Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

13.02.2007 16:35

Чому Гамбургер? Є причини на те, чого наших нема на Берлінале

Сергій Тримбач, "Україна молода"

Зірки ідуть, зіркам – дорогу!

Як і обіцяли організатори, 57-й Берлінський міжнародний кінофестиваль відкрився фільмом "Життя в рожевому" Олівера Даа, до речі, зроблений за підтримки Єврокомісії. Як і ще 7 із 26 конкурсних картин. А перший робочий день на Берлінському кінофестивалі розпочався з аргентино-бразильського фільму "Той рік, коли батьки поїхали відпочивати"/ O Ano em Que meus Pais Sairam de Ferias Као Гамбургера. Бразилія, 1970 рік. У країні панує суворий військово-тоталітарний режим, подружня пара зникає на якийсь час, залишивши сина-підлітка на діда-єврея. І нам відтворять колоритне середовище, де зберігають національні та релігійні традиції. Дія відбувається в районі, де живуть представники різних національних меншин. І все це покладено на тло надзвичайно важливої для бразильців події – фінальної частини чемпіонату світу з футболу. Телевізійні трансляції з Мексики, і в центрі уваги ідол нації – Пеле...

Перше запитання після перегляду – яким чином ця загалом буденна за своїм мистецьким і професійним рівнем картина потрапила на Берлінале? Один із російських критиків почав загинати пальці, називаючи "свої" стрічки, які ну аж ніяк не гірші. Виходило щонайменше десять. Одначе ж фестиваль "проковтнув" Гамбургера, а на російське, польське чи українське не спокусився. Причину, напевно, слід шукати не стільки у рівні майстерності (володіння ремеслом – це само собою), а й у матеріалі, обраному автором, його інтонуванні та світоглядно-філософській обробці. В інтернеті я прочитав доволі смішний репортаж про від'їзд до Берліна кількох наших діячів, що рушали на кіноринок. Їхнє пояснення, чому нас немає в конкурсних програмах, звучало так: не встигли, не домонтували. Клей у нас повільно сохне за монтажним столом... Як кажуть росіяни: "обхохочешься".

От ви можете уявити собі український фільм про події, скажімо, 68-го року. Київське "Динамо" утретє поспіль виграє титул чемпіона СРСР. Анатолій Бишовець обводить трьох, чотирьох московських торпедівців і забиває гол. "А в это время...", як любив говорити Антон Чехов, відбуваються й інші події. Радянські війська вводять у Чехословаччину. Партійні збори, суцільний "одобрямс". Хочеться встати і плюнути в сите обличчя влади, однак ніхто не встає і не говорить. Хоча ні, були – але скільки? Василь Стус, В'ячеслав Чорновіл, Іван Дзюба...

Скажете, до чого ви все це – ви про фестиваль ніби? Та до того – ні нас, ні росіян немає у Берліні з дуже простої причини: тут відбирали фільми, які намагаються розібратися в історії, давній і близькій, що ж ми за люди такі, що з нас зробило століття, що минуло? Тому так багато матеріалу Другої світової та інших воєн, що велися у світі, геноцидів. А в нас нині домінує уявлення про кіно як засіб або ж осягнення національної міфології ("Ще як були ми козаками...", а ближче в часі ні-ні), або "развлєкухи", на голлівудський, бажано, манір. Допоки у нас домінуватиме подібна парадигма – з потраплянням на великі кінофестивалі будуть великі проблеми.

Другою у п'ятницю показали стрічку Стівена Содерберга "Добрий німець"/The good German. На прес-конференцію з'явилися сам режисер і одна з двох суперзірок, зайнятих у фільмі, Кейт Бланшет. Інша артистична величність – Джордж Клуні не приїхав. Утім ще на початку фестивалю його директор Дітмар Косслік жалівся, що "брати менші", новостворені кінофоруми, передусім азійські, починають "затирати" старожилів і переманювати зірок. За великі гроші, звичайно. Так воно чи не так, але ж є певна обов'язковість брати участь у "розкрутці" свого кіно.

Узагалі обряд прийняття небожителів від кіно у Берліні не відзначається оригінальністю. Після прес-показу для журналістів у першій половині дня відбувається прес-конференція. Фани і фанатки чатують біля готелю Hyat від ранку і про з'яву божества можна почути по характерному дівочому виттю. Чоловіче населення здебільшого поділяється на дві категорії – перша підіймає руки з цифровими фотоапаратами, намагаючись схопити образ дорогого й улюбленого, друга – це телеоператори, які осідлали переносні драбинки і знімають усе, як є. Потому вони з шаленою швидкістю мчать до зали для прес-конференцій і тут – бережись... Суботньої днини я ледь не ліг під такий "трамвал": була би жертва телевізійної цивілізованості.

