Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

20.10.2006 12:32

Хто з мечем....
("Мечоносець" Філіппа Янковського)

Ігор Грабович, АРҐУМЕНТ-КІНО

Минулого тижня в український кінопрокат вийшов новий фільм російського режисера Філіппа Янковського "Мечоноцесь". Пропонуємо рецензію на цю кратину...

"Мечоносець"/"Меченосец" (Росія, 2006, 108’), режисер: Філіпп Янковський; сценарист: Константін Сингаєвський; оператор: Марат Адєльшин; актори: Артьом Ткаченко, Чулпан Хаматова, Олексій Горбунов, Татьяна Лютаєва, Лєонід Ґромов, Алєксєй Жарков.

Черговий раз "втішила" російська картина. Як завше, власною безпосередністю. Цього разу це "Мечоносець" Філіппа Янковського, режисера картин "Статський радник" та "В русі". Пам’ятаю, свого часу "Радник" викликав такий собі мікроскандал через фінал картини. У романі Акуніна, що він лежав в основі картини Яновського, Фандорін іде у відставку, а у фільмі залишається на службі, і загальний план Кремля, на тлі якого йшов герой Меньшикова у світле майбутнє, став ознакою безпринципности режисера. Кажуть, що на такому фіналі наполіг "державник" Нікіта Міхалков. Мовляв, "отєчєству" повинні служити чесні люди. До чого я все це? Та до того, що російські кінематографісти, як ті китайські вчені з анекдоту – що б вони не робили, у них завше виходить автомат Калашнікова.

Рефлекси у молодих російських режисерів залишилися радянськими. Особливо у вихідців зі славетних кінематографічних родин – Янковського, Бондарчука, Чухрая ... Щоб вони не фільмували, все виходить за мотивами радянського кіна. Ось і "Мечоносець" нагадав мені творіння незабутнього Євгена Матвєєва. Його псевдонародне кіно спочатку про голову колгоспу Захара Тарасовича, а потім секретаря обкому Валерія Петровича. Я кажу про стрічки "Любов земна" (1974), "Доля" (1977) та "Кохання по-російськи" (1995). Що характерно для такого кіна? Головний герой, який вірить у комунізм чи "справедливість", обов’язково кохає чужу жінку й опиняється у центрі певного катаклізму, який має вирішити всі його проблеми. Скажімо, головний герой "Любови земної" голова колгоспу Захар Тарасович ніяк не вирішить, з ким йому бути: з дружиною і чотирма дітьми чи з молодою коханкою. Ні він, ні навіть засідання бюра райкому не здатне зрушити цю дилему. Це може зробити тільки війна. Військове лихоліття виявляє, хто є хто. І якщо дружина вперто дотримується партійної лінії і не йде на співпрацю з ворогом, то коханка виявляється колаборантом і врешті спить з поліціянтом. І як таку можна любити?

Важливою складовою цих історій є вписаність героя до певної системи. Захар Тарасович любить Батьківщину і готовий її захищати. А втілюється Батьківщина у жінках. І коли Захар Тарасович наводить автомата на поліціянта, той каже: "Так уб’єш ти мене не за ідею, а за бабу", на що колишній голова колгоспу відповідає: "Так, за бабу. За наших сестер, матерів, дочок". Зрештою, у "Долі" ми бачимо, як Захар Тарасович уявляє себе билинними богатирем і обороняє рідну землю від завойовників з мечем у руках. Ось тобі й Мечоносець! А в "Кохати по-російськи" ми стаємо свідками боротьби кількох фермерських родин за право орендувати землю в колгоспі. І, що цікаво, у кожного вдома знаходиться якась зброя: обріз, мисливська рушниця чи навіть протитанкова гармата.

