Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

27.11.2006 17:15

Патентований засіб від нудьги

Дмитро ДЕСЯТЕРИК, "День"

Будь-яку розмову про Вуді Аллена (він же, за паспортом, Аллен Кенісберг), навіть рецензію на його новий фільм, чомусь хочеться починати в дещо несерйозному тоні. Наприклад, назвати його нев'янучим і вічнозеленим. Порівняти з ялиною, що виростає на дуже далеких берегах.

Шишок, — і в сенсі плодючості, й у сенсі халеп — у нього й навколо нього вистачає: режисура, гра у своїх і чужих фільмах, кларнет, літературні екзерсиси, афористичне зубоскальство, сімейні скандали, радіо- й телешоу, постановки мюзиклів. Але він займався всім i одразу тридцять років тому, продовжує сьогодні й не вгамується до гробової дошки, дай йому, Боже, довгого життя. Його вправи регулярні й не варіюються. Немає й не було ні своєї школи, ні якихось помітних послідовників, ні маніфестів, ні вибухонебезпечних експериментів. Тому що Аллен — сам собі школа, експериментатор і експеримент в одній особі.

Фільм «Сенсація» — це теж певною мірою наслідки експерименту. Він розпочався минулого року, в гучному фільмі «Матч-Пойнт», і суть його полягала в зміні місця дії. Для самого режисера це далеко не дрібниці: дія його фільмів завжди розгортається лише в місті або в ландшафті, що тяжіє до мегаполісу; але місто має бути особливим, з норовом. Перше та єдине — Нью-Йорк. Аллен любить його шаленно, виступає як затятий обиватель, мало не на рівні містечкової відданості. Чого вартий хоча б його демарш 2000 року, ще до 11 вересня, проти будівництва на Карнегі Хілл, на розі Медісон-авеню та 91-ї вулиці, 17-поверхового хмарочоса: Аллен роздавав міським чиновникам відеокасету зі спеціально відзнятим трихвилинним фільмом про красу околиць з надією, що «члени Комісії (з охорони пам'яток) проникнуться такою ж любов'ю до чудового міста». На супутній прес-конференції патріот Мангеттена заявив: «Незалежно від того, де я знімаю свої фільми, я знімаю деякі епізоди саме на Карнегі Хілл, тому що в Нью-Йорку дуже мало дійсно «нью-йоркських пейзажів». Характерна обмовка, між іншим, видає пристрасну прихильність, що поширюється не тільки на місто, а й на його легенду, казку про нього. Бажаний, казковий, «нью-йоркський» Нью- Йорк найчастіше — джазова Мекка 20-х, Ельдорадо богемно-підвальних талантів, життя яких часом приміряє на себе сам режисер, що регулярно музикує зі своїм джаз-бендом. Іншу музику, до речі, й уявити важко. Саксофони надриваються навіть у пеклі («Розбираючи Гаррі»), багато сюжетів розгортається на манер джазової імпровізації, що взагалі заслуговує на спеціальне дослідження. Тут достатньо обмежитися тим, що джаз, подібно до ідеалізованого урбаністичного пейзажу, допомагає творити ритміку й атмосферу більшості стрічок.

Так чи інакше, можливо через вищезазначені теракти, що назавжди травмували Нью-Йорк, — і «Матч-Пойнт», і «Сенсація» зняті в місті, в якому не було навіть близько тієї самої легенди та історії, необхідної для Аллена — в Лондоні.

Відповідно, змінилося й музичне наповнення. У «Матч-Пойнті» це були арії з класичних опер — відповідно до трагічного сюжету. «Сенсація» — комедія, й залишається таке враження, що всю музику для неї режисер брав з архівів колишнього радянського радіо й телебачення. То «Танець маленьких лебедів», то «Танець із шаблями», то ще що-небудь у подібному до болю знайомому дусі. Бракує лише «Часе, вперед!»

Безперечне надбання цього нового досвіду — Скарлетт Йохансон, нова екранна фаворитка Аллена, який завжди віддавав перевагу блондинкам. У «Сенсації» їй знову дісталася головна жіноча роль — допитливої журналістки, яка за спонукою привида недавно померлого колеги веде розслідування проти такого собі молодого багатія. Останній, схоже, має пристрасть до вбивств привабливих молодих персон.

Власне, на цьому відмінності від попереднього досвіду й закінчуються. Бо привиди, а також комічні вбивці, журналісти, письменники, фокусники та психоаналітики — звичні персонажі багатьох фільмів Аллена. Сам він, до речі, грає фокусника, партнера Йохансон по розслідуванню. Це теж глибоко знайоме — у переважній більшості своїх стрічок Аллен виконує головні ролі, завжди залишаючись кумедним, балакучим і чарівним чоловічком в окулярах з Мангеттена. Діалоги так само, як і в десятках попередніх фільмів, легкі й дотепні, а деякі сцени — навіть смішні.

Одним словом, приємне й необтяжливе кіно. І вже точно — на тлі іншої прокатної продукції — не найгірше.


"День", №204, четвер, 23 листопада 2006




Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com