокими й багатослівними. Отож варто подивитися обидві картини.

Для Скорсезе "Відступники" стали новими "Крутими хлопцями". Ця картина 1990 року розповідала про ґанґстера Генрі Гілла, який був включений у програму захисту свідків і почав давати свідчення про діяльність мафії. Фільм дуже детальний, у ньому чітко прописані характери й визначені мотиви вчинків головних і другорядних героїв. Генрі з дитинства хотів бути ґанґстером і таки домігся свого. Крім його голосу, в картині звучить голос його дружини, яка розповідає про життя бандитів з погляду сторонньої "нормальної" людини. Визначення мотивації завжди було важливим для Скорсезе, так само, як і втрата віри.

У "Відступниках" це виявилось уповні. Скорсезе відчуває, що сюжет, який він взявся втілити на екрані, досить дивний. Це свого роду польовий експеримент. Майже одночасно поліцейського засилають у банду, а бандита – в поліцію. І якщо у гонконзькій картині ця взаємозаміна дуже легко пояснюється і є цілком очевидною (члени тріади є однією родиною, об’єднаною на релігійних засадах), то для Скорсезе така мотивація виявляється недостатньою.

Він довго пояснює, чому герой Ді Капріо погодився стати стукачем. І якщо для Сходу ще можлива певна спільність (родова чи релігійна), то на Заході кожен за себе. Тому переконати одну людину працювати на якусь організацію можна тільки апелювавши до її еґоїзму. У "Відступниках" детально змальовано функціонування громіздкої поліційної машини, котра не може діяти злагоджено через внутрішні суперечності, розділення служб та амбіції керівництва. Тут кожен хоче привласнити перемогу собі.

Це важливий пункт для картин Скорсезе. Ще з часів "Злих вулиць" його герої шукали "правильної" моделі поведінки. Скажімо, Тревіс із "Таксиста" мріяв очистити місто від бруду, проте не знаходив спільників у цій справі. Він звертався до колеґ по роботі, відомого політика, знайомився з дівчиною, проте ніде не зустрічав розуміння. Врешті, він вирішував усе самостійно. Мабуть, для колишнього семінариста Скорсезе така ситуація знайома. Втрата віри, самотність. Навіть Христос із "Останньої спокуси..." опинявся наодинці зі своїми страхами.

У "Відступниках" обидва герої відчувають втрату віри. Вони продовжують свою роботу в надії колись отримати свободу, проте це неможливо. І для кожного з них наступає момент істини.

Втім, Скорсезе не залишає своїх героїв у стані нігілізму. Убиваючи одного відступника, він підсилає вбивцю й до іншого. У світі, де немає віри, можливою є тільки земна помста.



Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com