Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

26.10.2006 11:15

МОЛОДІСТЬ_2006: Українська панорама: тіні забутих глядачів

Ірма Блейман

ХХХVI Київський міжнародний кінофестиваль "Молодість" проходить від 21 до 29 жовтня 2006 року. Пропонуємо матеріал про позаконкурсну програму "Українська панорама", що представляє підбірку українських фільмів, знятих протягом останнього року. Цей матеріал видрукувано також у першому числі традиційної фестивальної KINO-КОЛОгазети, що вже третій рік видається спільно KINO-КОЛОМ і оргкомітетом "Молодости" і розповсюджується безкоштовно у всіх місцях, де проходять фестивальні заходи.

Подивімося на українське кіно з позиції глядача, до якого воно апелює. Виходитимемо з припущення, що фільми "Української панорами" певною мірою відображають загальну ситуацію національного кінематографа 2005–2006 років. Принаймні, в цьому, як на мене, й має полягати призначення програми.

Невелика поправка. На жаль, до неї чомусь не ввійшли ударні повнометражні здобутки 2006 року – ані три фільми, "народжені революцією" (щоправда, картина ORANGELOVE таки бере участь у конкурсі), ані "перший молодіжний блокбастер" ("Штольня").

Але про глядача. Найпростіше з такими продуктами, як "Різдво гуцульське" Олега Володкевича, In vitro Віталія Корнєва, "Кохана" Юлії Лазаревської чи "З найкращими побажаннями! Енвер" Вікторії Мельникової. Їх швидше слід віднести до формату телепрограм, ніж фільмів, – вони мають доступну для розуміння форму й пізнавальний характер. Відповідно, можуть розраховувати на скромну телевізійну авдиторію поза prime time’ом. Хоча не зовсім зрозуміло, що вони відтак роблять у фестивальній програмі.

Далі – складніше. Решту стрічок можна поділити на дві групи – безнадійно автичні й ті, що їх творці намагаються вступити в комунікацію.

Перша група. Зазвичай це мінімалістські роботи, де не помітно прагнення до зв’язної артикуляції: авторам узагалі байдуже, чи хтось зрозуміє їхні "послання". Ці кінотвори чарівні у своєму напіваматорському нарцисизмі. Високим зразком такого різновиду кіна є робота Ольги Самолевської Confesso – чотири стихії, оброблені у фотошопі, під однойменну пісню Челентано, якого в титрах названо композитором фільму. Олександр Безручко продовжує винайдену ним формулу – використовувати робочі матеріали до фільму "Молитва за гетьмана Мазепу". Одеський "Трамвай №5" Гуґо Шера візуалізує сни та фантазії пасажирів. Особливо характерна для цієї групи прив’язаність до снів – вона відповідає її загальному сомнамбулізмові.

У другій групі помітною є спроба розказати історію. Практично одну й ту саму – моральне падіння героя, який усе ж має шанс зробити красивий жест розкаяння. Олена Голосій ("Воскресіння") бере цей сюжет просто зі "Злочину і кари", стилізуючись під умовне ХІХ століття, тоді як Марина Горбач ("Борг") і Наталя Ковальова ("Старша дочка") модернізують моральну драму. У всіх випадках мелодраматичний схематизм фільмів апелює не до живого глядача, а до якогось фальшиво-ностальгійного гуманізму. Навіть комедія-буф Володимира Дощука "Нема проблем", вироблена на реанімованому "Дебюті", незважаючи на голу дупу, героїчно виставлену перед камерою, розминулася з глядачем щонайменше на десятиліття.

На цьому тлі роботи студентів КНУКіМ, які йдуть окремою програмою, бодай мають сучасний вигляд і намагаються адресувати не "вічні", а "конкретні" проблеми. Фрустрації юнацької сексуальности ("SEX і нічого більше" Олени Коваленко) чи розчарування в любові до президента ("Я вас любила..." Анни Клименко) – як мінімум залишають враження, що автори усвідомлюють, який зараз рік.

Узагалі, протистояння двох українських кінематографічних шкіл набуває характеру глобально стильового й конкретно технічного. КНУТКіТ ім. І. Карпенка-Карого продукує візуально вишукані (все-таки кіноплівка), але абстрактні історії, від яких віє старістю і втомою, що, можливо, зумовлено боротьбою із допотопною апаратурою, яка дає ретро-шарм, але відбирає життя. КНУКіМ, натомість, працює з цифрою: фільми виходять легкі, грайливі, хоча переважно й інфантильні.

З усієї панорами українського кіна випадає англомовний документальний фільм Петра Померанцева Eurovision Transcarpathia, який не є, строго кажучи, українським: зроблений на замовлення англійського 4-го каналу вихованцем Вищих курсів сценаристів і режисерів у Москві, який, хоч родом і з Києва, але все свідоме життя провів у Західній Європі, куди еміґрували його батьки-дисиденти. Фільм ("польове дослідження" народів Закарпаття) виділяється як концептуальним рівнем, так і дорослим підходом, однак його мультикультурна екзотика розрахована, насамперед, на європейського глядача.

Що ж до українського, то йому поки доведеться почекати: для наших режисерів він такий самий абстрактний і далекий, як Європа ("там, де багато людей") для закарпатської бабці з фільму Петра Померанцева.



Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com