Звичайно, така асоціація є досить довільним моїм припущенням, внаслідок певних підліткових витіснень, які раптом отримали резонанс на "Мечоносці". Здавалося, що спільного? Минуло понад двадцяти років. Змінилося все, але меч у руках Матвєєва і меч у руках актора Артьома Ткаченка вперто в’яжуться у моєму сприйнятті в одне і те ж. Можливо, причиною є заочна полеміка "Мечоносця" з низкою заокеанських картин, де герой має схожу патологію. Скажімо, з "Едвардом руки-ножиці" Тіма Бертона й "Людьми Х" Браяна Сінґера.

Стрічка Бертона – різдвяна казка, у якій герой, що живе у покинутому замку, спускається в цілком умовне американське містечко й опиняється у "звичайній" американській родині з двома дітьми. Едвард – наївний і дуже щирий. Водночас він небезпечний, бо його гострі леза здатні розрізати все на світі. Власне, оця подвійність героя – його наївність та потенційна небезпека – і становлять основу картини. Хороші люди намагаються допомогти Едвардові, погані – використати його у своїх цілях. Внаслідок досить драматичних подій герой повертається у свій замок. Як і Мечоносець, Едвард не може перебувати серед "звичайних" людей. Утім , картина Бертона містить у собі ще один компонент – момент народження героя. Режисер пояснює, чому герой саме такий, з такими незвичними властивостями. Бертон показує момент творення Едварда і момент, коли Винахідник приніс готові руки, щоб замінити ними ножиці, але не встиг цього зробити, бо в останню мить помер і нові руки Едварда нанизались на гострі леза. Ми знаємо, що Росомаха з "Людей Х" також був модифікований. І за всіма цими маніпуляціями стоїть батько або фігура, що її замінює.

У "Мечоносці" ми так і не дізнаємось про походження головного героя Саші. Чому в нього з руки вискакує лезо? З низки флешбеків глядач довідується лишень, що патологія проявилася ще в дитинстві і меч виростав разом із хлопцем. І цим мечем він здійснив усі свої вбивства і вбивав завжди чоловіків: бомжа, вітчима, згодом рідного батька. Мечоносець не вбив жодної жінки і в картині він виглядає захисником російських жінок, у першу чергу, безперечно матері, яка втішала його в дитинстві, і до якої він їде дорослим хлопцем. Більше того, Клім (герой Олексія Горбунова) переслідує Мечоносця на замовлення матері одного з постраждалих. Несподівану закоханість Саші в героїню Чулпан Хаматової також важко чимось пояснити, проте свою любов герой готовий захищати від усіх.

Звичайно, можна зауважити, що "Мечоносець" черговий раз порушує болісну для росіян тему упослідження російської жінки, власне, Росії, ґвалтованої всілякими покидьками. І ось знайшовся її захисник. Можна, навпаки, стверджувати, що у російському кіні з’явився новий герой – самостійний і сильний, який здатен ні від кого не залежати й вести своє життя на власний розсуд. Більше того, він народився (мабуть) природним способом, а не внаслідок якогось військового експерименту, як це було, скажімо, в "Полюванні на піранью". Але "Мечоносець" Філіппа Яновського є насправді фільмом, сказати б, "без керма й вітрил". Його герой весь час кудись їде, проте його рух безцільний. І для глядачів, і, схоже, для головного героя. Безцільність руху доповнюється відсутністю хоча б найменших політичних чи соціальних реалій. Події відбуваються ніби в якійсь умовній країні. Таємниця Мечоносця не розкривається. Наполегливі запитання слідчого: "Чим ти різав співкамерників?" не мають під собою жодного бажання виявити, де врешті сховане небезпечне лезо. Може, треба було зробити рентген? А після слів героїні Хаматової – "Будете мене ображати – прийде Саша і порубає вас на шматки" – фільм стає комедією, яка ніяк не скінчиться.

Звичайно, можна не шукати походження картини "Мечоносець". Списати її на експеримент. Проте генетично – це радянська картина. Тільки герой тепер розмахує мечем абсолютно безцільно. Не вистачає російському кінематографу Євгена Матвєєва, дуже не вистачає.



Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com