Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

15.12.2006 15:23

Сльози крапали... ("Аврора" Оксани Байрак)

Олексій Сахалтуєв

Пропонуємо рецензію кінокритика Олексія Сахалтуєва на фільм "Аврора" режисера Оксани Байрак, що демонструється зараз в українському кінопрокаті. Нагадаємо, що ця картина цього року представлена від України на премію "Оскар" в номінації "Найкращий іншомовний фільм" серед іншої 61-ої стрічки-претендентки – відповідно – з 61-ї країни.

"Аврора" (Україна, 2006, 112’); режисер: Оксана Байрак; сценарист: Пьотр Ґладілін; оператор: Віталій Конєвцов; актори: Анастасія Зюркалова, Дмітрій Харатьян, Ерік Робертс; кіностудія: студія "Байрак", "Інт Вест Дистрибушн".

Атмосфера повільно тліючого скандалу навколо леґітимности висунення фільму на здобуття "Оскара" дещо посунули на другий план кілька принципових питань. Чи підкріплений увесь цей "оскарівський" демарш бодай якимись арґументами художнього та естетичного порядку? Чи може Оксана Байрак, носій брендової та далеко не однозначної репутації "королеви телевізійних мелодрам", зняти пристойний – у межах загальноприйнятих оціночних категорій – фільм? Невже в українському кіні завершується, нарешті, епоха одержимих саморекламою "національно свідомих" демагогів та розпочинається нормальний, різновекторний кінопроцес?

В очах інтелектуальної – принаймні, за самоідентифікацією – публіки імідж Байрак значно заплямований її "народними" телевізійними проектими, що, за хвалькуватим твердженням самої режисерки, йшли не гірше за "Титанік". "Аврора" теж має всі ознаки гіта – причому, саме телевізійного. Байрак явно не розуміє специфіки великого екрана та недооцінює його візуальний потенціал. Її найсильніші режисерські риси – майстерність лінійної розповіді та відчуття побутової деталі. Відповідно, найсильніші сцени фільму припадають на першу третину, коли йдеться власне про чорнобильську аварію. Як тільки ж дія залишає Прип’ять, Байрак, подібно до мітичного Антея, починає швидко втрачати сили: контакт із рідною землею для неї принциповий. Попри концептуальну полілінґвістичність, "Аврора", по-своєму, дуже український фільм. Реконструйована тут Америка нагадує фільми студії "Довженка" значно більше, ніж ґлянсова показуха "Мамая".

Але Байрак, здається, це зовсім не засмучує. Залишившись поза знайомим культурним середовищем, вона на повну потужність вмикає свою "сльозогінну" машину. Емоційний контакт з публікою режисерка завжди знаходила з легкістю, що передбачає не стільки точний прорахунок, стільки інтуїтивний "нюх" та культурну автентичність. В "Аврорі" в неї є як потужний важіль – смертельно хвора та на диво харизматична дівчинка, – так і солідна точка опори – Чорнобиль. Чому б не перевернути Землю? Кого залишать байдужим зворушливі дитячі листи до мертвого міста? Реалізована у вигляді ультрамелодрами, така спекуляція на чорнобильській трагедії у черговий раз викликає резонне запитання: де межа між маніпулятивними технологіями та мистецьким одкровенням? Питання, зрозуміло, риторичне, але, судячи з заплаканих очей, деякі жінки в залі явно пережили катарсис.

Не візьмуся пророкувати, яке місце посяде "Аврора" в психологічній історії українського суспільства. Очевидним видаються тільки дві речі. По-перше: на сьогодні це найбільш глядацьки спроможний фільм незалежного українського кіна. Впевнений, аналіз результатів телепрем’єри це доведе. По-друге: в контексті творчости Оксани Байрак "Аврора" є переконливим свідченням того, що кількість іноді переростає-таки в якість. На відміну від багатьох вітчизняних "творців", що витрачають левову частку корисного часу на боротьбу з ворогами та заздрісниками, Оксана Байрак натомість просто знімала кіно – і явно чомусь навчилася. До того ж, подібно класикам на кшталт Джона Форда, сформувала власну "stock company" – коло постійних акторів і співробітників, що вони, як мінімум, добре розуміють, чого від них хочуть. В рамках вельми обмеженого бюджету їй вдалося зробити фільм, що, хоча й репрезентує легку мішень для критики, та, принаймні, не вимагає до себе "особливого" ставлення через декларативну "арт-гаузність", "поетичність" або "українськість". Амбіції "Аврори" – це сміливий виклик нешколеного, але впевненого, "зголоднілого" та не переобтяженого рефлексіями бійця. Саме з таких і виходять чемпіони – особливо в кінематографії, де за одного "битого" мейнстримера давно вже пора давати десяток "небитих" геніїв.



Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com