Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

01.02.2007 16:58

Ельдар Рязанов: «Андерсен – це я»

Ігор Грабович, CINEMA

 «Свободу Юрию Деточкину!»,  «Что делать, что делать? Сухари сушить!»,  «Он виноват, товарищи, но он и... не виноват»,  «Чепуха – бандитские пули»,  «Это неслыханно - доктор не хочет пить за здоровье!»,  «Какая гадость эта ваша заливная рыба!»

 Всі ці та інші крилаті вирази потрапили до нашого лексикону з фільмів Ельдара Рязанова. Він написав їх сам або у співавторстві з драматургом Емілем Брагінським. Відтоді минуло багато часу. Фільми стали класикою радянського кінематографа.

Втім, наразі маємо нагоду почути нові афоризми від майстра – 25 січня на екрани українських кінотеатрів вийшов новий твір Ельдара Рязанова –
"Андерсен"/"Андерсен. Жизнь без любви". Життя без кохання». Він офіційно задекларований як останній  ігровий фільм знаменитого комедіографа. Це дає нам можливість підбити попередні підсумки цієї, без перебільшення,  видатної кінокар’єри.

Ельдар РязановЯкщо за її початок вважати 1 вересня 1944 року, коли сімнадцятирічний московський юнак вперше ввійшов до аудиторії ВДІКу, то у кінематографі Ельдар Рязанов шістдесят три роки. Його вчителями у вузі були Григорій Козінцев та  Сєрґєй Ейзенштейн. На останніх курсах інституту своєю спеціалізацією режисер обрав документальний фільм. Це було пов’язано зі сталінською політикою  «малокартиння», коли в боротьбі за  «художню якість»  на радянські екрани виходило чотири-п’ять ігрових картин. Упродовж кількох наступних років він фільмував стрічки чи не в усіх куточках СРСР. Хроніка у ті часи мала не дуже багато спільного з реаліями життя. Рязанов згадував, як йому доводилось тимчасово ставити гарні меблі в помешканні передовика, щоб життя робітника на екрані виглядало пристойно.

Після смерті Сталіна Ельдар Рязанов знімає свою першу ігрову картину - «Весняні голоси», огляд художньої самодіяльності профспілок. Фільм виявився вдалим, і Рязанова приймають у штат кіностудії «Мосфильм», яку тоді очолював легендарний кінорежисер Іван Пирьєв. Рязанов згадував, що усіх молодих режисерів на студії Пирьєв схиляв до створення комедій. Сам знаменитий комедіограф, глава «Мосфильму» дуже вболівав за цей жанр. Власне, він і змусив Ельдара Рязанова зафільмувати «Карнавальну ніч». Це був 1956 рік. Картину двічі закривали, молодий режисер мав численні проблеми на знімальному майданчику та поза ним, проте все ж зумів довести справу до кінця. Стрічка принесла славу всім творцям «Карнавальної ночі». Для Рязанова вона стала вибором долі – з того часу і аж до початку вісімдесятих режисер фільмуватиме винятково комедії, вміло переплітаючи дію з віршами та музикою. Власне, Рязанов стане одним з визначних  творців радянської ліричної комедії.


1966 року Ельдар Рязанов (який на той час почав писати сценарії до своїх картин разом з драматургом Емілєм Брагінським) фільмує принципову для себе стрічку «Бережись автомобіля». Саме на ній формується «фірмовий» рязанівський стиль, суть якого полягає в умілому поєднанні кількох жанрів з превалюванням ліричного начала. Головний герой картини Дєточкін, у виконанні Іннокєнтія Смоктуновского, відкриє цілу галерею «диваків», якими у майбутньому будуть наповнені фільми Рязанова. Саме «Бережись автомобіля» вичерпно змальовує світ рязановских комедій, які відтепер населені самотніми чоловіками та жінками середнього віку, що вони намагатимуться влаштувати особисте життя. Водночас Рязанов вводитиме у свої стрічки важливі громадянські теми. У картині «Бережись автомобіля» такою темою виявились нетрудові доходи. Гостріші проблеми з’являться на початку вісімдесятих, коли світогляд режисера зазнає  серйозних змін.

Іронія доліАпофеозом його ранньої творчості є  новорічна казка для дорослих «Іронія долі», яка  вперше демонструватиметься по радянському телебаченню першого січня 1976 року.

Картина мала величезний успіх серед глядачів. Вона була не просто прийнята радянським народом, але стала однією з характерних ознак брежнєвської пори з її стандартизацією життя. Його альтернативою стали пісні, створені на слова видатних російських поетів,  загальна невимушеність та ненав’язливість стрічки. У фільмі не було жодного сліду комуністичної ідеології, а  головні герої – симпатичні представники радянської інтелігенції, лікар та вчителька російської мови –створили свого роду острівок щирості у світі стандартних емоцій. Безвольність Жені Лукашина  щедро компенсувалась його чутливістю та ліричністю, а головна героїня носила символічне ім’я  - Надя. Власне, «Іронія долі» стане першою частиною легендарної рязанівської трилогії про кохання, наступними фільмами якої будуть «Службовий роман» та «Вокзал для двох». В останньому героїня матиме промовисте ім’я Віра, і це вже буде інший час та інше світовідчуття.

