Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

16.01.2003 14:49

«Атака клонів» – усе далі до іншої галактики

Світлана Цибаньова

“ЗОРЯНІ ВІЙНИ: ЕПІЗОД ІІ – АТАКА КЛОНІВ”/STAR WARS: EPISODE II - ATTACK OF THE CLONES (143’, США, 2002) сценаристи: Джордж Лукас і Джонатан Гейлз, режисер: Джордж Лукас, оператор: Девід Таттерсон, актори: Юен Макґреґор, Наталі Портмен, Гейден Крістенсен, Крістофер Лі, Семюел Л. Джексон.

Назад до майбутнього. Тоді, як сюжет міфологійних «Зоряних війн» відсувається до минулого, засоби, що їх використовують автори для екранного втілення пригод головних героїв, впевнено прямують до майбутнього. Зоряні кораблі наполегливо ростуть кількісно та модернізуються в запаморочливі форми. На екрані з’являються нові населені планети та чудернацькі істоти, що представляють різні космічні цивілізації. Зводяться моноліти ультрасучасних будівель, удосконалюються механізми, що начебто свідчить про наявність високорозвиненого суспільства. У технологійній сфері між трилогією «Нова надія» – «Імперія завдає удар у відповідь» – «Повернення Джедая» і другим епізодом – «Атакою клонів» – десятиліття вдосконалювання на користь останнього. Тоді, як у потенційно новаторському аспекті ані «Примарна погроза», ані «Атака клонів» ніколи не стануть справжнім збуренням, що воно дорівнювало би за розмахом ефектові, викликаному першими «Зоряними війнами». Втім, сам режисер назвав свою стрічку непретензійною і визнав, що мав намір створити картину, яка б вражала уяву гладача своїм енерґетичним та емоційним натиском.

Досягнена досконалість комп’ютерних технологій, якої так прагнув Джордж Лукас, обернулася специфічним ефектом. Фільм просто на очах втрачає кінематографічні властивості й перетворюється на масштабний мультик. У кіні завжди залишається зона реального зображення, чого не спостерігається в жодному з кадрів «Атаки клонів». Звичайно, «Зоряні війни» – це фантастична епопея, що навіть на тлі всіх інших стрічок цього жанру стоїть цілком осторонь. На відміну від усієї іншої фантастики – це фантастика абстрактна. Тут не може бути, наприклад, зоряного корабля-мерседесу або якоїсь іншої знайомої земної марки авта. Тут неможливий навіть якийсь рекламний матеріал, на кшталт Макдональдса в «П'ятому елементі». «Бозна й коли в одній далекій-далекій галактиці» – це минуле й майбутнє не нашої планети, що було заявлено ще 1977 року, на початку існування серії кінострічок. Проте в “зоряному” всесвіті залишаються подібні до земних елементи суспільно-політичного життя, моральні засади людства й мотивації вчинків героїв. Поряд із залізобетонними планетами, небесними тілами, що вкриті водами океану і де постійно йдуть дощі, існує рідний світ Скайвокерів, піски, будинки й музичні мотиви якого такі схожі на, скажімо, Афґаністан. «Епізод ІІ» навіть «відмиває» таку найактуальнішу науково-популярну проблему початку XXІ століття, як клонування. А коли джедаї – молодий Енакін й Обі-Ван – сперечаються, вони нагадують щось дуже знайоме, щось на кшталт конфлікту «батьків і дітей». Цікаво, що Юену Макґреґору достатньо було приклеїти бороду, аби замість молодика, що протестує проти всього та всіх, на екрані з’явився мудрий вчитель.

«Зоряні війни» дали глядачеві позамежну фантастику, але її вдосконалення за допомогою цифрових технологій небезпечне повним абстрагуванням. Екс-фільм може дійсно перейти до іншого гіпертрофованого рівня. Цифрові технології грають в “Атаці” не допоміжну роль, доповнюючи палітру кінематографічних засобів, а основну. На теперішньому етапі від акторів навіть не вимагається ніякої гри – ні за Станіславським, ні за Лі Страссберґом. Складність акторської роботи в картині (де знімаються справді цікаві особистості – Самюел Джексон, той самий Юен Макґреґор, Крістофер Лі, юний канадський актор Гейден Крістенсен і Наталі Портмен) полягає не в мистецтві повного перевтілення, а в тому, що акторам доводиться розмовляти з порожнечею. Адже фігура співрозмовника з’являється тільки після комп’ютерного опрацювання. Якщо «зоряна» епопея буде продовжувати розвиватися в цьому напрямкові (а власне, на інше розраховувати й не доводиться), то Лукас прийде до завершеної стилістики кіномультфільму. Що теж цікаво. Але віртуальний фільм останнім часом – не новина. Стрічки різняться хіба що за розмахом.

