Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

19.10.2006 17:08

МОЛОДІСТЬ_2006: Кіно й німці (програма "Німецький бульвар")

Олег Сидор-Гібелинда

ХХХVI Київський міжнародний кінофестиваль "Молодість" проходитиме від 21 до 29 жовтня 2006 року. Пропонуємо матеріал про одну з фестивальних позаконкурсних програм – "Німецький бульвар", що представляє сучасне кіно Німеччини. Цей матеріал видрукувано також у першому числі традиційної фестивальної KINO-КОЛОгазети, що вже третій рік видається спільно KINO-КОЛОМ і оргкомітетом "Молодости" і розповсюджується безкоштовно у всіх місцях, де проходять фестивальні заходи.

Український глядач ознайомлений із кінематографом тевтонського краю краще, ніж із кіном будь-якої іншої країни Західної Європи. Навіть Франції… не кажучи про Італію чи Швецію. Movie-German нам пощастило вивчити ледве не від самих витоків (експресіонізм!). Та й свіжаку не раз, не двічі скуштували. І ще скуштуємо: гуляючи "…бульваром".

Пам’ятаєте: зблиснула на нашому овиді кометою "...Лола...", котра все бігла, бігла й бігла… Добігалася: тільки раз у житті буває Тиквер. Сьогоднішє німецьке кіно вельми добротне, помірно тягуче, розумне, доволі депресивне, часом – непередбачуване. Геніїв тут (уже?) немає – та вони відсутні на всьому теперішньому західному фільмопросторі. Зате, йдучи на перегляд німецької стрічки – якщо це тільки не "Мурахи в штанях", – можете бути впевнені: вам світить кавалок чистої насолоди, яку ви, можливо, відчуєте й не з першої сцени.

А може, й зовсім лишитеся байдужі… Бо так звана "європейська якість" – не євроремонт, до її розрідженої атмосфери треба звикнути. Гепі-енди тут – виняток із правила. Тож приготуйте себе до фрустрацій, спричинених вдумливим авторським ставленням до невеселої дійсности…

Випадково чи ні, але теперішня програма фільмів "Німецького бульвару" у своїй переважній більшості утворює певну інтонаційну цілісність. Не казатиму про єдність сенсу – хоча вона практично випливає з попередньої обставини, попри те, що представлено тут дуже різні жанри, і кожен зразок намагається вийти за рамці саме жанрових обмежень, щось нагадуючи глядачеві – а в іншому його сподівань і не справджуючи. Отже, маємо кримі, ретро, екзотику, соціалку, драму середньонімецького абсурду. І всі – дуже нетрадиційні.

Найчільніша в цьому списку – стрічка "З власної волі" Маттіаса Ґласнера, премійована на останньому Берлінале ("Срібний ведмідь" за мистецький внесок). Кінокритик Сергій Тримбач навіть порівняв її зі "Злочином і карою". Моя особиста асоціація –"Зашморг" Войцеха Хаса, з тією різницею, що в німецькому фільмі до здорового життя прагне повернутися не якийсь там пияк, а садист-ґвалтівник. Звісно, йому це не вдається. Єство "бере своє". Не допомагають Тео ні мастурбація перед телеекраном, ні фізкультура, ні розділена й безаґресивна любов до другової доньки Нетті, яка біжить за ним на край європейської ойкумени, а власне на нічний бельгійський пляж. Там Тео ріже собі вени лезом бритви, а подруга виє від розпуки і шмаркля її бринить на вітрі. Пізно…

Сумний кінець супроводжує також "Червоного какаду" Домініка Ґрафа, дія якого відбувається у 1961 року, а початок синхронізовано з польотом Ґаґаріна в космос. Порівняно з тодішньою Москвою навіть провінційно-ендеерівський Дрезден видається шматочком щирого Заходу, тут грають джаз і танцюють рок-н-рол. А ще можна вільно чкурнути на вихідні до Західного Берліна. Але титри вже ведуть зловісний відрахунок часу "до Муру". Поліцаї лупцюють стиляг, а платівки хрускають під каблуками. Плебеям зі штазі вдається також розлучити героя з його "жінкою життя", а її, красуню-поетку Луїзу – із власним чоловіком ("любов утрьох" – перегук із "Мрійниками" Бертолуччі, тільки секс тут по мінімуму, переважно платоніше лібе). Юний маляр Зіґґі, однак, лишається "там". Але його не може розрадити навіть Гайнріх Бьолль, який приходить на його ж вернісаж у "вільному світі". Утім, за кадром.