Коли анонсовано зустріч журналістів з кимось із американських зірок – на місце не розраховуйте. Добре, коли постояти десь удасться. Стоїмо, чекаємо. Зірки нарешті з'являються у фотографічному "передбаннику". На моніторi бачиш і чуєш страшенний гелгіт: кожен із фотокорів страшенно кричить, аби зірка кинула снопик світла у його бічечок. А головний кайф тут – що небожитель слухається, крутиться, мов швайка, перед об'єктивами. Особливо старався Содерберг – розкриваючи поли шкіряної курточки і демонструючи зеленого чоловічка на чорній маєчці.

Потому вони падають з небес на голови журналістів. Ті довго аплодують, нервовіші з жінок щось кричать: ав-ав-гу-у. Наче в дитсадок привезли Діда Мороза із Снігуронькою. Потім запитання. Як правило, стандартні. Роберта де Ніро (про нього пізніше), до прикладу, запитали, як він ставиться до війни в Іраку. Він тільки рукою махнув: ну, ви ж знаєте... Содерберга як режисерську зірку розпитували так само, одначе більше Кейт Бланшет. У "Доброму німці" вона вся зіткана із чогось притіненого, запеченого темрявою. Насправді вона таки білявка, що весело обертається на всі боки і кумедно піднімає пальці, коли хтось із журналістів ставить одразу кілька запитань...

Старі коні борозни не псують

Содерберговий фільм про часи війни, 45-й рік. Єдина поки стрічка, що викликала по закінченні легкий посвист у залі, де були в основному журналісти. Розчарування справді є. Холодна майстерність, з якою зроблений фільм, є очевидною. Але ж кому кинув виклик? Самій "Касабланці", легендарному фільму з Інгрід Бергман і Хемфрі Боггартом. Режисер вирішив зробити стрічку тими ж засобами, що й у 40-ві – знімали тогочасними камерами, використовували ті ж розкадровки, ракурси і т.д. Стилізація... Одначе чи не надто вже буквально? Все одно, що стилізувати вірші Тараса Шевченка вирішили, взявши до рук тогочасне перо, чорнильницю, папір. І що б то вам помогло?

А от фільм Роберта де Ніро "Добрий пастир"/The Good Shepherd, попри тривожні очікування (мало не тригодинний хронометраж обіцяв щось занудливе) виявився не тільки зроблений на високому класі, а й тримав глядацьку увагу до кінця. Мет Даймон грає роль високопоставленого працівника секретної служби, який посеред подій, пов'язаних із здобуттям Кубою незалежності на початку 60-х, зненацька починає пригадувати себе, ще юного студента Йєльського університету. З уявленнями про світ, м'яко кажучи, ідеалістичними. Що за фокус такий – чому саме з отаких чистеньких хлопчиків виходять убивці і холоднокровні циніки, що крутять світом, як циган сонцем? Звідки ж надійшло зло – адже в зародку його ніби й не ночувало?

Де Ніро і Даймон на прес-конференції – сама привітність. Узагалі, коли бачиш цього видатного актора так близько, краще розумієш той колосальний магнетизм, яким він володіє. Це лише його друга режисерська робота – і вдала, як на мене. Утім, дуже швидко фільм виходить в український прокат, і можна буде перевірити мої враження на практиці.

Не зіпсував борозни і ще один "старий кінь" – Клінт Іствуд із "Листами з Іво Джіми". Знову-таки історія і жорстока мораль: суспільство, в якому ідеологія геть відділяється від реальної живої людини, є приреченим. Японці колись зробили такий висновок – після поразки у війні. Ми не зробили досі. І в подібному ж напрямі рухається фільм Білле Августа "Прощай, Бафано"/Goodbye Bafana...

У понеділок теж була трійця великого конкурсного кіно: фільми Андре Тешіне, Райана Ешлінгера, Річарда Айра. Про все це – уже наступного разу.

До речі

Українці на Берлінському кінофестивалі присутні в рамках "Європейського кіноринку". На стенді "Українське кіно і телебачення" представлені вітчизняні теле- і кіноорганізації, які запропонують іноземним покупцям переважно документалістику. У складі української делегації в Берлін поїхали президент НТКУ Віталій Доколенко, директор об'єднання міжнародних відносин Національної телекомпанії України Юрій Олійник, виконавчий директор кінокомпанії "Кінофорум України" Тетяна Смирнова і представниця НТКУ Наталя Панченко.

"Україна молода", № 027, 13.02.2007




Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com