Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Съемка документальных фильмов о предприятиях, компаниях

Статті

28.10.2006 10:36

МОЛОДІСТЬ_2006: Повнометражна конкурсна програма

ХХХVI Київський міжнародний кінофестиваль "Молодість" проходить від 21 до 29 жовтня 2006 року. Пропонуємо короткі рецензії на всі фільми конкурсу повнометражних фільмів. Нагадаємо, що цього року ця програма складається з тринадцяти стрічок, серед яких – одна українська. Це "orANGELove" режисера Алана Бадоєва. Цей матеріал видрукувано також у четвертому числі традиційної фестивальної KINO-КОЛОгазети, що вже третій рік видається спільно KINO-КОЛОМ і оргкомітетом "Молодости" і розповсюджується безкоштовно у всіх місцях, де проходять фестивальні заходи.

"orANGELove" (Україна, 2006); режисер: Алан Бадоєв; актори: Алєксєй Чадов, Ольга Макєєва. Під час Помаранчевої революції зустрічаються двоє – російський хлопець і українська дівчина. Схоже було і в "Помаранчевому небі". Проте цей збіг – чи не єдиний. Сюжет, загалом, тут випадковий перехожий, котрий помилився дверима: ми його побачили на мить, отримали колію, якою слід рухатись, а інше – справа очей і вух. Зі звукорядом та "картинкою" кліпмейкер Алан Бадоєв працював найбільше. Три мільйони бюджетних долярів пішли на "вилизування" форм, зокрема назви, що залишилася від попереднього проекту, але, успадкована продюсером Володимиром Хорунжим, чудернацьким, модним чином перетворилася на вмістилище ангела. Ангел, за фільмом – це героїня акторки Ольги Макєєвої, дівчина з вогненним волоссям… Пізня осінь, листя має особливий помаранчевий колір, особливий настрій. Бадоєв каже, що orANGELove – це настрій осени. (КК)

"Свіже повітря" /Friss levego (Угорщина, 2006); режисер: Аґнес Кочіш; актори: Ізабела Геді, Юлія Ньяко, Аніта Турочі. Молода режисерка, Кочіш пропонує нам фільм про лайно: і метафізичне, й не тільки. Річ у тому, що мати головної героїні працює у платному туалеті й через це має досить своєрідний запах. Чи так лише видається її доньці – дівчині-підлітку з амбіціями, яка хоче стати визначним дизайнером одягу (а то й кутюр’є). На цьому шляху їй нібито навіть трохи таланить, але її ніхто не розуміє: ні мати, ні люб’язні італійці, які мали б відвезти її на конкурс молодих талантів до Рима, а допроваджують назад до Будапешта. І, зрештою, вона опиняється на місці своєї матінки – тобто в субстанції, про яку вже було згадано вище. Стрічку зафільмовано майже бездоганно (кольорове вирішення, робота оператора, акторський ансамбль), та все ж після перегляду довго запитуєш себе: чому світогляд молодої режисерки настільки старечий? (Олексій Першко)

"Життя інших"/Das Leben der anderen (Німеччина, 2006); режисер: Флоріан Генкель фон Доннерсмарк; актори: Мартіна Ґебек, Ульріх Мюх, Себастьян Кох, Людвіґ Блокберґер. Режисер-телевізійник Доннерсмарк за останні вісім років (а йому лише 33!) отримав усі можливі лаври й легко перейшов до вищої ліґи. Його "Життя…" опинилося на вершині місцевого бокс-офісу, згрібши по кишенях співвітчизників понад 10 мільйонів євродолярів, що для Німеччини є просто-таки голлівудським показником. А разом із грошима, Доннерсмарк, як професійний злодій, потяг усі коштовні загальнонімецькі призи (баварських теж не цурався). І це при 137 хвилинах хронометражу та драматичному жанрі. Але стрічка його – про те, що цікавить німців, – про ендеерівську спецслужбу "Штазі". Балансуючи між драмою, мелодрамою і трилером, Доннерсмарк досяг успіху попереднього "неоднозначного" фільму, комедії про євреїв "Знайомство з Цукерами", й таким чином здолав ще одне табу. (КК)

