Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

15.02.2007 18:11

Ходаки і фальшивомонетники. У Берліні і Всесвіті

Сергій Тримбач, "Україна молода"

Останнім у великій конкурсній програмі Берлінале у вівторок показали фільм "Ходак"/The Walker голови журі Пола Шредера. Поза конкурсом, звичайно, на знак пошанування. Судячи з картини, режисер не може звільнитися від колишніх уподобань...

Жити нудно. Жити весело...

"Американський жиголо" був знятий Шредером понад чверть століття тому (Річард Гір грав там чоловіка-повію, який потрапляє у пастку). Ну от, Вуді Херелсон грає... ну так, ви здогадливі, у чомусь подібного персонажа. Він ходак, а це значить, що його роботою є супровід кількох заможних леді, чиїм чоловікам якось не до них. Зайняті, словом. До прикладу, в карти перекинутись чи там в оперу сходити... Ну який чоловік буде витрачати час на подібні предибенції? Тим паче із власними перестаркуватими дружинами. Тож є вихід – найняти спеціально вишколеного хлопа, котрий і буде підміняти мужеську частину сімейного життя.

Я дивився фільм і думав, чи є такі речі у наших нуворишів? Коли досі немає, то пробі, рятуйте, хто може: ми опинилися, уже вкотре, позаду прогресу. Втім наші мільярдери і мільйонщики – люди переважно молодого віку, а коли й не дуже, так дружини у них молоді. В будь-якому разі про те розводитись привселюдно не будуть, так що захочете подібну річ відзняти – ан ніц, матер’яльчик для пошиття кіновиробу вам не подарують. І не тому, що жлоби – просто люди моральні і люблять у церкву ходити, лоба хрестити, про високі чесноти "разговори разговарівать". Це кляті янкі вже не знають, про що їм і показувать...

До речі, сам Шредер пояснив, що у центрального персонажа є прототип, якийсь Джеррі Ципкін. Прізвище дозволяє висловити сміливе припущення, що за походженням то із світу нашої Одеси, із "Дванадцяти стільців" та інших джерел. Режисер додав, щоправда, ніби той Ципкін був загалом милим веселим хлопцем, гомосексуалістом, а відтак із жінками, хай і немолоденькими, йому було добре і затишно.

Х-ха, герой Херелсона Картер Пейдж (котрий не говорить, а утробно муркотить, а ля Марлон Брандо в "Хрещеному батькові", тільки шляхетніше), таки втрапляє у пастку. Лінн (Крістін Скотт Томас – фільми "Англійський пацієнт", "Говард парк" та інші), дружина сенатора невдало навідує коханця, котрий виявляється мертвим. Аби прикрити жінку й не кидати тінь на її поважного чоловіка, Картер сам викликає поліцію і зачинає грати в доволі складну гру...

Усе це знято з такою собі класичною, британською, сказати б, поважністю. Матеріал диктує – Вашингтон, світ високих людей, усе тут пошито з матеріалу цупкого й добротного. Шредер так усе це й відтворює: люди живуть життям настільки прогнозованим, настільки відрепетируваним до дрібниць, що хочеться по-Гоголівськи вигукнути: "Скучно жить на цьому світі, пані й панове!". Я й вигукнув і, не дочекавшись закінчення фільму (грішний, грішний, та що поробиш?), чкурнув на фільм сербського режисера Душана Міліча "Гуча" (учасник однієї з офіційних програм "Панорами"). Й не пошкодував нітрохи. На сцені стояли музики, невеликий духовий оркестр, і награвала такої, що мертвого піднімуть, убогого поправлять, найбільшого песиміста спрямують на шлях радощів і вселенського кайфу. Публіка ніжилась і шалено аплодувала (тут вона вся така: аплодують всім і вся, радіють, мов діти, бенкету кіношному).

Я не здивувався, бо знав, що Міліч із світу Еміра Кустуріци (метр тут виступив у ролі асоціативного продюсера) – писав для нього сценарії. Окрім того, 37-річний серб випробовував себе на телесеріалах і музичних кліпах. Наших цим не здивуєш – молоді українці так само проходять вишкіл у подібних жанрах: така вже нині "се ля ві". Ну а далі засвітився екран і почав випромінювати відому по фільмах Кустуріци енергетику. Невелике сербське місто Гуча, де проводять музичні фестивалі. Циганський оркестрант Ромео (Марко Марковіч), що так гарно й натхненно грає на своєму духовому інструменті, закохується у сербську дівчину Джу... пардон Юліану (Александра Манасієвич). Її батькам, звісно, усе те не подобається. Ну і так далі. Точніше, далі вже не так весело – надто знайомо по інших фільмах. А починалося так здорово...

