Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

14.12.2006 13:37

Тривожний місяць березень

Сергій Тримбач, KINO-KOЛО (21), весна 2004

Великі комедійні акторські таланти народжуються рідко. Ну, хто у нас? Юрій Шумський, Микола Яковченко… І Борислав Брондуков. Це за сто останніх років.

Брондуков – своєрідний бренд. Не треба нікому пояснювати, хто це і що це. Всі знають і так: Брондуков. Хоча драматизм акторської долі полягає в тому, що, скільки б ролей ти не зіграв, а асоціюєшся з двома-трьома. Кінознавець, ясна річ, оперує більшими числами. От які, до прикладу, ролі спливають у моїй пам’яті при йменні Брондукова? Геніальний "Камінний хрест", звичайно. "Анничка". "Комісари", "Захар Беркут", "Здрастуй і прощавай", "Дід лівого крайнього". Потім "Я служу на кордоні", "Премія", "Афоня", "Ґараж", "Тривожний місяць вересень", "Одруження" ("Женитьба"), "Міміно", "На вас чекає громадянка Никанорова", "Вавилон ХХ", "Осінній маратон", "Ми із джазу", "Пригоди Шерлока Голмса і доктора Ватсона", "Спортлото-82", "Якщо можеш – пробач", "Жорстокий романс", "Загибель богів", "Подарунок на іменини", "Ізґой"… І остання роль у фільмові Андрія Бенкендорфа "Хіппініада, або Материк любови". Понад двадцяти! Ну так, це лишень частина із зіграних. Одначе, щоби пам’яталася така кількість – це здорово, це майже унікально…

Глядачі любили його. Та що там – люблять і любитимуть. За що? Це важко сформулювати. Дивовижна органічність, звичайно. Одначе ж, яка праця і який професіоналізм. Той самий знаменитий Федул із "Афоні" Ґеорґія Данелії. Маленька роль маленької людини, котра заклопотана насамперед тим, як би знайти гроші на питіє. І все?

Придивімось – цю роль зроблено. Костюм – ось сей светр, в розтяжку, на кожен день, шароварні штані, роздовбані черевики. Він – "шестірка", і високий дядя з помітним пузцем незворушно помикає ним: зроби те, дізнайся це. Федул обертається навколо дядька, його енерґетики вистачить на все. Тільки що його обурює? А неорганізованість, непунктуальність. Він, котрий живе на самому дні суспільства, поважає порядок. "От, не люблю таких людей!" – обурюється Афонею, що він не з’явився на "захід" і тим самим дуже підвів. І – побіля маґазину стає в позу такої собі скульптурної композиції мислителя… У ході, у пластиці жестів – профіль того, хто звик поважати себе. Це маленька людина, трагічно надломлена, неадекватна своєму внутрішньому образу. Не помітив, проґавив мить, коли став обертатися навколо когось, втратив власну вісь. І себе, такого, він і не знає. Комізм ролі в тому, що людина мається одним, а є іншим. Незбігання, антагонізм внутрішнього і зовнішнього образів… Роль зроблено, вигранено, точно вписано в середовище фільму. Звісно, режисура. Але ж і стільки філіґранної акторської майстерности.

А Явтушок у "Вавилоні ХХ" Івана Миколайчука – друга, однокурсника по інституту, побратима. Українське село 1920-х років, історичний катаклізм, коли селянина силоміць потягли у світлу будущину. Герой Брондукова – середняк, котрому прагнеться бути чимось більшим, аніж він є. Його практичний розум налаштований проти утопій, він не вірить у привиди, що бродять Європою. Та не позбавлений він і спокуси театралізації, ефектної постанови свого, сказати б, "іміджу". Зверхньо поглядає він, піднісшись над парканом, на філософа Фабіана та його безпросвітний ідеалізм – суперповажний, набундючений, одягнений у файну аристократичну вдягачку. Тільки камера подивиться на нього і ззаду – низ його голий і вбогий. Верх проситься вгору, хоче ефектної постави, а низ викривально простий, і відтак розриває цілісність образу.

Це і є, на мій погляд, один із маґістральних сюжетів, що пронизують ролі Брондукова: хочеться бути цілим, гармонійним, злагодженим. А виходить якось нескладно, химерно… Ось сю недоформованість своїх екранних персонажів Брондуков виявляв блискуче. Мало хто бачив короткометражний фільм Андрія Дончика "Загибель богів" (за сценарним ескізом Олександра Довженка!). До села приходить церковний маляр, він малює образи святих із селян. Один із них (його і грає Брондуков) збирається на сеанс до художника і прагне налаштуватися на святість. Така собі репетиція: дружина тримає перед ним рамку, намагаючись вловити потрібний вираз обличчя. Ніяк воно не складається, хоч ти плач. А за вікном репетує вредне порося і селянський радар обертається до думок про поросячі проблеми. І раптом: воно, те, що треба! "Іди ж швиденько!" – випихає його дружина  з хати. А на дворищі на нього нападає власний собака: не пізнав господаря, в ореолі святости. Трапляються все ж такі миті в житті. Мораль цієї мікропритчі  проста: не треба напружуватись і фальшувати, образ Божий проступає в нас тоді, коли думаємо про речі  абсолютно житейські і абсолютно органічні для нас із вами.

А може, це мораль, яку можна зчитати з усього творчого шляху Борислава Брондукова: він завжди лишався самим собою. Банально? Ще й як! Тільки справді – в ньому не було неправди, натужного комікування, дешевого цирку. Він думав про своє, він жив так, як написалося йому на роду. І тому вдивляючись нині в його лик, помічаємо в ньому піднесене, духовне, святе навіть. Те, що залишив нам назавжди.

Прийшовши у світ на початку весни, з весною він і одлетів у кращі світи. Лишилися фільми, сини, лишилася дружина Катя, в котрій – воістину! – втілився янгольський дух (тільки завдяки несамовитій енерґії її любови Брондуков продовжував жити останні роки). Довго-довго височітиме над Україною Камінний хрест, поставлений актором і його побратимами по творенню одного з безсумнівних шедеврів нашого кіна, нашої культури. А телеекранами цими днями все показують епізод із неминущого фільму Леоніда Осики, де Брондуков, з мокрими очима, звертається до нас: "Я, бігме, не боюсь смерти, тільки такий туск бере душу, такий туск…".

Прощавайте, Бориславе Миколайовичу! Ви перемогли смерть, вознісшись на екранне полотно наших душ. Скільки порожніх облич підіймалися над парканами, котрі почленували наше життя – і де вони тепер? Ви є. Ви прийшли і Ви залишилися. У холодному, прозорому, чистому березні витає Ваша душа. І буде вона в квітні, листопаді і серпні. Вона – буде. Й від того радісно й високо…




Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com