А для співачки кантрі – невиліковно хворої Гелен Шустер – пеклом обертається мальовничий рай Ямайки, куди вона втрапляє ("Майже небо" Еда Герцоґа). З порогу її дурить нахабна негритоска, лупцюють місцеві мафіозі, цінну гітару в друзки трощать… (Вони там що, всі показилися на Заході?!). І вже згодом до Гелен приходить "момент істини", і негритоси відтепер – не страшні, а воістину душевні. Косяком із ними можна почастуватися, в морі поплюскатися, пісень разом заспівати. Лайф із кайф! Найдушевніший тут, щоправда, росіянин (слово, рівнозначне матюкові у "Червоному Какаду") – зомбікуватий Стас Стравінський (sic!), прибиральник бовлінґ-центру в Дюссельдорфі. Якби не він, то й "кіна б не було", з усіма його "німцями".

Нікуди не втекти нам від арт-асоціацій і в "Зацькованому" Анґеліни Маккароне. Геронтофільну пристрасть рівно 33 роки тому проаналізував Фассбіндер у фільмі "Страх з’їдає душу"… але тут усе інакше. Антирасистський патос класика – нині вже трюїзм. А молодняк спокою не знає за всіх часів. Потягнуло 16-літнього Яна до 50-літньої Ельзи (в такій ролі яка-небудь Ардан-Лорен була б ляля – але то було б інше кіно) та й годі. Ну, наравицця чувакові, коли його шмагають ременем по голій дупі, а ремінь – саме в її руках… Невже суспільству конче втручатися й тут? Ще й як: Ельза – працівник відповідної служби нагляду за "важкими підлітками". Ян – її підопічний, клептоман і невротик. Ферштейн? Службових романів не пошановують навіть у Європі, одержимій толерацією та політкоректністю. Додамо тільки, що найбільшу свиню юному герою підсувають не бюрократи-старпери, а його ж однолітки, яких просто жаба задавила. От і помстилися хлопцеві досхочу…

З усієї "чудової п’ятірки" на естетичну оцінку заслуговують хіба "Чотири вікна" Крістіана Моріса Мюллера (як і згадана раніше картина "З власної волі" – учасник Берлінале-2006). Розповідь про "чотири самотності" в межах однієї родини (імена притчево відсутні) ведеться наче знічев’я, крізь нашарування якихось непотрібних, сторонніх, нудних теревенів – до того ж і облич промовляльників часто-густо не видно, до кадру втрапляє все другорядне, дріб’язкове. Насамкінець лише вимальовується "візерунок страждання": кожен із чотирьох героїв хоче любови, принаймні копуляцій, а отримує прикрого облизня. Чоловік кидається до дружини, а їй саме приперло "до вітру". Натомість дружина намагається спокусити сантехніка – й теж у клозеті; результат передбачувано-фіасковий. Син тиняється осяйними лабіринтами супермаркету, а потім крутить амури з гомиком у порнокабіні. Знехтуваний останнім, від душі духопелить його… Де? Звісно, у WC, чистісінькому і блискучому (нам би такі). Дочка, ставши мішенню метрополітенного залицяння з боку сивочолого ловеласа, оговтавшись, сама на нього круто наїжджає. Ловелас із переляку вшивається… З чого робимо висновок: ліміту для дуреп ніде не існує – і не існуватиме ніколи.

Для "маленьких трагедій" – також. Зокрема й на просторах Шенґена.

Ахтунґ: окрім перелічених, на "Німецькому бульварі" мають бути показані також "Валері", "Розбивальник сердець", "На 3 градуси холодніше", "Пожежник і його дружина", "Димові сиґнали". Данке за увагу…



Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com