"На русский випячивают глаза..."

Слов’янство не густо представлено на фестивалі, а все ж воно є. Страшенно ображені росіяни, небезпідставно, про це говорить рівень деяких фільмів великого конкурсу – у росіян є справді стрічки, як мінімум, не гірші. Є в програмі дитячого кіно "Покоління" – анімаційний фільм "Жихарка" (із циклу "Гора самоцветов") Олега Ужинова. В "Панорамі" є документальна картина "Москва, Pride-06" Володимира Іванова – про скандально відомий парад геїв у російській столиці (стрічка має шанс отримати приз у номінації "Тедді"). У тій же "Панорамі" присутня і стрічка "Прощавай, південне місто" Олега Сафаралієва, зроблена за сценарієм метра Рустама Ібрагімбекова (Азербайджан, Росія). Режисер закінчив ВДІК, працював на "Мосфільмі". Словом, російський вишкіл, азербайджанський матеріал. Ну і, нарешті, спецпоказ "Денної варти"/"Дневного дозора" – як зразок того, що в Росії можуть робити круте комерційне кіно.

Вишкіл буває різним. Ось 35-річний режисер із Малайзії Амір Мухаммад. Учився у Великій Британії, працював у Нью-Йорку. Його стрічка "Сілький люд. Радіо-шоу" (програма "Форум") вибудувана на сільському матеріалі. Старі люди розповідають на камеру про літа молодії, про історію свого життя – вона ж історія країни. А тим часом радіо, яке з'являється в кадрі сюрреальними кадрами внутрімашинної техніки, розважає публіку чимось таким, що не має жодного відношення до реальності. Спокійна, уважна камера подовгу знімає сільський побут. А в кадрі й поза ним – про те, яким було життя 70, 50, 40 літ тому. За британців, за японців... Як боролися і вибороли право на ідентичність, на те, щоби нині життя отак "устаканилось" і перетворилось на щось дивовижно привабливе й органічне... Хороша картина, яка свідчить – кіно в Малайзії є.

Ну а першою в конкурсній програмі вівторка показали фільм "Інший"/ El Otro (спільне виробництво Аргентини, Німеччини, Франції) Аріеля Роттера. Актор Хуліо Хавес запам'ятався з минулорічної програми – головною роллю у фільмі "Охоронець". В "Іншому" він працює у вже знайомій манері – з великою кількістю пауз, майже без діалогів. Режисер і використовує цю дорогоцінну, як на нинішні часи, властивість. Бо ж так багато фільмів, що більше нагадують радіовиставу – події і персонажі тонуть у словах. Уміння наситити поле кадру психологічними флюїдами, коли без жодного слова ти розумієш, що думає, чого прагне персонаж...

А загалом, очевидним є прагнення відбірників конкурсної програми презентувати пошуки істини – історичної, світоглядної, філософської. Вибачаються професіональні огріхи і не вибачається млявість духовного пошуку. У світі живеться нині не дуже комфортно, надто багато загроз постало перед людством в останнє десятиліття, щоби жити далі в режимі "уколоться і забиться".

За сумарними оцінками кінокритиків , залучених журналом Screen, найвищі бали отримали фільми "Фальшивомонетник" австрійського режисера Стефана Рузовіцкого і "Одруження Туї" Вонга Кванана. Справедливо загалом. "Фальшивоменетник" відтворює ситуацію такої собі гітлерівської "шарашки", де ув'язнені концтабору отримують кращі умови існування і наказ обов'язково виготовити фальшиві гроші задля підриву британської та американської економік. Актор Карл Марковіч дивовижно правдивий у ролі генія фальшування... Картина китайського режисера так само занурена у непростий побут людей, що живуть у передгір'ї і долають серйозні життєві перешкоди. Такий собі неореалізм на сучасний манер – те, чого в нас давно не зустрічається...

До речі

У вівторок у рамках Міжнародного кіноринку Берлінале показували фільм американського режисера Стіва Йорка "Помаранчева революція". Головний редактор журналу "KINO-КОЛО" Володимир Войтенко пише на сайті kinokolo.ua: "У фільмі Стіва Йорка багато невідомого нам хронікального матеріалу часів "помаранчевих" подій – кадрів змістово й емоційно сильних і пронизливих, дуже точно, просто і віртуозно змонтованих. Власне, безпосередня емоція – це одна з найсильніших сторін картини Йорка. Йому, за великим рахунком, вдалося передати емоцію революції, дух революції. Вдалося зрозуміти і розповісти екранові про головне – про людську українську солідарність, поєднану любов'ю і прагненням до свободи". За інформацією сайту, Йорк у ці дні перебуває в Києві.

"Україна молода", № 029, 15.02.2007




Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com