На початку вісімдесятих Рязанов ставить кілька  принципових для себе картин, у яких виявляє не тільки ліричний  характер, але й певну громадянську позицію. Першою стрічкою цього періоду стане «Гараж» (1979) - створена за класичними зразками  півторагодинна розповідь про засідання  членів  гаражного кооперативу. За словами режисера, його надихали  фільми   «Дванадцять розгніваних чоловіків» Сідні Люмета та  «Премія» Сєрґєя Мікаеляна. У «Гаражі» Рязанов спробував відтворити модель тогочасного радянського суспільства, де, крім негативних героїв на зразок голови правління модного ветеринара  Сідоріна та  науковця-бюрократа Анікєєвої,  були й позитивні герої, серед яких на першому місці спеціаліст з отруйних змій ідеалістка Малаєва у виконанні Лії Ахеджакової.  Конфлікт у картині обертається навколо необхідності скоротити кількість місць під гаражі через будівництво дороги. Правління обирає кандидатів на скорочення - і ними виявляються найменш впливові члени кооперативу.  В основі сюжету – власні переживання режисера, якому довелось брати участь у подібному засіданні. Попри самоіронію (а у фільмі місце під гараж  забирають у  героя, роль якого виконав сам режисер), «Гараж» став першою картиною, де проявився рязановський скептицизм стосовно радянської дійсності.

Вокзал для двохТретю частину «трилогії про кохання» - «Вокзал для двох» (1982) -  Ельдар Рязанов  фільмує  вже не в декораціях типових радянських квартир чи бюрократичних  закладів, а на справжньому  вокзалі та в реальній «зоні». Режисер згадує, що вперше за кар’єру (а він був також одним зі співавторів сценарію) доводилось на ходу міняти репліки персонажів, оскільки придумані у кабінетних умовах слова не відповідали реаліям тодішнього життя.

Наприкінці вісімдесятих Рязанов знімає на схожу тему ще й  «Забуту мелодію для флейти» (1987), яка  стане своєрідною антитезою «Іронії долі»: головні герої, попри всі свої наміри, так і не зможуть бути разом. Час створення фільму збігається з інсультом постановника, під час лікування у престижній Боткінській лікарні він замислюється над смертю і пише цикл ліричних віршів, які згодом стануть публікуватися у радянських літературних журналах та вийдуть окремою книжкою. Мотив смерті присутній і в «Забутій мелодії для флейти»: ми бачимо  трохи потойбіччя, куди герой Філатова потрапляє після зупинки серця.

Згодом Рязанов ставить свою найпесимістичнішу картину – «Дорога Олена Сергіївно»(1988). Створена за п’єсою Ларіси  Разумовської, вона розповідає про вчительку, яку після випускних екзаменів відвідують троє її учнів. Їхня мета – змусити педагога  підняти екзаменаційну оцінку одному з героїв. Тут знову на перший план Рязанов виводить свою улюблену ліричну героїню, проте піддає її ідеали серйозним випробовуванням. Фільм стверджує, що ці ідеали  зазнали краху. Ідеалізм «шістдесятників» зіткнувся з цинізмом молодого покоління вісімдесятих, яке виросло в атмосфері суспільного лицемірства.

Впродовж дев’яностих років Рязанов працює зі своїми улюбленими акторами: Валєнтіном Ґафтом,  Людмилою Гурченко, Лією Ахеджаковою. Втім, його кіно вже позбавлене надій. Його герої постаріли, стали соціальними ізгоями. Однак вони знаходять у собі сили задля протистояння новим часам, коли люди, яких вони усе життя зневажали, посіли панівне місце у суспільстві. І в «Небесах обітованих» (1990), і в «Старих шкапах» (2000) мотив, нехай і тимчасового, проте  реваншу, стає визначальним.
 
Цього року Ельдару Рязанову виповниться вісімдесят. Режисер каже, що йшов до Андерсена багато років. „Андерсен” – один із проектів,  які режисер планував  реалізувати в сімдесятих роках. Тоді в головній ролі він хотів знімати Іннокєнтія Смоктуновського. Звичайно, давній  задум і теперішній істотно відрізняються. Можна припустити, що у сімдесятих це була б розповідь про ще одного «дивака» та ідеаліста, схожого на Дєточкіна. Втім, Рязанов завжди співчував своїм героям. Ось і про знаменитого казкаря він каже: «Андерсен – це я».




Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com