25.10.2006 19:24
МОЛОДІСТЬ_2006: Ідеальна система (програма "Французьке кіно сьогодні")
ХХХVI Київський міжнародний кінофестиваль "Молодість" проходить від 21 до 29 жовтня 2006 року. Пропонуємо матеріал про позаконкурсну програму "Французьке кіно сьогодні". Цей матеріал видрукувано також у першому числі традиційної фестивальної KINO-КОЛОгазети, що вже третій рік видається спільно KINO-КОЛОМ і оргкомітетом "Молодости" і розповсюджується безкоштовно у всіх місцях, де проходять фестивальні заходи. Ситуація з французьким кінематографом в Україні залишається доволі парадоксальною – за величезної кількости стрічок, що їх виробляє найрозвиненіша європейська кінокраїна, їх аж ніяк не більшає на наших заамериканізованих екранах. Радимо скористатися фестивалем як нагодою – дивіться!
За останні п’ять років французьке кіновиробництво зробило досить потужний стрибок – щорічна кількість зафільмованих повнометражних стрічок, що їх формально можна зарахувати до французьких, зросла від 200 до 240. Втім, цей вражаючий показник аж ніяк не є індикатором економічної потужности й "експансії" французького кіна назовні – й на те є свої, унікально-національні причини. У Франції власне кінематографом традиційно вважають його "авторський" різновид, творці якого (режисери й сценаристи в одній особі) історично звикли вбачати в кіні насамперед мистецтво. Доволі зверхньо ставитися до "каси" і сміливо йти на творчий експеримент їм дає змогу міцна й розгалужена система державного протекціонізму – вона вельми вагомо допомагає творити численним мистцям від кіна, обкладаючи для цього чималим податком кожен проданий у країні квиток.
Таким чином, дорогі національні блокбастери й великі "американські машини" буквально "везуть" на собі весь різнобарвний і зазвичай украй цікавий некомерційний кінематограф. І, до речі, вельми вдало – більш ніж третину минулорічних національних фільмів було зараховано до категорії art et essai (приблизний аналог нашого терміну – арт-гауз). Оскільки ж, що левову частку грошей у прокаті збирають не мистецькі експерименти, а винятково жанрове кіно – комедії та мелодрами, – програмовані національні "касові позиції" вимушені орієнтуватись на якнайширший глядацький загал, що не може не призводити до певного їх "спрощення" подекуди й до цілковитого примітиву.
Ці чинники є показовими щодо невпинного зростання деякої "самозамкнености" – "автори" можуть безкарно дозволяти собі гратися з вузьконаціональною кіномітологією, а режисери місцевих блокбастерів змушені орієнтуватися на чимдалі невибагливішу авдиторію. Всі ці процеси, своєю чергою, є причиною зростаючого ізоляціонізму й "незрозуміння" французького кіна "назовні": за кордонами країни типовому глядачеві воно видається або занадто вже невибагливим і балакучим, або ж надмірно ускладненим і насиченим незрозумілими французькими культурними кодами та реаліями – українські прокатники, зокрема, часом не розуміють, як працювати з цим "продуктом".
Але ці мінуси – лише загального порядку, а щодо мистецької цінности, то кінематограф Франції був і лишається одним із найцікавіших у світі. Попри численні проблеми й лавиноподібну мультиплікацію нових медій, кіно в цій країні почувається вкрай добре, а дивовижна кількість режисерів-дебютантів (понад чверть) забезпечує його постійне оновлення. Традиційно яскраве і якісне французьке авторське різнобарв’я збагачується кількома шляхами. З одного боку, до широкого кінопроцесу нині залучено ще донедавна марґінальні явища: "нацменівське" (арабське, африканське, китайське), "жіноче" (майже третина фільмів режисерів-жінок), експериментальне (зараз – переважно "цифрове") й документальне кіно. З іншого ж боку, у Франції знаходяться продюсери на фільми не тільки знаних у світі режисерів-європейців, а й вихідців із найвіддаленіших куточків світу. Усі ці барви розквітають на багатьох світових фестивалях, і "Молодість" у цьому сенсі не є винятком.
До програми ввійшли фільми: "Недоторканий/L’Intouchable, режисер Бенуа Жако; "Ти і я"/Toi et moi, режисер Жюлі Лопес-Кюрваль; "Ідеальне подружжя"/Un Couple parfait, режисер Нобуґіро Сува; "Хто мене любить – піде слідом"/Qui m’aime me suive, режисер Бенуа Коен; та названі нижче.