Зображення, цілком відтворене за допомогою цифрових технологій, звичайно, вражає своїми масштабами та можливостями, але в деяких моментах поступається, наприклад, спектрові фантазії «Володаря каблучок». Навіть у географічному ландшафті. Ми весь час влітаємо в якусь трубу. На кожну нову планету глядачі-герої потрапляють через підозрілий отвір або, в крайньому разі, крізь пояс астероїдів. Навколо – незатишні конструкції, похмурі нагромадження та всілякі механічні пристрої. Відсутні бодай якісь ориґінальні природні умовини, немає варіацій природних елементів, де панують інші фізичні закони або, найелементарніше, – існує екзотичний рослинний світ. З’являються різні істоти, але не різний рельєф – усі небесні сфери практично однотипні. Одначе, треба визнати, в «Атаці клонів» Лукас, як завжди, пречудовий у сценах погоні: гонитва Енакіна та Обі-Вана на спейдері за найманим убивцею й космічне переслідування серед астероїдів – одні з найяскравіших епізодів картини. Навіть попри те, що такий хід, як падіння людини до безкінечної глибини космічного мегаполіса та її потрапляння прямісінько до кабіни літальної машини, нагадує зустріч Міли Йовович з Брюсом Віллісом у «П’ятому елементові». Хоча цей детективний прийом старий, як кінематограф, його послідовна динаміка й досі ефективна. “Який же детектив – без погоні”, навіть якщо слідство ведеться у галактичних вимірах.

Ахіллесова п’ята «Атаки клонів» – у білих нитках. Існування перших «Зоряних війн» призвело до того, що «Епізод ІІ» не має власної історії. Його сюжет – це білі нитки, що зшивають «Примарну погрозу» та події «Нової надії». Виникнення Республіки та персона Темного Володаря в «далекій-далекій галактиці» – дві сили, протистояння яких визначає ситуацію часів «Епізоду ІV». Подвиги лицарів-джедаїв Обі-Вана Кенобі та Йоди – це введення до історії таємничого ордену, визначення його цілей та можливостей, становлення майстрів, що їм судилося стати вчителями Люка Скайвокера. І, нарешті, основний двигун сюжету – шлях трансформації Енакіна Скайвокера, що йому з учня-джедая призначено перетворитися на коханого чоловіка сенатора Амідали, батька близнюків Люка і Леї, а також на апостола Темної Сили Дарта Вейдера. Наближається час «Нової надії» і цьому підпорядковані всі сюжетні лінії «Атаки клонів». Бій із графом Дуку (попередником Вейдера й учнем Йоди) і загублена в цьому бою рука – ще один стібок для скріплення історії. Таким чином на сцені з’являється штучна металева рука і музична тема Вейдера, яка «згодом» передуватиме появі лиховісної фігури Дарта. Її важкі та зловісні варіації пролунали в сцені гніву Енакіна, котрий щойно став убивцею, помстившись за смерть матері, – так Лукас відзначив початок зародження руйнівної сили в юному джедаї. Але головний герой нібито позбавлений своєї власної долі, тоді як саме на особистих перипетіях центральних персонажів будується кожна успішна касова історія. І саме вони насамперед цікавлять глядача. Доля Енакіна відома вже протягом двадцяти років, а його перехід зі світлої сторони на темну та формування нової людини не поталанило зробити яскравішим за образ, уже використаний Лукасом, – саму особистість Вейдера.

Проте є в «Атаці клонів» сцена, за яку авторам можна пробачити всі недоліки стрічки, – «Епізод ІІ» слід було створити хоча б для того, щоб глядач на власні очі побачив бій майстра Йоди на лазерних мечах.

Також читайте: Лукас готується до “повного провалу”



Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com