"Зв’язок"/"Связь" (Росія, 2006); режисер: Авдотья Смирнова; актори: Міхаіл Порєчєнков, Анна Міхалкова, Дмитро Шевченко, Настя Сеґліа. Млява любовна мелодрама, що вкотре доводить невичерпність теми адюльтеру в мистецтві. Він (Міхаіл Порєчєнков) – успішний московський бізнесмен. Вона (Анна Міхалкова) – рекламний аґент із Пєтєрбурґа. В обох – власні родини й діти. Обоє хочуть лише кохати одне одного й не завдавати нікому болю. Та життя, звичайно ж, виявляється куди складнішим і багатовекторнішим... Культурно зроблений, старанно зіграний і, взагалі, напрочуд "правильний" фільм примудряється водночас здаватися прохолодним, штучним – фриґідним. Ефект дежа-вю, що постійно виникає під час перегляду, можна пояснити присутністю в проекті Алєксєя Учителя. До свого дебюту в режисурі Авдотья Смірнова була його постійним сценаристом, а сам Учитель у титрах фільму фігурує як "художній керівник". (Олексій Сахалтуєв)

"Ейфорія"/"Эйфория" (Росія, 2006); режисер: Іван Вирипаєв; актори: Поліна Аґурєєва, Максім Ушаков, Міхаіл Окунєв. "Ейфорія" – режисерський кінодебют драматурга, актора й театрального режисера Івана Вирипаєва. Проста любовна історія з класичним трикутником: молода дружина із замріяними очима, охоплений пристрастю герой-коханець і ревнивий чоловік із рушницею та пляшкою горілки. І все це – на тлі фантастично красивих донських пейзажів. Медитативна за настроєм, на візуальному рівні "Ейфорія" є своєрідним переосмисленням зображальної традиції вестерну, з його органічним поєднанням мовного аскетизму й композиційної вишуканости. Попри чимало спірних моментів, фільм усе ж залишає враження рідкісної художньої та ідейної цілісности й гармонії. Це справжнє поетичне кіно, з майстерно вибудуваним ритмічним малюнком та вражаючим інтуїтивним компілюванням діаметрально різних кінематографічних традицій. (Олексій Сахалтуєв)

"Пінґ-понґ"/Pingpong (Німеччина, 2006); режисер: Маттіас Лютгардт, актори: Себастіан Ужендовскі, Маріон Міттергаммер. Мабуть, Лютгардтові кортіло назвати свій фільм "Басейн" (усе відбувається навколо нього), і від наміру довелося відмовитись лише через заяложеність цієї чудової назви. Усі "фільми про басейн" чітко будуються за схемою: до зовні стабільного й замкненого малолюдного середовища вривається незнаний прибулець, що і призводить до його (середовища) швидкої вибухової руйнації. Басейн тут є певним символом і заможности, й порожнечі, що її заповнить гість, – із цим екзерсисом на давно відому тему німецький режисер упорався як міг. Старанно вивчив усі уроки попередників і по-німецьки якісно побудував замовлену споруду. А як вияв поваги до старої метафори ще й поставив поруч той самий столик для тенісу: він, мабуть, мав символізувати швидкість отримання удару у відповідь. А що? – непоганий бонус… (Сергій Локотко)

