25.10.2006 19:24
МОЛОДІСТЬ_2006: Ідеальна система (програма "Французьке кіно сьогодні")

Ситуація з французьким кінематографом в Україні залишається доволі парадоксальною – за величезної кількости стрічок, що їх виробляє найрозвиненіша європейська кінокраїна, їх аж ніяк не більшає на наших заамериканізованих екранах. Радимо скористатися фестивалем як нагодою – дивіться!
За останні п’ять років французьке кіновиробництво зробило досить потужний стрибок – щорічна кількість зафільмованих повнометражних стрічок, що їх формально можна зарахувати до французьких, зросла від 200 до 240. Втім, цей вражаючий показник аж ніяк не є індикатором економічної потужности й "експансії" французького кіна назовні – й на те є свої, унікально-національні причини. У Франції власне кінематографом традиційно вважають його "авторський" різновид, творці якого (режисери й сценаристи в одній особі) історично звикли вбачати в кіні насамперед мистецтво. Доволі зверхньо ставитися до "каси" і сміливо йти на творчий експеримент їм дає змогу міцна й розгалужена система державного протекціонізму – вона вельми вагомо допомагає творити численним мистцям від кіна, обкладаючи для цього чималим податком кожен проданий у країні квиток.
Таким чином, дорогі національні блокбастери й великі "американські машини" буквально "везуть" на собі весь різнобарвний і зазвичай украй цікавий некомерційний кінематограф. І, до речі, вельми вдало – більш ніж третину минулорічних національних фільмів було зараховано до категорії art et essai (приблизний аналог нашого терміну – арт-гауз). Оскільки ж, що левову частку грошей у прокаті збирають не мистецькі експерименти, а винятково жанрове кіно – комедії та мелодрами, – програмовані національні "касові позиції" вимушені орієнтуватись на якнайширший глядацький загал, що не може не призводити до певного їх "спрощення" подекуди й до цілковитого примітиву.
Ці чинники є показовими щодо невпинного зростання деякої "самозамкнености" – "автори" можуть безкарно дозволяти собі гратися з вузьконаціональною кіномітологією, а режисери місцевих блокбастерів змушені орієнтуватися на чимдалі невибагливішу авдиторію. Всі ці процеси, своєю чергою, є причиною зростаючого ізоляціонізму й "незрозуміння" французького кіна "назовні": за кордонами країни типовому глядачеві воно видається або занадто вже невибагливим і балакучим, або ж надмірно ускладненим і насиченим незрозумілими французькими культурними кодами та реаліями – українські прокатники, зокрема, часом не розуміють, як працювати з цим "продуктом".
Але ці мінуси – лише загального порядку, а щодо мистецької цінности, то кінематограф Франції був і лишається одним із найцікавіших у світі. Попри численні проблеми й лавиноподібну мультиплікацію нових медій, кіно в цій країні почувається вкрай добре, а дивовижна кількість режисерів-дебютантів (понад чверть) забезпечує його постійне оновлення. Традиційно яскраве і якісне французьке авторське різнобарв’я збагачується кількома шляхами. З одного боку, до широкого кінопроцесу нині залучено ще донедавна марґінальні явища: "нацменівське" (арабське, африканське, китайське), "жіноче" (майже третина фільмів режисерів-жінок), експериментальне (зараз – переважно "цифрове") й документальне кіно. З іншого ж боку, у Франції знаходяться продюсери на фільми не тільки знаних у світі режисерів-європейців, а й вихідців із найвіддаленіших куточків світу. Усі ці барви розквітають на багатьох світових фестивалях, і "Молодість" у цьому сенсі не є винятком.
До програми ввійшли фільми: "Недоторканий/L’Intouchable, режисер Бенуа Жако; "Ти і я"/Toi et moi, режисер Жюлі Лопес-Кюрваль; "Ідеальне подружжя"/Un Couple parfait, режисер Нобуґіро Сува; "Хто мене любить – піде слідом"/Qui m’aime me suive, режисер Бенуа Коен; та названі нижче.