Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

15.01.2007 14:49

"Колискова" для пластиліну з оркестром. Кілька слів про передісторію нового анімаційного кліпу гурту "ВВ"

Антон Яковина, KINO-КОЛО (32), зима 2006

"Висить місяць. Він киває рогами. Треба трохи поспати. Бай, бай". Давно це було. В минулому столітті, за пізнього застою. "ВВ", вони ж "Воплі Відоплясова", були ще не Українським Рок-Гуртом Номер Один, а компанією дивакуватих київських молодиків із самопальними гітарами, ритм-машинкою Casio й записували свої перші творіння на бобінному магнітофоні "Маяк". При тім їхні амбіції вже тоді бачилися гранично високими. Йшлося не про славу чи гроші (за тієї доби мріяти про останні було просто сміх). Вони хотіли створити музику, що не буде схожа ні на яку іншу. І передусім – на російський рок, панівний на просторах Совка, який іще здавався вічним.

Молоді "ВВ", як істинні революціонери, класичного російського року на дух не зносили. Совка, до речі, теж. Перші проби пера переконали їх у тому, що коли тексти пишеш російською, то, як не крути, по-російському й виходить. А вони почувалися іншими. І тут, як в осяянні, із глибини душі російськомовних столичних хлопчаків з українськими прізвищами зринули вечірні казки дідуся Панаса, уривки застільних пісень батьків та вечори на хуторі біля Диканьки. Тоді ж до них потрапили касети із п’єсами Леся Подервянського. Молоді панки були в цілковитому екстазі від літературної майстерности старшого колеґи. Вони зрозуміли, як мають звучати їхні пісні.

Невдовзі було прийнято історичне рішення, що гурт "Воплі Відоплясова" співатиме українською мовою. Рішення було сміливе. За український націоналізм іще саджали. Створювати тексти рідною мовою взявся Олег Скрипка, адже ніхто, крім нього, в гурті поетичним даром не володів. Ситуацію дещо ускладнювало те, що Скрипка, як син радянського військовика, провів кочове дитинство поза історичною батьківщиною і ні писати, ні спілкуватися українською не вмів. Але талантам перепони – лише на користь. Може, це єдиний випадок в історії, коли цілий цикл пісень, що стали народними гітами, було написано за допомогою словника. Співак тулив слова, купаючись у звукові й не надто переймаючись змістом. Останній виникав сам собою, і це було ніби чудо: "Пан! Могила! Тріщить, гілля ламає, у зачіску встромляє! Ходить, дурник, навкруги гуркіт, чи мозги має..." Пізніше Скрипчині колеґи по гурту жартували, мовляв, коли Олег вивчив українську по-справжньому, він став більше думати й гірше писати. А тоді музиканти започувалися так, мовби розкопали золоту жилу, і їх, що називається, поперло.

Пісні сіялись як із рога достатку. Це був найкреативніший період в історії "ВВ" – коли з десятка нових речей відбирали дві-три, най-най-най... Решту з них відкладано було на потім або ж їх просто рідко виконували, і з часом вони перетворювалися на раритети, відомі хіба старим фанам та колекціонерам.

Так сталось і з шикарним панківським блюзом "Колискова", що про нього мова у нашій історії. Чарівною штучкою, яскравим зразком тодішніх лінґвістичних вправлянь Скрипки. Гоголівська чортівня, балачка Подерв’янського й молодіжний сленґ – усе змішано в одну смачну кашу. "На виделці – хаванина". Абсурдистський трилер, нісенітниця, пародія-на-все-відразу, від "Дома восходящего солнца" до "На добраніч, діти!".

Пісню дуже любила публіка на концертах, але в альбомні гіти вона не потрапила, бо "вевешники" критично ставилися до блюзу як такого, вважаючи його надто вже зачовганою ідіомою. Що, мабуть, було не вельми втішно для Скрипки, який мав до блюзів пристрасть.

Слід гадати, зараз, коли "Воплі Відоплясова" готують до виходу альбом своїх "доісторичних" речей, ці давні справи сердечні і вплинули на Олегове рішення вибрати "Колискову" як гіт, призначений для великої ротації.