"Грати"/Play (Чилі–Арґентина, 2005); режисер Алісія Шерсон; актори: Вівіана Еррера, Андрес Уллоа. Гадаємо, назву фільму Play можна було й не перекладати недарма ж чилійська режисерка Алісія Шерсон назвала свій дебют цим зрозумілим словом. Play – це й кнопка запуску програвача, й електронна гра "на виживання" в автоматі, це й напівдитяча забава "у життя" головної героїні, де є місце й веселому перевдяганню, і кролику в капелюсі фокусника, й мовчазному дідуганові із загадкової Угорщини, й легковажній грі в детектива-аматора. І це, нарешті, "гра в кіно" самої режисерки, яка вирішила сконструювати свою доволі невибагливу, на перший погляд, кіноісторію з давно відомих елементів, надавши перевагу створенню авторської інтонації – немовби вдалий саундтрек до електронної забавлянки. Приємний, хоч і передбачуваний, елемент цієї гри очікує у на глядача у фіналі, коли він разом із героями не побачить неминучої Game Over. (Сергій Локотко)

"13"/13 (Tzameti) (Франція–Грузія, 2005); режисер: Ґела Баблуані; актори: Ґіорґі Баблуані, Паскаль Бонґар, Фред Улліс, Орельєн Рекуєн. Із-поміж 13-ти конкурсних фільмів "Молодости" картина молодшого Баблуані, чий батько, Теймураз, є відомим грузинським актором і режисером, можливо, найвідоміша й найсимволічніша. Цього року хлопчина, за плечима якого були режисерсько-продюсерський факультет Сорбонни і одна короткометражка, зібрав зі світу по нитці (там доляр, там євро, а в ролях – уся численна сім’я ) і зняв фільм, що несподівано для всього світу виборов Ґран-прі журі за найкращий іноземний фільм на Санденському фестивалі незалежного кіна й отримав запрошення на римейк у Голлівуді від Бреда Пітта і його компанії Plan B. Чорно-біла робота Баблуані – це півторагодинний дуже динамічний, жорстоко-реалістичний і з частковим (не попсовим) гепі-ендом трилер про вічне – як один іде на жертву заради інших. (КК)

"Краєчком даху"/Anche libero va bene (Італія, 2006); режисер: Кім Россі Стюарт; актори: Барбора Бабулова, Альберто Манджанте, Марта Нобілі, Кім Россі Стюарт. Кілька років тому на "Молодості" вибухнув невеличкий скандал – у зв’язку із присутністю в короткому метрі фільму Кіри Муратової, яка своєю зоряністю могла засліпити всіх. Фільм Стюарта теж бачиться слоном серед мурах: нехай це дебют, але дебют відомого 37-річного актора, який знявся в майже сорока стрічках ("Ім’я троянди" Анно, "За хмарами" Антоніоні, "Кримінальний роман" Плачідо), венеційського лавреата, великого шанувальника Баха й Бетговена, Достоєвського й Чехова… Його дебют поцінували в Канні, де він отримав один із призів, а перед тим – тривалі овації. Тепер стрічка прибула до Києва. Почасти автобіографічна сімейна драма про тата, який самотою виховує двох дітей (так зростав і сам Кім). Але загалом, як розповідав актор, він хотів "показати двох батьків, котрі часто помиляються". (КК)

"На схід від Бухареста"/A fost sau n-a fost? (Румунія, 2006); режисер: Корнеліу Порумбою; актори: Мірча Андреєску, Теодор Корбан, Йон Сапдару. Присудження призів на цьогорічному фесті в Канні (зокрема й "Золотої камери" за найкращий дебют) деякі російські критики назвали "політичним рішенням". Мовляв, ідеться не про вічне, а про буденне – про війну. А комедійна драма 30-річного Корнеліу Порумбою оповідає про румунську революцію 1989 року. Навряд чи слід говорити про три головні призи на Трансильванському міжнародному кінофестивалі, які отримала стрічка, – це образить російських критиків. Бо ж фільм Порумбою не просто про революцію. Вона видалась аж ніяк не "оксамитовою": тоді румунського диктатора Ніколае Чаушеску було схоплено й розстріляно разом із його дружиною. Он як ламають старі режими. Так не відбулося в Україні чи Грузії. Але так сталося в Румунії. Поки не сталося в Росії. (КК)

"Поет сміття"/Shaere zobale-ha (Іран, 2005), режисер: Могаммад Агмаді, актори: Сабер Аббас, Могаммад Ескандарі, Лейла Гатамі, Фарзін Могадес. Могаммад Агмаді – це не представник "Талібану" й не мер Тегерана, й не президент Ірану. Однаковість імени та прізвища, хоч і кумедна, але цілком звична для цієї країни. "Цей" Агмаді – знаний іранський оператор і продюсер (несподівана суміш) – узагалі максимально дистанціюється від політики, і фільм його – про віру та її пошук; про атеїстичного чоловіка і його віруючу дружину, які вирушають до Індії, аби знайти Ідеального Мужа, знавця Бога й Життя. Видно, що це притча, схід узагалі є батьківщиною притч. Це ціла наука, цілий світ зі своїми ґуру. Один із таких – Могсен Магмальбаф, чудовий режисер і сценарист. Він подарував свою притчу Агмаді, аби той дебютував із нею у великому кіні (і не зганьбив себе). Подарунок мудрого чоловіка не може бути поганим. Але як ним скористався режисер? (КК)

"Друге січня"/January 2nd (Велика Британія, 200?); режисер: Метт Він; актори: Доріан Гілі, Че Вокер, Джозефін Батлер, Ендрю Кловер, Рейчел Філдінґ, Саймон Кунц. Звичайний стан людини – це друге січня. Декому ця фраза могла б видатися вичерпною характеристикою фільму британця Метта Віна. Комусь його кінострічка могла б нагадати класичні англійські детективи у замкненій кімнаті. Будуть і ті, хто вбачить у ній черговий вияв моди на кіно, котре нагадує наркотично-алкогольний трип. І, що найцікавіше, всі ці припущення можна визнати правдивими, однак то було б надто просто. Адже ця багатофігурна композиція, майстерно зоркестрована й виважено точно зіграна акторами, відомими хіба що найзатятішим сінефілам, навряд чи вкладається в будь-які чіткі визначення. Будь-яке свято – зокрема і друге січня – врешті-решт закінчується. Комусь фінал, запропонований паном Віном, видасться гепі-ендом, а комусь – і катарсисом. І в цій багатогранності – головна принада його людської комедії. (КК)

"Мавпи взимку"/Maimuni prez zimata (Болгарія–Німеччина, 2006), режисер: Мілена Андо-нова, актори: Діана Добрева, Сава Лолов, Валентин Таньев, Адріана Андреева. Ніякого Жана Ґабена чи екранізації відомого роману. "Мавпи взимку" – це драма, що цього року висунута Болгарією на здобуття "Оскара". Драма гостра, вона пронизує, мов рапіра зі стовідсотковим ефектом, бо оповідає про зрозумілі всім речі, про речі банальні – про проблеми в стосунках чоловіка і жінки. Нудно дивитися "Мавп...". Спочатку. Потім, тонучи в смутку жіночого існування – бо ж фільм загалом про сумну жіночу долю – розчиняєшся у меланхолії, драмі, песимізмі. Три головні героїні – Дона, Лукреція і Тана – це три долі, що переповнені нещастям. Всі, мов конструктор, зібрані зі стандартного набору деталей. У наборі – чоловіки, що б'ють, женуть, не розуміють; і діти, яких або забагато, або замало. Дона – шалено красива румунка, проте краса їй лише заважає – чоловіки ласі до неї, але лише на час, поки вона не вагітніє. Троє дітей і вічне циганське "перекотиполе-життя" як висновок. Лукреції з чоловіками не везе так само, до певного моменту, коли вона, бідна болгарка, зустрічає француза, що закохується в неї. Але вона вже вагітна від іншого. Тані, на противагу від її сюжетних попередниць, з чоловіком повезло, але не з дітьми... Це все виглядає дуже банально, тобто без найменшого мистецького експерименту. Але чи не є банальність повітрям, яким ми дихаємо, самим м'ясом історії, як мінімум формою, яку лише ми можемо наситити суттю? (Ярослав Підгора-Ґвяздовський)



Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com