І, звісно, зняти на нього кліп. Фільмування доручили молодому київському аніматорові на прізвище Цуріков. Це був його перший відеокліп і взагалі перша самостійна робота. Знаючи Скрипку, можна хіба подивуватися його виборові. Лідер "Воплів…" у своїй царині зуби з’їв і не вірить ні в що, крім професіоналізму. А тут із доброго дива узяв та й приділив чималий бюджет і дорогý для себе пісню незнаному аматорові-аніматорові. Як же це трапилося?

А он як. Був собі в місті Броварах, що під Києвом, школяр Цуріков, теж Олег. Драмгурток відвідував, у шкільному рок-гурті грав, актором стати мріяв, тож і поїхав після школи до Харкова, у тамтешній Університет мистецтв, на акторський вступати. Уже на місці його відраяли: мовляв, не вступиш, ростом-бо малий, а конкурс туди великий. Ступай-но ліпше на ляльковий, там маленьких люблять і хлопців бракує. Олег послухався й дальші п’ять років бавився в ляльки, принагідно відкривши для себе, що та справа йому загалом-то до душі. Повернувшися до столиці з дипломом у кишені, Цуріков тут-таки влаштувався працювати за профілем – до Київського театру ляльок. І працював. Однак через три місяці збагнув, що на театральну лялькову зарплату, йому, юнакові з амбіціями, у Києві прожити годі. Та й пішов де очі бачать – ліпшої долі шукати. Ноги та образне мислення привели його на студію "Укранімафільм". Він запитався у вахтера: "Чи вам тут спеціаліста з ляльок не потрібно?" Вахтер був добрий, не прогнав, і невдовзі Цуріков постав перед суворим поглядом Наталії Марченкової, відомого режисера-аніматора. "Можеш малювати?" – поцікавилася вона. "Так", – відказав Олег, хоча доти не пробував, але втрачати йому було нічого. Його взяли.

Добре малювати він, за його власним зізнанням, так і не навчився. Одначе започувався у своїй тарілці, коли справа дійшла до ляльок. А ще – коли трапилася нагода попрацювати з пластиліном. Цей матеріал його надихнув: "Пластилін – то жива маса. З нього можна зробити все, що хочеш. Тільки фантазуй".

Відтоді минуло кілька років. Пластилін став його фахом. Цуріков брав участь у створенні багатьох фільмів, зокрема і двох знаменитих, що здобули призи на міжнародних фестивалях: "Йшов трамвай №9" і "Злидні" режисера Степана Коваля. З’їздив у Париж, попрацював там. Повернувся додому. Одружився. Народив дитя.

А потім у його плавному аніматорському житті трапився щасливий випадок. До них у Бровари приїхали "ВВ", грати безплатний концерт на майдані на честь чогось. Цуріков пішов на концерт, прихопивши із собою диск, де були його роботи. Він знав у дитинстві нинішнього менеджера "ВВ" (той теж із Броварів), тож вирішив дати йому подивитися. Просто так, про всяк випадок. Через місяць йому на мобільний зателефонував Олег Скрипка й запросив на зустріч. Рокер награв аніматорові "Колискову" й попросив зробити "пластиліновий кліп". Особих вказівок не давав. Мовив тільки, що "має бути позитивна чортівня в дусі Гоголя". "Гаразд", – відповів Цуріков і пішов робити шкіци. Поки доїхав додому, придумав сценарій. "Це було неважко. Пісня ж бо – образна. Там усіх героїв описано. Бери та роби".

Сценарій, шкіци й герої припали Скрипці до вподоби. Він дав бюджет, Цуріков орендував приміщення, світло, покликав колеґ і вони сіли працювати. Як годиться в таких випадках, спини не розгинаючи. І за два з половиною місяці (як на мірки анімації, карколомно швидко) видали результат.

Ото, власне, й усе. Описувати кліп сенсу немає, ви його вже бачили або ж невдовзі побачите по ТБ. Там є все, що треба: й "позитивна чортівня", й пародія на всіма улюблену пластилінову заставку до "На добраніч, діти!", й самі "ВВ", молоді, патлаті, в задрипаному клубі на окраїні, і ще багато чого. Дивишся – душею теплієш. Здається, мовби пісня просто народилася з таким відеорядом. Вражає миттю. Тож не дивно, що "Колискова" здобула на фестивалі "Відкрита ніч" у Києві цього літа приз за найкращу анімацію. Та й усенародна любов, віриться, кліпу не обійде. До слова: від багаторазового перегляду робота лише виграє. Створюючи цей текст, я передивився її разів зо десять. Не набридло.




Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com